Кілька зауваг польського журналіста до «справи Воєвудського-Фігурського»

IQЗбігнєв Цєрпіньскі, 27 червня 2012539555
Кілька зауваг польського журналіста до «справи Воєвудського-Фігурського»

Розпочну з того, що в цій статті не ставлю собі за мету деталізувати ситуацію, чи Куба Воєвудський і його партнер на радіо зумисне хотіли образити українців, чи “так сталося”. Якщо ці люди називають себе журналістами, то мають знати, чим є хоча б елементарна відповідальність за кожне слово.

Якщо ж не знають, то це їм має пояснити відповідна інституція, якою в Польщі, між іншим, є Рада етики медіа, а також незалежні суди. На жаль, у цій ситуації  польська юстиція та суспільство не змогли зреагувати так швидко, як би це мало бути.

Багато українців обурюються на поляків, оскільки не завжди знають про контекст події, не знають, наприклад, ким є “відомий журналіст Куба Воєвудський“. А те, чи може ця особа бути претендентом на висловлювання думки більшості поляків, можна зрозуміти тоді, коли стане відомо про інші його “досягнення”.

Кілька років тому цей чоловік вже обурив багатьох поляків, публічно оскверняючи польський прапор. Після майже дворічної баталії у судах справу проти журналіста припинили, оскільки суд не побачив елементів осквернення прапора у встромленні його в субстанції, котрі імітували тваринні фекалії. Одночасно суспільство виявилося неготовим до вияву адекватного спротиву у формі, наприклад, бойкоту медіа, котрі утримують таких (і подібних до нього) примітивів і творять із них “зірок”. Нічого дивного, що осмілілі такою безкарністю “журналісти” і “шоумени” тепер дозволили собі обплювати наших сусідів та друзів. Я переконаний, що, коли реакція і цього разу не буде однозначною, то з упевненістю можна стверджувати, що цьому ніколи не буде краю. Логіка такого типу медійної політики вимагає робити щоразу такі передачі, які будуть ще більше шокувати та обурювати слухачів.

На фейсбуці одна з українських користувачок (роблю такий висновок на основі її прізвища) запитує поляків, з ким насправді їм асоціюються українки. Відповім: це залежить від людини і того, що ця людина в житті шукає і чим цікавиться. Коли я чую слово “українка”, перед очима постають мої товаришки, з якими я зустрічаюсь на конференціях, жінки-експерти, з якими проводжу інтерв’ю. Бачу освічених, амбітних, працьовитих жінок, які навчаються у Польщі, пишуть докторські, працюють у наукових інституціях. Бачу осіб, які є гордістю України – сучасні, доглянуті, усміхнені, дуже щирі. Звісно ж, це не вся українська діаспора в Польщі. Але власне мене такі люди цікавлять, і з такими людьми здебільшого я тут зустрічаюсь.

Але також є українки, які працюють як хатні робітниці, продавці, швачки тощо. І в цьому я також не бачу нічого поганого, оскільки їх праця є теж вельми вартісна та потрібна у нашій країні.

Також є поляки, яких цікавить, і в якийсь нездоровий спосіб навіть захоплює, контакт з маргінесом, серед котрих також можна знайти іммігрантів з України, як і з інших куточків світу. Але це вже проблема тих поляків, їхніх упереджень та стереотипів.

Говорячи про негативний стереотип українців і про випадки їх зневаги, мушу додати ще один коментар. Отож, якщо спокуситись на збирання тих негативних рис, які часом приписують українцям (лінивство, надмірне споживання алкоголю, злодійство чи розпуста), то отримаємо власне ідеальний набір рис, які, на наш погляд, абсолютно несправедливо приписують нам, полякам, західні сусіди. Таким чином, це своєрідна спроба шукати когось ще гіршого, кому можна було б приписати ці риси. На мій погляд, це вказує передусім на глибокий комплекс таких поляків.

