Львівська бійка

Це, безумовно, спланована провокація, причому спланована не Януковичем, як стверджує дехто, а тою тіньовою владою в Україні, яка керується директивами із Москви (а ще ймовірніше - безпосередньо з Луб’янки) і яка вміло використовує Януковичеві комплекси та загальну малоосвіченість.

Об’єктивно він мусив би розуміти, що подібні речі ослаблюють його власний авторитет, авторитет тої влади і тої країни, яку він начебто очолює і об’єднує. Насамперед, як президент усієї країни, а не лише одного реґіону, він мусив би не допустити прийняття провокаторського закону про вивішування червоних прапорів, які для мільйонів українців є символом геноциду та окупації, моральним приниженням і символічним насильством. Для багатьох із нас ці прапори завжди були й будуть такими ж чужими й ворожими, як і прапори нацистські. А по-друге, президент мав цілком достатньо засобів і повноважень, щоб не допустити приїзду до Львова російських націоналістів з Одеси та Криму і проведення там провокаційного шабашу - всупереч судовій забороні. Якщо СБУ на чолі з Хорошковським уміє "працювати" лише з ректорами університетів та опозиційними журналістами, зате впритул не бачить провокацій російської аґентури, то це лиш підтверджує давнє припущення, що реально цією організацією керують не з Банкової, а зовсім з іншого місця - з того самого, що й "Родіною", "Русскім єдінством", а заразом і "Свободою" - принаймні в особі її тіньових "стратегів".

Події у Львові - це лиш дрібна частина загального кремлівського плану, спрямованого ось уже сім років на створення в Україні так званого "керованого хаосу". Я маю часто нагоду слухати за кордоном московських пропаґандистів - і дипломатичних, і (начебто) академічних. Усі вони мають щодо України два головних "месиджі": по-перше, Україна – це failed state, дисфункціональна держава, яка потребує протекторату, дбайливої опіки (вгадайте чиєї), бо інакше її неконтрольований розпад загрожує європейській безпеці. А по-друге, це штучне утворення, яке все одно мусить розпастися, бо немає насправді нічого, що єднало б усі ці різномовні, різнокультурні, різнозорієнтовані території.

9 травня ми зробили ще один крок у напрямку, окресленому московськими політтехнологами. Дурість одних і підлість інших упевнено посувають Україну в бік розпаду чи, ймовірніше, "ольстеризації". Там, у Північній Ірландії, нащадки колонізаторів (т.зв. "протестанти") вважають за конечне щороку марширувати зі своїми прапорами по католицьких кварталах, святкуючи історичну перемогу над ірландцями-аборигенами.

Тамтешнім аборигенам, як і тутешнім, це не подобається. Лишається ще тільки дочекатися в Україні появи місцевого варіанту ІРА.

Політ.ua