МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Полковник Альфред Редль

Разом із драмою Мата Харі шпигунський скандал, що вибухнув навколо полковника Імператорського і королівського Генерального штабу Австро-Угорської монархії Альфреда Редля, належить до однієї з найзнаменитіших афер того часу.

Безпрецедентний в історії старої австрійської армії факт державної зради елітного офіцера, що посідав таку важливу посаду, не дарма став сюжетом безлічі журналістських статей, книжок і фільмів, хоча в них дуже часто були зміщені акценти історичної правди. Від Стефана Цвейга і Егона-Ервіна Киша до фільму Іштвана Сабо, від 1920-х років до сучасності зацікавлення цією постаттю не зникає.

Австро-Угорщина стала жертвою Першої світової війни. Австрійська поразка була швидше за все зумовлена військовими невдачами у перші місяці довгої війни - Австрія втратила близько півмільйона людей у початкових битвах. Вже понад 90 років історики сперечаються - яку роль відіграв вихідець із бідної львівської сім'ї у поразці Австрії. Багато хто вважає, що цей львів'янин, якщо не заподіяв, то прискорив крах імперії. Мало хто сумнівається, що зрада корінного львів'янина коштувала життя десяткам, можливо сотням тисяч австрійських солдатів. Якщо колишні цеерушник Ален Дюлс та кагебешник Михайло Мільштейн і дійшли згоди в чомусь одному у спільному інтерв'ю для «New York Times» 1985 року, то це у тому, що наш земляк -приклад найбільшої зради.

Для Австрії, імперії з сильною олігархічною традицією, Альфред Редль був рідкісним прикладом хлопця з бідної сім'ї, що вибився у найвищі сфери імперії. Він народився у сім'ї бідного залізничного чиновника у Львові (тодішньому Лемберзі). Був дев'ятим із 14 дітей. Редль в зеніті кар'єри очолював австрійську контррозвідку, був нагороджений найвищими орденами імперії і отримав звання полковника (в Австрії було всього кілька десятків полковників).

Перші 23 роки 49-річного життя Альфреда Редля минули у Львові. Тут він вступив до місцевої кадетської школи, отримав перше офіцерське звання і вперше командував взводом місцевого полку. Його етнічне походження не зовсім зрозуміле. Попри те, що Редль, як правило, видавав себе за русина, багато істориків вважають його євреєм. У будь-якому випадку завдяки таланту і старанням зліт його кар'єри був блискавичним, його перспективи вважалися безмежними. У 1907-му він був призначений керівником австрійської контррозвідки.

У часи, коли технологічний прогрес шпигунства перебував у самому зародку, Редль був справжнім новатором шпигунського ремесла. Він вважається першим розвідником, який почав записувати розмови за допомогою воскових циліндрів, використовувати приховані камери. Він запровадив процедуру перехоплювання листів, яка врешті-решт погубила самого Редля. Він був першим, хто під час допиту спрямовував яскраве світло в обличчя підозрюваного. Цю техніку він охрестив "третій ступінь". Редль також посипав ручки крісел у своєму кабінеті пудрою, що полегшувало зняття відбитків пальців його відвідувачів.

Редль, проте, увійшов до історії як керівник контррозвідки, який продав найзначніші військові секрети найголовнішому ворогові своєї країни - Росії. Аналогічної зради на такому рівні нова історія не знає. Австрійський генштаб був паралізований: якщо один з найважливіших чинів здійснює таку зраду, що можна чекати від інших?

Полковник продав царській контррозвідці майже кожного австрійського шпигуна в Росії. Серед секретів, проданих Росії перед початком І Світової війни, були австрійські плани мобілізації (тоді мобілізація була ключем до військового успіху), а також плани австрійського нападу на Сербію і схеми укріплень. Коли австрійці атакували Сербію, серби виявилися підготованими. Редль також передавав помилкові дані австрійському генштабові про кількість росіян. Зраду Редля виявили всього за 1 рік до початку війни. Австрійський генеральний штаб не мав достатнього часу, аби змінити військові плани: хоча окремі деталі у поспіху змінили, австрійські солдати були кинуті на неминучу смерть проти росіян, які могли передбачити майже кожен австрійський маневр. До імені Редля назавжди приклеїлося тавро "зрадник". Його двох братів змусили змінити прізвище.

Точна дата вербування Редля невідома. Дехто вважає, що його шпигунство тривало 10 років. Сам Редль перед смертю стверджував, що він був завербований 1911-го. Для прикриття Редля російський полковник Микола Батюшин жертвував підставними російськими шпигунами в Австрії, яких Редль нібито викривав і заарештовував. Натомість Редль посилав найкращих австрійських агентів до Росії, де їх швидко розкривала контррозвідка. Історики вважають, що цією практикою Редль по суті паралізував австрійське шпигунство у найкритичніший передвоєнний час, водночас завоював репутацію справді австрійського патріота. Як зазначив один історик, збиток Австрії досягав воістину "диявольських пропорцій".

Редль потрапив у поле зору російської розвідки, коли та виявила його сексуальні схильності. Застосувавши негайно шантаж, Росія придбала найвизначнішого агента початку ХХ сторіччя. Редль, що отримував значні суми від своїх російських керівників, вів розкішне, не по полковницькій кишені, життя. Його грошові запити росіянам зростали щорічно. В Австрії мало хто підозрював Редля у гомосексуальності. Він постійно брав коханця Штефана на всі важливі події, представляючи його, як племінника. Австрійці, зайняті званнями і регаліями у суспільстві, уникали розмов про особисте життя.

Різні покоління тетральної та кінорежисури були загіпнотизовані аферою полковника Редля. Перший фільм про полковника зняли лише через 12 років після його смерті, 1925 року.

1965-го англійський режисер Джон Осборн поставив спектакль "Патріот для мене", присвячений афері Редля, в основному гомосексуальному її аспекту. Спектакль і досі на лондонській сцені. Осборн зобразив зраду Редля крізь призму його гомосексуальності.

У 1985-му фільм відомого угорського режисера Іштвана Сабо "Полковник Редль" отримав кілька нагород і навіть номінацію на Оскара в категорії "Накращий іноземний фільм".

Портрет Редля у виконанні Сабо був незвичайний - режисер відійшов від кліше "зрадника" і "лиходія", представивши Редля у трагічному світлі. Окремі сцени фільму Сабо показують події в Лемберзі.

Фільм Сабо починається і завершується відомою мелодією Штрауса. Сабо пояснив, що цією мелодією він присвятив фільм своїй улюбленій новелі, написаній, як ми знаємо, ще одним вихідцем з Львівщини.

Редля викрив його ж учень і спадкоємець на посту керівника контррозвідки, майор Ронґе, якому він передав усі знання. Ронґе дізнався про перехоплений таємний лист на ім'я герра Нікона Ніцетаса, що чекає кілька місяців на свого адресата на віденській пошті. У листі було 6000 крон і адреси двох російських шпигунських явок в Європі. Ронґе розпорядився виставити кількох нишпорок біля пошти. Редль, на той час переведений до Праги, вже забув про листа. Але у квітні 1913-го він одержав листа з Відня від коханця, який вирішив розірвати стосунки з Редлем і одружитися. Намагаючись відрадити його, Редль поїхав до Відня, де вирішив заодно забрати листа, що довго чекав на нього. Нишпорки проґавили Редля, який зумів вислизнути у таксі. Та їм все ж поталанило: таксист незабаром повернувся до стоянки біля пошти і повідомив, що пасажира він відвіз у готель "Кломсер" (готель поміняв назву).

Під час обшуку таксі, нишпорки виявили футляр від розкладного ножика, яким Редль розкривав конверт дорогою до готелю. Вони поклали футляр на столі у рецепції готелю, влаштувавши там засідку. Незабаром Редль зійшов у вестибуль, побачив футляр і прихопив його. Нишпорки зразу ж упізнали Редля. Вони були такі вражені, що не наважилися арештувати керівника контррозвідки. Вони доповіли про своє відкриття Ронґе.

Існує кілька версій висліджування і затримання Редля з доволі різними деталями. Тож наведемо ще одну версію з іншого джерела - для повноти картини.

Раптовий поворот у кар'єрі одночасно талановитого і ексцентричного офіцера Генштабу привів до того, що лист на ймення Нікона Ніцетаса, який вже давно лежав у головному віденському поштамті біля М'ясного ринку, у квітні 1913 року, як досі не забраний, повернувся до Берліну, звідки його і відправили. Справжнім відправником був Генеральний штаб Росії. Адресату, якому призначалося таке небезпечне послання, полковник Редль чи то не чекав його, чи то забув про нього. На пошті у Берліні конверт відкрили, щоб, можливо, дізнатися про його відправника. Несамовита сума  розміром шість тисяч крон асигнаціями і, можливо, коротенька записка з двома адресами, зацікавили німецьку поштову цензуру, тому листа передали майорові Вальтеру Миколаї, з 1913 року начальникові відділу ІІІb (розвідувального відділу) Великого прусського Генерального штабу. Адреси, одна в Парижі, інша в Женеві, добре знала і німецька, і австрійська контррозвідка. Вказаний відправник, Й.Дітріх, був однією з "поштових скриньок", яку використовувала російська розвідка у Берні, що теж було точно відомо, оскільки вже 1907 року австрійські і німецькі спецслужби у співпраці зі швейцарцями провели розслідування, стурбовані посиленням координації французької і російської розвідок в Швейцарії, спрямованої проти Центральних держав. Почалося вивчення шпигунських мереж у Швейцарії, і це принесло успіх. Всеосяжне спостереження і контроль за підтримки контррозвідки швейцарського Генштабу дозволили німцям і австрійцям детально зрозуміти систему кур'єрів і зв'язки супротивника. Їм вдалося зробити це непомітно. Тому адреси й імена, використовувані як прикриття, конспіративні квартири і "поштові скриньки", агенти і кур'єри продовжували використовувати. І коли такі адреси випливли в цій записці, легко було зробити висновок, що "Нікон Ніцетас" - агентурний псевдонім, а лист із грошима - гонорар за проведену або майбутню шпигунську діяльність.

Отже, Генштаб відправив чотирьох офіцерів у готель зі вказівкою допитати Редля, а потім "знешколити" його. Коли 25 травня в його двері постукали, Редль не був нітрохи здивований (дехто вважає, що Редль навмисно залишив футляр у таксі), він спокійно привітав офіцерів: "Заходьте, панове. Я знаю, навіщо ви прийшли". Під час короткого допиту Редль зізнався у зраді, сказавши, що офіцери знайдуть всі потрібні пояснення у його квартирі в Празі. Потім попросив револьвера. Залишивши заряджений браунінг, офіцери вийшли. Вони чекали при вході в готель кілька годин доти, доки не почули пострілу. Редль залишив посмертну записку: "Легковажність і пристрасть згубили мене. Помоліться за мене. За гріхи я плачу своїм життям. Альфред".

Сам Франц-Йосиф був засмучений самогубством, турбуючись про душу Редля.

Іштван Сабо у фільмі показав самогубство Редля так:

Обшук квартири Редля виявив не тільки надсекретні військові плани, але і велику кількість пудри, духів, помади, жіночих панчіх, а також фотографії голих або одягнених в жіноче вбрання Редля і австрійських офіцерів, зайнятих статевими актами.

Спроби австрійського уряду приховати мотивацію самогубства Редля (на наступний ранок газети повідомили, що божевільне безсоння призвело до смерті полковника, який буде похований зі всіма почестями) не увінчалися успіхом. Вже у травні 1913 року «New York Times» повідомила деталі самогубства "зрадника" Редля, який "продав життєвоважливі секрети Росії".

Одна угорська газета того часу побачила у зраді Редля щось більше, ніж смерть одного офіцера: "Редль втілював систему багатонаціональної імперії Габсбургів. У цій нещасній монархії відсутність патріотизму є приводом для гордості, всі національні почуття цілеспрямовано знищують у солдатів. Австрійські і угорські солдати не мають вітчизни; вони всього лише мають воєначальника (Франца-Йосифа). Зрада Редля була розплатою за це".

Суперечка про роль Редля в австрійських поразках на початку війни продовжувалася в повоєнній Австрії. У 1920-х член австрійського парламенту сказав що "через махінації Редля Австрія не знала про існування 75 російських дивізій на кордоні, що було більше, ніж вся австрійська армія. Австрія ніколи б не почала війни, якби ми знали про цю концентрацію". Інший австрійський політик назвав Редля австрійським Распутіним. У 1930-му спадкоємець Редля на посту голови контррозвідки генерал Ронґе заявив, що "історики перебільшують роль зради Редля, оскільки жодна держава не вірить на 100% своїм агентам. За винятком, звичайно, коли цей агент - керівник контррозвідки основного ворога, якого шантажують перед початком наймасштабнішої війни в історії людства".

Цей текст залишився б неповним, якби я не нагадав про нашу забудькуватість і безпорадність у побудові майбутньої "туристичної Мекки". Тому прихопив фотоапарата і погнав на вулицю Шевченка, щоби відзняти будинок №13, де мешкав молодий австрійський офіцер Альфред Віктор Редль - неподалік від колишніх кошар Фердінанда. Слава Герострата залишається славою, а туристи залюбки оглянули б кімнату знаменитого зрадника з шаблями, мундирами, жіночими панчохами і чорно-білою "порнушкою" початку ХХ сторіччя. Прикол! Черговий невикористаний.

Для читачів, позбавлених через якісь причини можливості переглянути кліп, опишу словами: обшарпаний будинок, витерті сходи, частини яких сто років не торкалася рука будівельника, та радянська брама, про яку негайно хочеться сказати "подъезд". Шкода. Правдивий господар так не робить. Він принаймні нахиляється і піднімає гроші, що валяються на сходах, якими ходив майбутній полковник Редль.