Королі голі, ряджені та незаперечні

В ніч з 18 на 19 лютого року Божого 2009 мені вві сні явився Король Галичини. Сприйняла це водночас, як знамення і як привілей. Адже до абикого сам король не явиться, тим більше у перший день проголошеної напередодні НИМ же війни.

Про війну, хто ще не в курсі, розповім трохи згодом. Зараз - про короля.

Його Величність не має нічого спільного з чинним Президентом України, якому лихі язики закидають королівські замашки. Де ви, чорнороті, побачили таке у нашого гаранта?! Те, що він оточив себе армією блазнів, анічогісінько не означає. Крім того, хіба що ті мартопляси досить посередньо блазнюють, бо тільки й мають на думці, як би почухати свої дуписька, яким свербить припасуватись у королівський трон.

Уявляти нашого гаранта в ролі короля - невдячна і важка справа. Надто для людей із тонкою душевною організацією і загостреним почуттям соціальної справедливості. Уявімо його в образі рицаря печального образу - та й даймо спокій принаймні у рамцях цього щоденника. (А сяку-таку мантію він і сам собі надбає.)

Його Величність Король Галичини, що вві сні ласкаво обдарували мене своїм високим візитом, не належить і до «королів Галичини» у рамцях помпезно-офіціозної регіональної рейтингової акції «Галицький лицар». Жодним чином не хочу применшити значення і суспільної ролі достойників, яких було відзначено в згаданому заході протягом його кількарічного існування. Одначе те, що «Галицький лицар» таки позиціонується як конкурс (про що я довідалась на його сайті: https://www.lycar.org.ua/previous/), спонукає мене до висновку, що відзначені на ньому королі - таки ряджені. Для конкурсів - це звична справа. Нічого ганебного в цьому немає. Зрештою, хіба існує циркуляр, який забороняв би науковцям, діячам культури ба навіть духовенству стати лавреатами хоч би якого конкурсу і отримати передбачену ним відзнаку і навіть спеціальний королівський титул? Немає такого циркуляру. Але й відсутність такої цидулки не убезпечує учасників від іміджу «ряджених королів». Звісно ж, це лише моя приватна думка.

Хоча, здається, щось подібне подумав і Тарас Возняк, коронований 2004-го року конкурсом «Галицький лицар». Очевидно, не всі королі-попередники були галицькому інтелектуалу аж так до смаку, щоб стояти з ними в одній рядженій шерезі. Тому пан Тарас вирішив виокремитись з-поміж решти коронованих, внісши водночас у цей химерний захід свіжий іронічно-філософський струмінь і запровадивши при собі посаду королівського блазня.

Коронація блазня його Величності короля Галичини-2004 Тараса Возняка Іронічного відбувалася не в академічній залі, а у П'ятничанській вежі у добрій старій бурлескно-буфонадно-карнавальній стилістиці. Почесну й небезпечну місію королівського блазня отримав загальний улюбленець поет Назар Гончар.

Критично-аналітично-іронічне сумління Тараса Возняка було заспокоєне. Він і почесною акцією-конкурсом відзначений, і перед друзями-інтелектуалами не зганьбився. Два в одному. Театр абсурду переможений абсурдистськими ж методами. Типу, смертю смерть поборов. Віват!

Але ж - ні. Ледь пришизівши від цієї конкурсно-коронаційної вакханалії, на сцену з'являється законспірований досі під тернопільського митця, незаперечний король Галичини: «Єдиний по Вінця Повний Усіх Чеснот і Гараздів Король Галицький Даян Перший, а, Отже, і Останній».

Скажете, розповідаю вам, шановні, те, про що ви знаєте краще за мене? Бо ж чи можливо - не знати свого Короля? Та ви потерпіть, а я таки нагадаю.

Отже, пришизівши від вакханалії ряджених самозванців у своєму королівстві, Його Величність Галицький Суверен Даян Перший заснував Орден Галицького Лицарства, що мав на меті «творення новітньої ініціативної галицької еліти і об'єднання її навколо національної ідеї» й узявся розподіляти титули та роздавати своїм підданим маєтки і землі. Створив реєстр коронної шляхти з зазначенням каштелянства. До речі, Любко Дереш за сподвижницьку працю прес-секретаря Його Величності на громадських засадах був удостоєний володіти Жовківщиною.

Хтозна, який відсоток посполитих підданих щиро і правдиво сприймали свого Короля і чи сприймали взагалі його панування і закони, які, зокрема, оприлюднювались на сторінка Живого Журналу (https://dajan-kg.livejournal.com/profile). Дехто й далі чи з метою конспірації, чи від незнання називав їх перформансами. Зате офіцери СБ (до честі їм), вочевидь, сприймали все серйозно. А кілька років тому навіть навідались до скромного королівського помешкання і вирішили розповісти Його Величності про статтю 110 карного кодексу України.

Не знаю чому, але коли торік у Львові мій чоловік між іншим запитав, а чи знаю я, що наш недавній знайомець - Сам Король Галичини, я відразу повірила. Навіть спробувала була грішним ділом вдатись до корупційних методів і випросити для мого чоловіка місце Єпископа. Мені було м'яко відмовлено, мовляв, Єпископа вони вже мають. Через таку непідкупність і принциповість я перейнялась ще більшою повагою і симпатією до Його Величності.

І ось в часи всенародного кризового смутку, в часи розпачу і безвиході, Король Галицький вкотре довів, що саме він - не голий, не ряджений, а незаперечний.

18 лютого на сторінках Живого Журналу Його Величність оприлюднив відозву:

Ми, Дайан-Ярослав 1, Король Галицький, застерігаючи нехтування елементарних і первинних прав та свобод поспільства республіки Україна та гідности громадян республіки зі сторони чільників сеї держави, будучи людиною, але не виблюдком малодухим, проголошуємо ультиматум республіці Україна з вимогою додержання власних конституційних норм.

У випадку порушення останніх після 24.00 18-го дня лютого місяця року 2009-го від Різдва Господа Нашого вважаєм себе в стані війни. Натомість не вважаєм поспільство республіки Україна за ворогів своїх, і надаємо політичний притулок усім дієздатним українцям, якщо останні не вчиняли насильницьких злочинів, або инших протиправних дій, що може перешкодити набуттю громадянства Галицького.

Боже, бережи нас усіх від безумців та бузувірів світу цього!

А в ніч з 18 на 19 лютого року Божого 2009 особисто явився мені вві сні, що я, природно, сприйняла водночас, як знамення і як привілей. І хоч я й не галичанка, своїм святим обов'язком вважала розповісти вам те, що розповіла оце щойно в своєму щоденнику, а головне - нагадати: ми всі перебуваємо в стані війни. Адже «нехтування елементарних і первинних прав та свобод поспільства республіки Україна та гідности громадян республіки зі сторони чільників сеї держави» тривають.

Може, за цей учинок сподобить мене незаперечний Король Даян 1 привілею бути блазнем при Його Величності. Але блазнем не рядженим, а незаперечним.