Від Степана Бандери до Вячеслава Чорновола

Роздуми після святкування Соборності України

БлогиМихайло Косів , 26 січня 2017 563
Михайло Косів
Український політик

До престижних громадсько-літературних премій, освячених іменами наших славетних краян – Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Ірини Вільде, Романа Федоріва (від журналу “Дзвін “, довголітнім редактором якого був письменник), Вячеслава Чорновола – за ухвалою Львівської обласної Ради (9 вересня 2014 р. №1175) додалася ще одна, політична - “Премія імені Героя України Степана Бандери“. Її присвоюють за видатні досягнення в галузі державотворення, у політичній діяльності, за вагомий науковий внесок в утвердженні української національної ідеї.

Рішення про присвоєння премії Комісія виносить напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці. Адже ще великий правитель Києво-Галицької Руси-України Ярослав Мудрий віддав під опіку Небесної Богоматері всю нашу землю, увесь народ русько-український. Саме ікона Матері Божої була святим оберегом у всіх ділах запорозьких козаків.

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матір Божу,

А більш нічого не взяли,

І в Крим до Хана понесли

На нове горе – Запорожжя.

(Тарас Шевченко. Іржавець. Друга половина 1847. Орська кріпость).

День святкування Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 1942 року, історики вважають початком формування Української Повстанської Армії, а повстанців, як відомо, досі називають бандерівцями. Який смисл у це визначення вкладають москалі, не варто повторювати. Натомість скажу: так, ми всі, не лише етнічні українці, але й ті, хто відчуває себе спорідненим з українською нацією, з гордістю носимо ім’я – бандерівець. Тепер у нас витворилося таке унікальне, навіть епохальне, явище, як жидобандерівець . Ще б утвердити у свідомості наших співвітчизників поняття русобандерівець, і процес формування сучасної політичної української нації був би остаточно завершеним.

Премію лауреатам вручають на сесії Львівської обласної Ради напередодні 1 січня, до дня народження Степана Бандери. За 2016 рік її було присвоєно сучасному національному Героєві України, провідникові нинішніх національно-демократичних сил, Вячеславові Чорноволу.

Підставою для цієї відзнаки стало те, що минулого року всеукраїнське видавництво “Смолоскип“ ім. В. Симоненка закінчило видання 10-томного зібрання творів Вячеслава Чорновола. Упорядкування цієї унікальної праці провела Вячеславова сестра Валентина. Видавництво здійснювало публікацію протягом 12 років (останній том підписано до друку 28.12.2015).

Коли представники конкурсної Комісії Львівської обласної Ради звернулися до мене з пропозицією запропонувати кандидатуру, яка є гідною премії ім. Степана Бандери в 2016 році за внесок у галузі української політики, в мене не було жодного сумніву, що це має бути смолоскипівське видання 10-томного зібрання творів Чорновола.

Саме видавництво “Смолоскип“ давно заслуговує на те, аби його відзначити в Україні найвищими нагородами. Воно було засноване в 60-ті роки в США (місто Балтимор, осідок українських емігрантів) та в Канаді (місто Торонто, також центр українства) нашим земляком, активним борцем у лавах ОУН та юнацькій сітці УПА Осипом Зінкевичем. Пан Зінкевич був тією особистістю (можна б навіть сказати – інстанцією), до якої ми з України передавали твори “Самвидаву“, а він їх друкував, поширював у Західному Світі серед українців, а також організовував переклади й видання англійською, французькою, німецькою та ін. мовами. Це у такий спосіб у світі стали відомими всі випуски нелегального журналу “Український вісник“.

“Смолоскип“ О.Зінкевича опублікував у шістдесяті роки праці Чорновола “Лихо з розуму“, “Правосуддя чи рецидиви терору?“, працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?“, Є.Сверстюка “Собор у риштуванні“, статті Михайлини Коцюбинської про Тараса Шевченка, матеріали Івана Світличного про поезію шістдесятників, зокрема Василя Симоненка та багато чого іншого. З цих матеріалів Захід довідався про Рух опору в Україні, про перший післясталінський “покіс“ молодої української інтелігенції карателями із КГБ (почався 27 серпня 1965 року). Говорилося там і про моє ім’я, тому ця тема для мене особливо близька.

Після відродження Української держави Осип Зінкевич переїхав зі “Смолоскипом“ у Київ, де продовжує утверджувати своїми публікаціями незламність українського національного духу. З цією метою видавництво й узялося за видання десятитомного зібрання творів Вячеслава Чорновола. Задум такого видання виношував сам Автор в останні дні свого земного життя.

19 березня 1999 року ми з Чорноволом поїхали в Житомир. Безперервні зустрічі в установах, трудових колективах, та насамперед – з рухівськими осередками. В місті й районах. Ми розповідали (разом і окремо) про політичні події в державі, та головне – рятували Рух від розколу. Інтерв’ю в друкованих ЗМІ, на радіо й телебаченні. Від 8 год. ранку до 21 год. вечора . Повернулися у Київ уночі. Мешкали в одному будинку (вул. Панаса Мирного, 27), у квартирах поруч. Сіли у нього на кухні, підкріпилися й говорили, говорили. Я пропонував об’єднання НРУ з ПРП, від чого має вийти нова, потужна, інтелектуально збагачена, національно-демократична партія. Він погоджувався. Але казав, що лідерство у такій партії уже не для нього. Нехай візьметься хтось молодший. Скаржився, як його вся оця колотнеча, підступність, зрада найближчих людей виснажила. Він хоче тепер засісти за упорядкування 10 томів своїх праць. “Але ти маєш написати передмову“, - сказав мені Вячеслав. Звісно, я погодився. Ми обдумували структуру майбутнього видання і я дивувався, що у нього в уяві все уже чітко розкладено.

Не судилося. Через шість днів його вбили на трасі під Борисполем. У цей день досвіта ми роз’їхалися від нашого будинку не разом: він поїхав у Кіровоград, а я у Вінницю.

За справу видання творчої спадщини Вячеслава Чорновола взялася його сестра Валентина Максимівна Чорновіл. Благородна, сподвижницька праця! Та ще й беручи під увагу “розкиданість“ автора. Саме життя не спонукало його до “впорядкованости“. Треба було переглянути сотні архівних справ, зокрема в КГБ, в протоколах засідань Львівської обласної Ради й Верховної Ради… Мені довелося бути членом редколегії цього видання, писати передмову до 3-го тому (“Немов невгасимий вулкан“), то знаю достеменно, що Валентина доклала титанічних зусиль для утвердження доброго імени свого брата – справжнього національного Героя України. За народним визначенням.

І ця сподвижницька праця була ж, цілком очевидно, жертовно-безкоштовною. А Валентина не тільки упорядковувала кожен том, вона ще й писала до нього свої вступні статті-пояснення “Від упорядника“, наводила сотні наукових коментарів, приміток, укладала каталог імен.

Від 1960 року життя Вячеслава Чорновола було пов’язане зі Львовом, деякий період – з Львівською обласною Радою. Велика кількість його творів також написана у Львові. Вони мають різноманітний жанровий характер: літературознавство, літературна критика, історичні студії, публіцистика, журналістика, політика, законодавство. Кожен із цих творчих напрямків потребує окремого наукового дослідження. Та всі вони пронизані його ще юнацькою клятвою, даною собі перед пам’ятником Володимирові Великому у Києві: служити національним ідеалам України. Перша заповідь із “Декалогу українського націоналіста“: “Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї“ була його життєвим кредо.

Майбутні покоління української молоді не знали би такого національного Героя України, яким був Вячеслав Чорновіл, якби не подвиг його сестри Валентини, яка взяла на себе нелегкий труд залишити в українській історичній пам’яті десятитомне видання його творів. Отож, їй і вручили нагороду.

Відзначення праці національного Героя України Вячеслава Чорновола премією національного Героя України Степана Бандери засвідчує якнайпереконливіше органічну єдність всієї України – від Карпатських гір до слобожанського Степу, від Придністров’я до Придніпров’я. Це особливо важливо усвідомлювати й утверджувати сьогодні, в час боротьби української нації проти московського окупанта.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук