Образи старого світу

Андрій Бондар, 27 серпня 201016320

Ніхто раз і назавжди не визначив, що вільно в цьому світі писати рецензії лише на нові фільми. Це було б нестерпно так само, як жити тільки сьогоднішнім днем, а вчорашній з позавчорашнім вважати вже нетрендовою і немодною музейною класикою, де разом із тобою колишнім розкладено експонати твого життя. Кілька днів тому я побачив незвичайну стрічку. Її автор – словацький режисер Душан Ганак – відзняв далекого 1972 року документальний фільм «Образи старого світу» («Obrazy starého sveta») – з наголосом, звісна річ, на першому складі у слові «образ». Для кіно-гурманів, мабуть, незайвим буде довідатись, що у цій роботі взяв також участь чільний представник нової хвилі чехословацького кінематографу Ян Шванкмаєр.

ArticleImage_4_73199.jpgНічого особливого з точки зору техніки фільмування, новаторських прийомів і ефектів у стрічці, з першого погляду, немає. 64 хвилини фільму камера знімає чорно-білі зображення старих людей словацької провінції, а невидимий ведучий за кадром просить розповісти їх про різні прості речі. А також відповісти на головне питання людського життя: в чому ж таки його сенс і що є найбільш вартісним у житті?

Живих людей із плоті та крові ще тоді автори фільму вирішили закамуфлювати під естетичну категорію «образу». Настільки кричущо недостовірною була їхня присутність у реальному світі. Головний винахід фільму – показати, як близько до нашої дійсності можуть існувати паралельні виміри, в яких живе зовсім інша порода, раса людей. Здавалося б, зовсім звичайних. Здавалося б, просто ідеальних образів людської звичайності, яка має напозір не надто велику заслугу перед світом, що полягає у елементарній людській дії – пережити й вижити. І – головне – просто жити. І в цьому простому прийомі крилася принципова знахідка Душана Ганака, якому вдалося реальне дати уявити нам цілком вигаданим, фантазійним.ArticleImage_1_73199.jpg Чи не тому цілих 16 довгих років чехословацькі «нормалізатори» цю стрічку кваліфікували як спотворення соціалістичної дійсності, тримаючи її у «спецхрані». Й у чомусь цензори, безперечно, були праві.

Ну, бо що може бути цікавого в житті звичайного немитого дідугана трохи несповна розуму? Що може бути взагалі цікавого в показі цих уламків мертвих культур, цих зникомих антропологічних типів із їхнім несамовито безпосереднім і щирим поглядом на життя, із їхнім суворим і зовсім несоціалістичним побутом, у якому комуністичний орган – газета «Руде право» – використовується за своїм безпосереднім призначенням. Ним розпалюють вогонь, у нього загортають їжу і підкладають у чоботи. Складається враження, що цих людей міг вигадати Тарас Прохасько, уважний до речей незначних, несуттєвих і невидимих. Ганак показав зморшкуватий світ фактично вже мертвої антропологічної культури. Можна було ще тоді сказати: таких людей уже не роблять, але ось вони, поруч із нами – живуть і доживають. Просто їдять свій старечий хліб, пересуваються в елементарних потребах, оповідають фрагменти свого життя. Вони можуть зникнути вже наступної миті – настільки вони, водночас, крихкі й ефемерні.

ArticleImage_3_73199.jpgДивак збирає інформацію про підкорення людиною космосу і незгірш ученого-астрофізика міркує про технічні подробиці польоту Юрія Гагаріна. Сільський майстер створив власний світ із рухомих дерев’яних іграшок. Скалічений чоловік уже 30 років пересувається на колінах і власноруч збудував двоповерховий будинок. Смішний пияк із трагічною долею кумедно позує і десь усередині себе відверто насміхається зі спроб авторів фільму впіймати його сенс.

Так, це фільм про людей невпійманих і незбагнених, фільм про покоління моїх прадідів, яким за історію останніх століть було найнестерпніше і найважче – пережити й вижити в м’ясорубках двох світових воєн і соціалістичного перетворення дійсності. І ось вони – образи старого світу з наголосом, звісна річ, на першому складі – постають у своїй надреальній іпостасі. Такій захопливій у своїй наївності й безпосередності. Такій щемкій у своїй беззахисності й нерозтраченості. Зрештою, найголовніше – режисери показали покоління останніх нормальних і недеформованих людей, які перебувають у згоді з собою, оточенням і маленькими речами свого світу.

Цікаво, що ніхто з них так і не відповів на головне питання творців фільму: «Що ж, на вашу думку, є найвартіснішим у житті?». Я певен, не відповів тому, що точно знав відповідь на це питання.

 

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук