Локальна співпраця як противага глухим кутам

Останнім часом українсько-польські взаємини прийнято розглядати виключно через призму розбіжностей у питаннях національної пам’яті. Політизація і релятивізм в оцінках окремих спільних історичних періодів ХХ століття сягнули апогею.

Чи є світло в кінці тунелю? Безумовно, так. На противагу постійному загостренню і суперечкам, котрі куди більше пасували б іменитим і дипломованим історикам, аніж політикам найвищих рангів, місцеве самоврядування і громадський сектор уже тривалий час демонструє інший вимір співпраці. Котрий, виявляється, може мати виключно позитивні обриси і головне – реальні результати для місцевих громад обох країн. Спільні культурні ініціативи, обмін управлінським досвідом, допомога українському сходу, не кажучи вже про проекти за кошти ЄС, сьогодні не зменшують обертів, а навпаки – переростають у систему. З одного боку, з'являється відчуття якоїсь штучної, проте гнітючої безнадії, коли в католицькій країні до вшанування могил у Пикуличах поблизу Перемишля доводиться йти в подвійному «кільці» поліції (див фото).

Урочисті заходи з нагоди відзначення Свята української національної пам’яті у м. Перемишль (Республіка Польща)

І це лише за якийсь місяць чи два опісля успішних спільних зустрічей на рівні парламентів, урядів і самоврядування, що урухомлюють залізничне сполучення «Перемишль-Київ». На тлі політичних заяв про згортання співпраці «тихим сапом» у конкурсі, що фактично адмініструється Міністерством розвитку Республіки Польща, перемагає проект, що передбачає відбудову Польського дому у Львові і Українського дому в тому ж таки Перемишлі. Спільна постанова Сейму і Верховної Ради України про Пам'ять і солідарність та постійні інвективи щодо «геноциду» поляків з боку українців.

Щира подяка за відновлення українською громадою знищеного вандалами пам'ятника у Гуті Пеняцькій і незрозумілий мовчок і потурання знищенню надгробків у Верхраті й Грушовичах. «Бойкот», а точніше – таки бойкот форуму «Україна – Європа» як повний дисонанс і протилежність позитивному настрою, участі на високому рівні у роботі Форуму місцевого розвитку у Трускавці.

Останній аргумент – саме у галузі охорони культурної спадщини (близьке, якщо не похідне від історичної пам'яті, здавалося б, поняття!) найбільше проектів було подано на конкурс «Польща-Білорусь-Україна» саме заявниками з Підкарпатського воєводства (батьківщина PiSу) і Львівщини (де питання героїки ОУН-УПА не потребує жодних додаткових доведень.

Рано чи пізно, а хотілося б, звісно, щоби раніше, гору має взяти не загострення стосунків, а курс на обопільні позитивні проекти і спільне успішне майбутнє. На всіх рівнях, а не лише серед місцевого самоврядування і представників інститутів громадянського суспільства. Наблизимо цей день разом, панове і panstwo!

Постскриптум. Так, я теж із сумом прочитав чергові коментарі міністра закордонних справ Вітольда Ващиковські щодо «рефлексій» на вкрай «важливу» тему майнових претензій до держави Україна та її самоврядних органів. Проте саме сьогодні перебуваю в Любліні на Європейському тижні інновацій. І тішуся за колег з Тернопільщини, котрі щойно підписали з Любельським воєводством протокол намірів про співпрацю. Життя триває, пані і панове!

Європейський тиждень інновацій. Тернопільська ОДА та обласна рада підписала з Любельським воєводством протокол намірів про співпрацю