Місто причетності

Я ніколи не був у Стрию, проте люблю це місто. Все, що знаю про Стрий – прочитано з інтернету чи почуто від кількох знайомих, що там бували. Здавалося б, за що можна любити місто, ніколи в ньому не побувавши? За низку наших спільних причетностей.

Вкотре згадав про це галицьке місто, повернувшись до прочитання А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-гівського видання, в перекладі Андруховича, Шульцевих «Цинамонових крамниць». Пан Бруно створив цілу оповідь «Вулиця Крокодилів», котра є літературним відповідником вулиці Стрийської в Дрогобичі – місті, де Шульц й провів більшу частину свого життя. Власне, збірка літературних творів Бруно в деяких країнах навіть носить назву цієї оповіді – «The Street of Crocodiles».

Дрогобицька вулиця Стрийська в часи, коли Шульц писав свою книгу, була далеко не центральною. Вона поки набирала своїх обрисів.

«Лише лінії кількох вулиць були промальовані в тому місці чорними рисками, назви ж їх були виконані простеньким і неоздобним шрифтом – на відміну від шляхетної антикви інших написів. Очевидно, картограф не хотів визнавати належність цієї дільниці до міського ансамблю і своє небажання виявив у тому відрубному і недбалому стилі.

Щоби зрозуміти таке ставлення, мусимо вже тепер звернути увагу на двозначний і сумнівний характер цієї дільниці, що настільки відходив від провідних настроїв усього міста.

Це був промислово-торговельний дистрикт з підкреслено яскравим характером тверезого прагматизму. Дух часу, механізм економіки не пожалів і нашого міста, пустивши хтиве коріння на межах його периферії, де розрісся в цілу паразитичну систему».

І далі:«Там можна було побачити дешеві, неякісно збудовані кам’яниці з карикатурними фасадами, обліпленими потворними прикрасами з потрісканого гіпсу…» та «… сіра атмосфера невиразних приміщень, які лише припадали павутинням і згустками пилу на високих полицях і вздовж обдертих та крихких стін…». І врешті: «Корінні мешканці міста трималися звіддалік тих околиць, переважно заселених усяким шумовинням, низами, безликими дрібнуватими типами, справжньою моральною голотою – тим дешевим людським різновидом, що народжується якраз у таких ефемерних середовищах. Але у дні падінь, у моменти низької спокуси траплялося, що той чи інший мешканець міста напіввипадково прибивався до тієї сумнівної дільниці. Найкращі іноді теж улягають спокусі добровільної деградації, стирання кордонів та ієрархій, розчинення в мілкій стадній грязюці, легкого інтиму, брудного перемішування. Ця дільниця була ельдорадо для таких моральних дезертирів, перебіжчиків з-під прапора власної гідності».

Попри не найприємніший опис вулиці Стрийської і далеко не найкраще враження од неї, що можна зрозуміти не лише з наведених вище цитат, а й хоча б з перейменування її Шульцом у Крокодильну, автор виявляє до цієї дільниці явну симпатію. Симпатію, пов’язану з тим, що ця «низька спокуса» була авторові доволі близькою. У своїй «Книзі ідолопоклонства», просякнутій садо-мазохістськими та фетишистськими мотивами, Бруно зовсім не цурається «добровільної деградації».

Проте мова все ж не про Шульцові пошуки себе, а про вулицю Стрийську, котрій присвячена оповідь «Вулиця Крокодилів». У 1986 році по ній зняли однойменний («The Street of Crocodiles») анімаційний фільм американські режисери брати Квай. Таким чином вписавши дрогобицьку вулицю в історію світового кінематографу.

На вулиці Стрийській в Дрогобичі я ніколи не був, проте зараз живу на вулиці з такою ж назвою у Львові. І взагалі вулиць із такою назвою у світі немало – вони є в Києві, в Івано-Франківську, в Тернополі, в Чернівцях і в Ополю, і в Ґдині, і в цілій низці менших міст України та Польщі. І якщо зібрати докупи всіх жителів вулиць Стрийських, де вони є, то цілком може вийти, що людей на них мешкає більше, ніж є населення в самому Стрию. Стрийська у Львові та у тому ж Дрогобичі чого тільки варті.

В моїй рідній Теребовлі немає вулиці Стрийської, як і власне в Стрию немає вулиці Теребовлянської. Зате така є у Львові – спочатку вона називалася Теребовельською, а потім змінила назву на Теребовлянську і знаходиться неподалік від Високого замку. Ще одна Теребовельська є в Чернівцях, розташована бо-зна-де на окраїні міста. І взагалі – найменування вулиць у столиці Буковини заслуговує окремого есею.

Також існує дільниця з найменням мого рідного міста у Варшаві, на польський манір: Трембовельська (Теребовля за часів входження до складу Польщі була Трембовлею). Там вона маленька й іде попри парк. Паралельна до неї – вулиця Гетьманська, а неподалік ще є Підгаєцька та Тисменецька.

Для багатьох перелік вулиць Теребовлянських на цьому закінчується, проте дільниці з таким іменем є ще у двох міста – Чорткові та Бучачі. При чому в останньому вона мабуть найбільша з усіх перелічених і до неї ще й примикає Теребовлянська бічна.

І якось мрію всі ті вулиці, що містять в назві своїй наймення мого рідного міста, відвідати. Але не дуже поспішаю те робити, бо дільниць цих не так вже й багато, щоби поспішати, а за той час, може, де й нова яка з’явиться. Може, в тім ж таки Стрию.

Але все ж є те, що таки єднає Теребовлю та Стрий. У 2002 році нашу військову частину перевели до цього міста. А разом з нею переїхали на Львівщину військові, деякі взяли з собою сім’ї. І то так, наче частина Теребовлі знаходиться зараз в Стрию, бо що ж є місто, як не його жителі? І коли вони повертають додому чи приїжджають в гості до своїх товаришів, хто уже остаточно перебрався, то так, наче й не треба тієї Стрийської в Теребовлі, а Теребовлянської в Стрию. І де б ці люди не знаходилися – на князя Василька чи Шевченка, дух міста завше з ними.

Отак я й люблю Стрий, ніколи там не побувавши, але маючи до нього багато причетностей. Отак і живу у Львові на вулиці Стрийській, одноіменній тій, котру в Дрогобичі Шульц називав Крокодильною та Крокодилів, і маю тим самим ще й зовсім дрібну причетність до Бруно. Бруно, для котрого Дрогобич був цілим світом, а цілий світ був Дрогобичем.

Назарій Заноз, Школа журналістики УКУ, спеціально для журналу РІЧ