 Особисто хочу, щоб поляки почали черпати національну гідність не з приниження інших чи згадування давніх “добрих, яснопанських, ягелоньських” часів, а з власних актуальних досягнень. Але для того, замість плести дурниці, треба відійти від телевізора і, закотивши рукави, почати працювати. Однак це набагато складніше, ніж заглушити почуття зневаги Заходу, повторюванням собі, що принаймні ми є “кращими” ніж наші східні сусіди.

Хто-хто, але поляки мають зрозуміти вразливість українців та інших наших східних сусідів. Хоча б тому, що ще недавно самі були жертвами насильства німецького та російського імперіалізму, а також безмежної пихи загарбників та їхнього презирства до нас. Тому вірю, що нашим моральним обов’язком є спротив хамству до осіб гідних поваги – жінок, котрі є представниками іншого, однак близького нам народу.

Як журналістові мені соромно, що чогось такого огидного припустились мої “колеги за фахом”. Тим більше, що від багатьох товаришок з-за закордону, і не тільки з України, неодноразово чув, що поляки є однією з тих націй, в  якій чоловік майже інстинктивно вміє і хоче виявити повагу до кожної жінки. Тому тим болючіше реагую на поведінку таких жалюгідних представників, як Воєводський і Фігурський.

Не маю наміру битись у чужі груди, але маю право (і, на моє переконання, також обов’язок) сказати від себе: українські друзі, люблю Вас, ціную Вашу дружбу і шаную.

Хотів би також звернутися до польських друзів: будь ласка, не мовчіть у таких ситуаціях. Мовчанкою тільки даємо примітивам і провокаторам цілковито захопити інформаційний простір, в якому вони прагнуть вкоренитись. І тим самим ми ніби визнаємо за ними рацію. Разом можемо показати, що виокремлений маргінес не в стані заглушити адекватного суспільства.

Окружна прокуратура у Варшаві поінформувала, що “ініціювала розслідування у справі щодо образливих висловлювань на адресу українок”. Особисто вважаю, що, коли б не було протесту від українського МЗС та гучних заяв багатьох поляків, то прокуратура могла б повестись більш “толерантно” і спустити справу на гальмах. Чи після цього “журналістів” з Eska ROCK можуть покарати позбавленням волі?  За зневагу осіб за національною ознакою польське правосуддя передбачає ув’язнення навіть до 3 років. Чи Воєвудський з Фігурським будуть ув’язненні? Щиро кажучи, я сумніваюсь. Оскільки на розслідування та рішення про відкриття справи прокуратура має 30 днів, наважусь ствердити, що прокуратура зачекає до закінчення Євро-2012,  і справа (на жаль) вщухне.  Але вщухне до наступного скандалу – оскільки, як я вже згадував, логіка таких “шоуменів” вимагає постійно провокувати довкола себе якийсь скандал. Для того треба щоразу робити речі більш  шокуючі, більш бридкі. Адже нічого іншого вони не можуть запропонувати суспільству?

Досі хід всієї цієї справи вселяє обережний оптимізм. Адекватно відреагували медіа, осуджуючи хамство “колег за фахом”. Адекватно зреагувала більшість польського  суспільства, засуджуючи примітивну поведінку на радіо. Швидко і однозначно виступили в цій справі міністерства закордонних справ обох країн. Вважаю, що так само, як МЗС України не мало права мовчати в цій справі, так і наше польське МЗС мало дати чітку та прозору оцінку справі. А варто пам’ятати, що  сталось це, не зважаючи на часткове погіршення клімату у стосунках між Києвом і Варшавою.

Однак, перш за все, варто притримуватись відповідних рамок. Єдиний примітивний вибрик якогось нездари, який прагне слави, не має спричинити  істерії по обидва боки кордону. Таку поведінку треба рішуче засуджувати, винуватець має відповідати (престижем, грошима і т.п.), але ми маємо при цьому зберігати тверезий розум. Тому що, замість нашого тверезого розуму, наш взаємний образ і наші стосунки будуть формувати такі жалюгідні “медійні події”.

 

Автор – випускник докторантських студій Вроцлавського університету, факультету міжнародних справ, журналіст Порталу Закордонних Справ, дописувач до різних електронних та друкованих польських видань

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук