Марат Тертеров: Сприйняти Росію як «члена клубу» Європі дуже складно

IQЛюбко Петренко, 14 жовтня 2012238213
Марат Тертеров: Сприйняти Росію як «члена клубу» Європі дуже складно

- Якби Україна нарешті сформувала у себе політичну модель правління, яка б була ближчою до очікувань її західних прихильників і донорів, наприклад МВФ, то вона, безумовно, здобула б потужнішу підтримку – і політичну, і фінансову.

Засновник Європейського геополітичного Форуму у Брюсселі доктор Марат Тертеров – один з чільних експертів у галузі взаємин Європейської Унії та держав колишнього СРСР. Нині червоною ниткою через ці взаємини проходить газова магістраль, яка наразі й визначає їх (для когось на жаль, для когось на щастя). Чи варто Києву сподіватися підтримки від Брюсселя у газовому питанні, як сприймають Росію в елітному європейському товаристві, які тенденції панують на енергетичному ринку ЄУ? Свої відповіді на ці запитання дав Марат Тертеров у ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET під час ХХІІ Економічного форуму в Криниці.

 

- Доводилося чути думку деяких експертів, що, мовляв, для Брюсселя вигіднішим було б злиття газотранспортних потужностей України та Росії, хай навіть це передбачатиме вступ Києва до Митного союзу. Ви теж дотримуєтеся такої думки, що для Європейської Унії це було б корисним?

- Якби рух до економічної інтеграції Києва і Москви на базі української ГТС створив кращі умови для стабільності енергопостачання країн Унії, якби між Росією та Україною склалися такі відносини, які б виключили різноманітні суперечки, то брюссельські інститути це, звичайно, вітали б. Бо зараз проблема транзиту полягає у браку стабільності. Європа завжди побоюється можливих порушень постачання, якихось збоїв.

 

- Але, окрім суто економічної, є й політична складова цього питання.

- З політичної точки зору треба зауважити, що у брюссельських політичних колах є антиросійські тенденції. Ми не цілком довіряємо цій країні…

 

- Ці підозри суто стереотипні, чи вони мають реальне підґрунтя?

- Підґрунтя таке: якщо Росія забере під свій контроль ще й українську ГТС, то Москва вже зможе з посилених позицій диктувати свою цінову політику Заходу. Таким чином зміцниться російська газова монополія. А європейці не люблять монополій, в їхній економічній культурі досить добре розвинута філософія конкуренції. Тому монопольне становище будь-кого викликає хвилювання Європи. Якщо б, наприклад, Норвегія була стовідсотковим постачальником газу для Європи, то вона все одно б продовжувала шукати альтернативні джерела постачання природного газу, домагалася б диверсифікації.

 

- Монопольне становище Росії ж, окрім економічних небезпек, приховує багато інших ризиків.

- Так, монопольне становище Росії для нас виглядає небезпечнішим, бо ми – особливо політичне суспільство, інтелігенція – тут, у Європі, не можемо дивитися на Росію як на «нормальну» країну. Бо в неї є те, що ми називаємо historicalbaggage(історичним багажем). Тобто, може це і Європа, але не така Європа, як у нас. У них інші цінності, інші філософські погляди, на основі яких творяться інші політичні системи. У них інший досвід. З огляду на все це росіянам ми менше довіряємо, норвежцям ми довіряємо значно більше. Навіть алжирцям ми довіряємо більше, оскільки ми здомінували алжирців, Алжир з 1830 року був частиною Франції.

 

- Наскільки вказані аргументи впливають на рішення Брюсселя?

- Все це послаблює позиції прихильників концепції, мовляв, коли Росія контролюватиме ГТС, то в нас буде більше стабільності. А в інституціях Унії все це активно дебатується на рівні парламенту, Єврокомісії тощо. Тому сприйняти Росію як «члена клубу» дуже складно. Тому всі ці аргументи щодо стабільності все одно наштовхуватимуться на підозри в європейських політичних колах.

 

- Наскільки посприяло б виходу з цього зачарованого кола створення тристороннього консорціуму з постачання газу: ЄУ-Україна-Росія?

- Дискусія щодо консорціуму триває вже далеко не перший рік. Уперше цей проект презентували ще за президентства Леоніда Кучми. Ця дискусія періодично поновлюється, бо всі ми після газової кризи 2009 року намагаємося знайти вихід із ситуації. Водночас ця дискусія зажди наштовхується на брак довіри між сторонами. Ніхто до кінця не знає, як цей консорціум виглядатиме. Наприклад, голова «Газпрому» Олексій Міллер спершу говорить, що вони підтримують консорціум, а згодом виступає із зовсім іншими заявами. Тобто сигнали від ключових осіб у російському керівництві щодо консорціуму не дають нам чіткого розуміння про узгоджену позицію.

 

- У якому випадку Україна може сподіватися на підтримку Брюсселя у разі чергової газової суперечки з Москвою?

- На Заході – і у Вашингтоні, і в Брюсселі – є доволі лобістів України, котрі підтримують проєвропейські та євроатлантичні прагнення Києва. Якби Україна нарешті сформувала у себе політичну модель правління, яка була би ближчою до очікувань її західних прихильників і донорів, наприклад МВФ, то вона, безумовно, здобула б потужнішу підтримку – і політичну, і фінансову. Бо наразі західні донори постійно фіксують в Україні відхід від тієї лінії, яку було обумовлено під час надання кредитів. Коли вони приїжджають до Києва, то їх щоразу зустрічають нові сюрпризи. Зараз, наприклад, Віктор Федорович намагається розіграти ситуацію між Росією і Заходом, маючи свої інтереси.

 

- Що Ви маєте на увазі, говорячи про «очікувану політичну модель» в Україні?

- Я маю на увазі те, що система правління в Україні не дозволяє Заходу сформувати щодо неї впевненої кредитної політики. От, наприклад, у березні 2009 року в Брюсселі була тристороння конференція Україна-ЄУ-Європейський Інвестиційний Банк з питання реновації української ГТС на суму приблизно три мільярди євро.

 

- Якщо я не помиляюся, принципово тоді було досягнуто домовленості.

- Так, було підписано декларацію про намір працювати у цьому напрямі. Приблизно тоді ж Україна підписала договір Енергетичного співтовариства. Але відтоді ситуація в Україні, з позиції західних партнерів, не надто просунулася вперед. Мало зроблено змін у законодавчій базі України щодо газового питання. Все це й стримує західну сторону від вступу у консорціум.

 

- А як Брюссель сприйняв би те, що Київ спробував би в судовому порядку розірвати газову угоду з Росією?

- Цікаве питання (усміхається). Не думаю, що надто позитивно. Відколи розпочався процес проти Юлії Тимошенко, Ви самі знаєте, якою є реакція Брюсселя, Вашингтона, Лондона на дії Києва. Можете собі уявити, у якій складній ситуації перебуває молодий посол України при ЄУ Костянтин Єлісеєв. Хоча у нього особисто добрі відносини з усіма, всі його люблять. Але така ситуація в Україні ставить його у дуже незручну ситуацію. І якщо в таких обставинах почнеться вихід України з уже прийнятих на себе зобов'язань, то все це сприймуть доволі негативно.

 

- Але в Брюсселі розуміють, що Україна змушена  платити завищену ціну за російський газ?

- Росія робить усе, що може, щоб утримувати монопольне становище на європейському ринку газу. Для цього вона бажає отримати контроль над українською ГТС, мати значно більший вплив на Київ, ніж має зараз.  Водночас нині Москва скаржиться Брюсселю, що Київ – складний партнер. А хто б тут не був «складним партнером», платячи такі високі ціни за газ? Тому зрозуміле бажання – вийти з цієї ситуації. Я б і сам прагнув вийти з такого «шлюбу». Україна через географічне розташування, фактично, потрапила у фронтову лінію енергетичного протистояння. Але в майбутньому все вирішуватиме ринок.

 

- Як би Ви порадили діяти Україні у такій ситуації?

- По-перше, продовжувати переговори з Москвою. Попередня зустріч у Сочі між Януковичем і Путіним наразі не принесла бажаних для Києва результатів, а далі в Україні розпочнуться вибори, тобто виникне пауза в діалозі, але після виборів розмови відновляться. По-друге, Україні потрібно паралельно активізувати зусилля у пошуку альтернативних джерел. Мова йде і про одеський термінал зрідженого газу – українські експерти стверджують, що вже 2015 року через нього країна отримає перші 4 млрд куб м газу. Також я знаю, що Україна підписала угоду з німецькою компанією RWE про імпорт газу, що почне діяти до кінця цього року. Тривають розвідки родовищ сланцевого газу, шельфу Чорного моря. До речі, мені доводилося часто спілкуватися з представниками великих енергокомпаній, котрі дуже оптимістично дивляться на можливості розробки шельфу і покладів сланцю. Зокрема такі компанії, як ВР.  Всі ці потуги диверсифікації посилюють позиції Києва на газових перемовинах.

 

Довідка ZAXID.NET

Д-р Марат Тертеров – засновник і директор Європейського геополітичного Форуму (ЄГФ). Народився в Одесі, навчався у коледжі Святого Антонія Оксфордського університету. Має ступінь доктора наук (PhD) у галузі політології.

Тертеров написав низку робіт, присвячених питанням політики та економіки в країнах Європи, Близького Сходу і колишніх країн Радянського Союзу, розглядаючи їх під геополітичним кутом зору. Наразі сфера його професійних інтересів охоплює енергетичну політику, міжнародну безпеку і проблеми світового регулювання. Марат Тертеров веде активну консультаційну діяльність з євразійської проблематики, надаючи послуги, зокрема, представникам європейських директивних органів і корпоративним клієнтам.
Д-р Тертеров читає лекції у Кентському університеті в Брюсселі. Він володіє англійською, російською та арабською (єгипетський діалект) мовами.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 13

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук