Міхеїл Саакашвілі. Порятунок для України?

У своїх гнівно-викривальних виступах і заявах М.Саакашвілі називає представників української президентської, парламентської і міністерської влади не інакше, як “баригами” . (Засвоїв твердо цю кацапську лайку.) І корупціонерами-казнокрадами. ( Ще пам’ятаємо, як на “реформаторській” нараді за участю Президента України в обличчя Саакашвілі полетіла склянка з водою, запущена ображеним міністром МВС Аваковим).

В останній своїй інвективі (“УП“, 10.03. 2017) екс-президент Грузії радить чинному Президентові України зайнятися “будуванням собачих будок”, бо на цьому поприщі він більше принесе користі, аніж при керівництві державою. Праведний гнів викликаний тим, що нібито Глава Української Держави розсилає “темники” в ЗМІ, щоби спаплюжити славне ім’я свого колеги з Грузії. Боїться його конкуренції на майбутніх виборах. А саме на нього, легендарного реформатора Саакашвілі, покладена історична місія після Грузії порятувати Україну. Для цього він створив партію “Рух нових людей”, добивається дострокового припинення повноважень Верховної Ради, а відтак – позачергових виборів, аби через український парламент добиватися реалізації своїх політичних програм.

Що ж – мета благородна, та які її реальні перспективи?

У Конституції України (ст. 76, ч.2) сказано:

- Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

М.Саакашвілі став громадянином України 29 травня 2015 року, отже від того часу, після п’яти років проживання в Україні, він може стати народним депутатом. А це, відповідно, 29 травня 2020 року. Таким чином, не тільки на позачергові вибори, а навіть на чергові, які мають відбутися восени 2019 року, він явно не встигає. Треба чекати наступних, які за чергою мають відбутися вкінці 2019. Або знову добиватися розпуску вже тієї, наступної ВР.

Одначе, статусу народного депутата, навіть якби він був можливим, для порятунку України явно замало. Тим паче, Саакашвілі стверджує, що Порошенко пропонував йому пост прем’єр-міністра. І на це він не погодився. То що потрібно? Звісно – президентство. Але тут ситуація ще складніша, ніж із депутатством.

Знову ж, Конституція України (ст. 103, ч. 2) стверджує:

- Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Підраховуємо: окреслена Конституцією перспектива для Саакашвілі відкривається з 29 травня 2025 року. За цей час відбудуться чергові президентські вибори після 7 червня (день прийняття присяги П.Порошенком) 2019 року, на яких можливо нинішній президент зважиться боротися за обрання на другий термін. На ці вибори п. Міхеїлу явно зарано. А тоді ще одні, наступні президентські вибори, на які Порошенко вже не зможе піти, випадають на кінець 2024 або початок 2025 року. І на ті, й на ті Саакашвілі також зарано. Таким чином, він може бути обраний Президентом України аж у 2030 році. Скільки залишилося чекати? Тринадцять років!

То навіщо піднімати аж такий галас сьогодні? Тим паче, що ані на дострокових, ані навіть на чергових наступних президентських виборах М.Саакашвілі не може бути суперником П.Порошенка. Навіщо в такому разі останньому розсилати в ЗМІ “темники“ з метою дискредитації першого? Немає такої потреби. Жодної.

Та й це ще не все. Президент України мусить володіти українською мовою. Чи Саакашвілі, принаймні, розуміє, що це означає? Сумніваюся. Невід’ємною часткою мови є фонетика. Для того, щоб говорити справді українською мовою, промовець має вміти вимовляти звуки цієї мови так, як цього вимагає природнє їхнє звучання, вироблене протягом століть носіями цієї мови. Наразі Міхеїл Саакашвілі говорить (кілька слів) по-українськи так, що це можна назвати грузинським сленгом української мови. Не може так говорити з народом Глава Держави! Це просто непристойно. Хто завгодно, але не Людина, яка уособлює усю повноту внутрішньої і зовнішньої політики Держави, в тому числі і її духовні цінності. В Адміністрації Президента Порошенка заяви Саакашвілі назвали “маячнею“. І все ж, мені здається, що тут, як і в ситуації зі склянкою води, мав би бути застосований інший термін. Той, який уживається у Кримінальному Кодексі України і звучить як наклеп, що принижує людську честь та гідність. Зрештою, Конституція України (ст. 105, ч. 2) передбачає:

- За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Чому б хоч раз не скористатися цією конституційною правовою нормою. Не заради П. Порошенка. Заради захисту честі і гідності Глави Української Держави, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ. І не він повинен себе захищати, а ми, громадяни цієї Держави.

Хто може знати, чи дійсно існують “темники“, призначені для дискредитації у ЗМІ імені М.Саакашвілі? Ображений екс-президент називає двох виконавців акції – Ігоря Гриніва й Олега Медведєва, – які про це доповідали Порошенкові. Так от: тут або-або. Або Саакашвілі має конкретні докази, або, якщо не має, повинен відповідати за сказане. Не можна жити в державі, проти якої москалі ведуть гібридну війну, в такій невизначеності.

24 грудня 2014 року, коли війна проти України йшла повним ходом, Путін затвердив нову редакцію “Воєнної доктрини Російської Федерації“, у якій статтею 12 визначено сучасні їхні воєнні небезпеки й загрози та методи ведення війни. Основним для них відтепер є

-Діяльність у галузі інформаційно-психологічного впливу на населення, в першу чергу на молодих громадян країни [противника], яка ставить за мету підрив історичних, духовних і патріотичних традицій в галузі захисту Вітчизни.

В принципі, немає в цьому визначенні чогось зовсім нового: ми, українці, завжди були для москалів мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями - в найнепривабливішому трактуванні цих характеристик.

У 2005 р. Московський воєнний університет опублікував підручник авторства Євгенія Месснера “Мятежная война – имя третьей мировой” (696 стор.), у якому зі стовідсотко-вою точність передбачено те, що зараз відбувається на Сході України. Наведу деякі з положень сучасної воєнної стратегії москалів, які потрібно знати і повторювати всім:

- У попередніх війнах найважливішим вважалося завоювання території. Надалі найважливішим буде вважатися завоювання душ у державі ворога. Воювати будемо не на двовимірному просторі як у старовину (себто на суші і на морі), не в трьохвимірному, як стало за час народження воєнної авіації, а в чотиривимірному, де психіка воюючого народу становить четвертий вимір.

- Воювати треба повстанцями, диверсантами, терористами, саботажниками, пропагандистами – у майбутній війні це набере величезних розмірів.

- Розмиті межі поміж війною і миром, ні в якому разі не оголошувати війну, а використовувати оплачені й контрольовані політичні сили, громадські організації, народні стихійні бунти.

- Адже кожен, обґрунтовано чи необґрунтовано, є незадоволений законом, владою, умовами життя або ж і своїми власними обставинами чи просто самим собою – то ж він схильний до бунту. Це дає можливість узяти в полон увесь ворожий народ.

- Завдання інформаційно-психологічної війни заключається у тому, щоби вносити паніку в душу ворога, недовіру до керівників ворожої держави.

Задумаймося: скільки політичних сил, свідомо чи несвідомо, за погодженням з москалями чи за власними амбіціями й зарозумілістю, діють точка в точку за накресленими московськими стратегами планами? В т.зв. “українських“ ЗМІ (особливо на різноманітних телешоу) не вгавають заклики оголосити в Україні воєнний стан. Те, що відбувається на Донбасі, попри офіційне визначення як АТО, Президент України П.Порошенко неоднократно називав “вітчизняною війною“. Та в Україні йде війна, яку не можна назвати ні вітчизняною, ні народною. Невидима. Вона як аналог Чорнобильської ядерної катастрофи . ЇЇ дія не простежується назовні, одначе, наслідки можуть бути катастрофічними. Вона – Матриця інформаційно-психологічної війни, відверто задекларованої “Воєнною доктриною РФ“. А ми, Українська Держава, українське суспільство, це збагнули? Даємо належну відсіч?

Чому ж тоді утверджуємо фальшивий міф про “місію“ Міхеїла Саакашвілі?