«Щоб не слабнули у молодих воля й бажання боротьби за незалежну Україну»

Після коловороту історії XX століття і Другої світової війни, після зміни кількох окупаційних влад борці за незалежність України не склали зброї. Їхня підпільна боротьба тривала і далі до кінця 1950-х років. Молоді хлопці, які навіть не встигли створити своїх сімей, головною своєю місією вважали волю України. Одна з відтворених історій розповідає про шістьох упівців, які до 1949 року боролись з окупантами біля села Яструбичі на півночі Львівщини. Свій останній бій мешканці Радехівщини прийняли 15 січня 1949 року. Нині їхніми стежками проходять послідовники – новітні герої і борці за Україну. ZAXID.NET провів один день з ветеранами війни, які вивчали історію УПА у «Гнізді яструба».

Мандрівки для ветеранів організовує обласне управління туризму і курортів. На цей літній сезон заплановано близько 20 походів в гори, водні, екскурсійні, кінні прогулянки, які є частиною реабілітації для військових, розповідає координатор проекту Віталій Мужик. Такі події урізноманітнюють процес реабілітації військових, дають позитивні враження, емоції, сприяють адаптації, зазначає представниця реабілітаційного центру Next Step Ukraine Ольга Козак.

Військові, які проходять реабілітацію у Next Step Ukraine та інші учасники квесту

Першою локацією вибрали стежки героїв, справу яких досі продовжують українці. Неподалік села Яструбичі Червоноградського району була одна з криївок упівців, яку викрили 1949 року. У цих густих соснових лісах Малого Полісся, з яких фактично починається етнографічна Волинь, було багато боївок українських повстанців. Радехівщина відзначалася своїм патріотизмом, лише в одних Яструбичах близько 150 людей мали зв’язок з УПА. Досі недекомунізована назва їхнього райцентру Червоноград тепер звучить по-блюзнірськи.

Нині пам’ять упівців очорняють вчорашні окупанти, але вина їхня була в тому, що боролись за Україну. Її волю й незалежність ставили вище своїх приватних потреб.

«Я хотів шити взуття», – розповідав 27-річний Григорій Сивенький на псевдо Чорний. А Ярослав Фарина вчився на дяка. Ніхто з них «не був створений для війни». Лише один з них мав дітей, інші теж хотіли кохати, збудувати хату, цінували дружбу, але без волі цього всього неможливо було мати.

Фото та речі повстанців

На чолі цієї криївки був 37-літній Василь Баран на псевдо «Гефайст» зі села Поздимир – надрайоновий провідник ОУН Сокальщини, представник Служби Безпеки ОУН Сокальської округи та штабу воєнної округи УПА «Буг». Поляки ув’язнили його в тюрмі Бригідки, концтаборі Береза Картузька. Його сильно катували, вибили всі зуби, змушували волочити по траві важкі сани, навантажені піском.

«Хотіли, щоб я був покірним і не думав про те, що я маю бути українцем. Але воля – це найвища цінність кожної людини, дана Господом. Це раби їдять, сплять і дихають за наказом господаря. Польські пани змінилися німецькими, а тепер Москва нам розказує, як на своїй землі ми маємо жити. Краще смерть вільним, ніж жити під московським окупантом», – вважав Василь Баран.

Їхня криївка була за 3 км від Яструбичів, вкопана в землю на 60 см, мала 1,5 м висоти і невелику площу 3 на 4 метри. Вхід до неї був через дерев’яну дубову бочку. Повстанці переховувалися там близько п’яти років. Того фатального дня – 15 січня 1949 року – її викрили представники МГБ. До наших часів не збереглося ні могил полеглих, ні самої криївки. Тільки символічний хрест на її місці вшановує пам’ять героїв.

Пам’ятний хрест на місці криївки з іменами полеглих упівців (фото Krystynopol.info)

Щоб пам’ять жила далі, у Яструбичах організували туристично-краєзнавчу локацію «Гніздо яструба». Її засновниця Марія Бойко подає історію у цікавій ігровій формі – квесту. Працюють в основному зі школярами, щоб наймолодше покоління знало історію своїх прадідів. А командна гра скерована також на об’єднання зусиль, спільні згуртовані дії для єдиної мети.

«Ми беремо якусь історичну подію чи якусь географічну особливість нашого локального регіону, це все зав’язуємо в різні ігри, щоби знайомити таким чином наших гостей з географією, історією. Можливо, такий формат їм принесе значно більше користі і буде цікавіше цим займатися, аніж ми будемо три години читати їм лекцію», – пояснює Марія Бойко.

Карта для квесту

У День Героїв воєнний квест упівців пройшли і ветерани теперішньої російсько-української війни. Символічно, адже вони зараз продовжують справу УПА – вибивають окупанта з нашої території.

Владислав Коновалов, історик за фахом, який воював у 125 бригаді ТрО, розповідає, що тодішні борці були дуже молодими, їм було 18-25 років. Зараз на фронті теж дуже багато молодих хлопців, які натхненні подвигами упівців, дехто бере такі самі позивні, як у них, пригадують визвольну боротьбу членів своєї родини.

«Коли ти тримаєш в руках зброю і розумієш, що ми воюємо як цілісна держава, а не партизанський рух, то я завжди собі говорю, коли важко: нарешті зараз є шанс помститися катам. Ми воюємо проти того самого ворога і мстимося за глум над жінками, дітьми, поколінням тих, хто не народилися», – каже Владислав Коновалов.

Владислав Коновалов (другий ліворуч) під час проходження квесту

Мирон Квас пригадує розповіді свого діда, який возив допомогу партизанам. Його потім депортували на Сибір. Сам Мирон пішов воювати добровольцем у свої 59: «55 днів на нулі, потім поранення, лікування, реабілітація. А коли виповнилося 60 років, здоров’я підвело і мене звільнили зі служби».

Мирон Квас зазначає, що такі місця, як «Гніздо яструба», дуже потрібні, бо діти мусять тут бути, слухати, знати історію. Шестеро повстанців з Яструбичів дали їм приклад патріотизму та незламності. Це Василь Баран, Степан Громада, Ярослав Фарина, Григорій Іванів, Григорій Сивенький та Іван Сак.

15 січня 1949 їхню криївку за селом оточив великий загін «гебістів». Розпочалась стрілянина, але коли у повстанців закінчились набої, хлопці вирішили не здаватися в полон. Вони востаннє заспівали «Ще не вмерла…», тоді з криївки почулись одиночні постріли. Гебісти боялися навіть витягнути їхні тіла – змусили до цього сільських хлопців. Тіла героїв вивезли, де їх поховали – невідомо. А на місці криївки вже у 1990-х поставили символічний пам’ятний хрест з їхніми іменами.

Сучасники продовжують боротьбу упівців

«Наша смерть – боротьба. Наші імена передаватимуть з уст в уста як приклад, вони боротимуться за Україну навіть після нас. І щоби не слабнули у молодих воля й бажання боротьби за незалежну Україну», – так відтворили останню розмову полеглих упівців їхні нащадки.