Колискова для поляків

Андрій Бондар, 17 вересня 20106211

Переказувати сюжет фільму – справа остання навіть для найгіршого кінокритика. Особисто мене не влаштовують і ті описи, в яких розповідається лише зав’язка, що нею намагаються зачепити увагу потенційного глядача. Тоді як подальше розгортання подій залишається певною інтригою. Тому, аби не зіграти роль такого собі «спойлера», що псує враження від перегляду, почну з того, що останній фільм знаного польського режисера Юліуша Махульського «Колискова» (2010) – це далеко не шедевр світового кінематографу. Щось, однак, не дозволяє списати цю стрічку в утиль. Ба більше, є в ній від самого початку відверта настанова на тотальну гру, що неминуче виконує певне ідеологічне завдання, яке в ній простежується від самого початку.

Махульский віддавна полюбляє бавитися із жанровим кіно, але в кожному фільмі фірмовим знаком режисера залишається гумор та іронія. Після комедійних детективів «Ва-банк» і «Ва-банк ІІ», фантастичної комедії «Секс-місія» (у Совєтському Союзі, де сексу не було, ця стрічка проходила під псевдонімом «Нові амазонки»), ґанґстерської комедії «Дежавю» настала черга комедійного горрору. Звісна річ, тільки неуважний не помітив би зв’язку стрічки Махульського із класикою «чорної комедії» «Сімейкою Адамсів» Баррі Зонненфельда, з якої було нахабно запозичено родину польських вампірів Макаревичів (подружня пара, четверо дітей і батько глави сімейства) та головне їхнє призначення – пити людську кров. Можна вважати «Колискову» також пародією на пародію, але головне тут – не точно визначити жанр, а передати особливості національного польського варіанту «чорної комедії»..

Отже, у етнографічному скансені серед класичного пейзажу Мазурських озер під промовистою назвою «Odlotowo» (по-нашому це можна було б перекласти «Кайфове») поселяється родина вампірів. В околиці починають один за одним зникати люди – місцевий листоноша, ксьондз зі служкою, німецький турист із перекладачкою, соціальна працівниця, поліцейський і знімальна група польського телебачення. Всі ці колоритні соціальні типи зникають у стодолі, де з них у буквальному сенсі п’ють кров.

Дивна річ, я ніколи не замислювався над тим, що вампіри взагалі останніми зацікавлені у вбивстві людей. Навпаки: їхньою мрією є перетворити людину на «вічний двигун», із якого можна було би постійно зціджувати кров. Макаревичі ставлять місцеву поліцію у скрутне становище: зниклі персонажі то з’являються, то знову зникають у таємній стодолі, але нікого так і не знаходять мертвим. Махульський настільки майстерно висміює ці типи – самовдоволеного поліцейського, лицемірного ксьондза, порожню гіпстерку-телевізійницю, фальшиву соціальну працівницю, тупуватого листоношу, – що мимоволі твої симпатії цілком переходять на бік чортівні.

Вампіри – люди непересічні й по-справжньому цікаві. Вони беруться нізвідки та йдуть у нікуди, залишаючи недопиту кров у судинах безглуздих людських тіл, призначених лише для їхньої поживи. Махульський створив лаконічний і ємкий образ, за допомогою якого вдалося втілити постійний потяг поляків до іронії та – головне – самоіронії, а відтак до постійного осмислення самих себе. А без цього ні політика, ні економіка, ні культура не здатні рухатися вперед. Вампіри Махульського – це, водночас, і засіб іронії, і наслідок сучасного життя.

З одного боку, вони висміюють звичний світ національних комплексів, міфів і стереотипів, а, з другого боку, без усього переліченого вони в цій структурі у принципі приречені на зникнення. Отака-от діалектика. Вампіри з’являються там, де вони дуже потрібні, де є їхня потенційна клієнтура.

І недарма режисер цілком свідомо підкидає нам останній епізод фільму, в якому ксьондз, запряжений у віз, везе невидиму родину Макаревичів повз охорону до Президентського палацу на Краківському передмісті. Вампіри поселяються в ошатному і просторому палаці. Однак, проблема в тому – і на це не натякає, а криком кричить Махульський,  – що насправді вони звідти ніколи й не зникали. Тому «Колискова» – це за всієї своєї фірмової комедійності ще й «ідеологічне кіно». В доброму, звичайно ж, сенсі цього словосполучення. А взагалі-то, для мене як для українського глядача Махульський зробив зрозумілою одну просту істину: кожен народ має тих вампірів, на яких заслуговує. Я залюбки помінявся бодай на кілька місяців із поляками і вампірами, і кінематографом. Щоб ми трохи відпочили, а вони, нарешті, зрозуміли, в якій щасливій країні їм пощастило народитись і жити.

Тому повторю «Колисанка» – далеко не шедевр світового кінематографу. Просто добротний і по-справжньому веселий фільм. А це вже дуже багато.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук