Обриси «мінського» миру
IQ

Обриси «мінського» миру

Що станеться з Україною після повернення «Новоросії»

Максим Віхров, 3 серпня 2015 3304 3

Донедавна Мінський протокол було важко сприймати всерйоз. Бої за Донецький аеропорт, трагедія у Волновасі, обстріли Маріуполя та Краматорська, знищене російською артилерією Дебальцеве – будь-які варіанти миру здавалися фантастичними. Але зараз з‘явилися підстави для стриманого оптимізму – обриси «мінського» миру стають дедалі чіткішими. Однак такий мир стане для України не меншим випробуванням, ніж війна.

Україна почала виконувати пункти Мінського протоколу ще минулого року. Так, в юридичній площині було прийнято низку відповідних законів, передусім про особливий порядок самоврядування у деяких районах Донбасу та про амністію учасникам минулорічних заворушень. А минулого тижня на розгляд Конституційного суду було передано проект змін до Основного закону.

Лідери сепаратистів також змінили риторику на користь мінського компромісу. Паралельно з цим «республіки» підганяють під критерії, зафіксовані у Мінському протоколі. «Парламент Новоросії» ліквідовано, підрозділи бойовиків переформатовані у «народну міліцію», а нелояльні ватажки сепаратистів Росія відкликала або знищила. За участю ОБСЄ йде підготовка до місцевих виборів, передбачених Мінським протоколом.

Зрозуміло, що сепаратисти не є самостійною фігурою на геополітичній шахівниці. Скасування проекту незалежної «Новоросії» означає лише те, що Кремль під тиском Заходу змушений відмовитись від прямого військового втручання і шукати інших засобів впливу на Київ. Таким засобом, безперечно, стануть «райони з особливим порядком самоврядування».

Розширені повноваження місцевої влади, амністія та інші умови повернення «Новоросії» дають широкі можливості перетворити демонтаж «республік» на видимість. Грубо кажучи, бойовики можуть просто стати «народними міліціянтами», а польові командири – мерами і головами районних рад. А які прапори майорітимуть над адмінбудівлями – це вже формальність.

Які вигоди може отримати Україна внаслідок реалізації Мінських угод? Агресія Росії щодо України не припиниться, але є надія, що гібридна війна перейде у політико-економічну площину. Максимум, на що можна сподіватися, це припинення бойових дій, які обходяться бюджету в астрономічні суми, не кажучи про людські жертви. По-друге, з‘явиться можливість поліпшити гуманітарну ситуацію на Донбасі.

У теперішній ситуації, коли наші громадяни щодня гинуть на фронті або потерпають від окупаційного режиму, навіть «мінський» мир – неабияке досягнення. Однак з поверненням «Новоросії» до складу України Київ чекають нові випробування. Передусім йдеться про політичні труднощі, позаяк фінансовий тягар відновлення Донбасу беруть на себе західні союзники.

Перш за все, повернення «Новоросії» гарантовано спровокує підйом опозиційних настроїв. За останніми опитуваннями, 57% українців підтримують розв‘язання конфлікту на Сході за Мінським протоколом, проте майже 30% виступають за звільнення окупованих територій військовим шляхом. Вже зараз цю аудиторію активно опрацьовують опозиціонери на зразок «Правого сектора», який прямо закликає до денонсації Мінських угод.

На фоні зниження рейтингів президента і прем‘єра радикальні критики влади можуть здобути чималий вплив, принаймні на регіональному рівні. Відповідні амбіції вже декларують «дніпропетровські», які розгорнули справжню війну з президентською командою у Чернігові і навряд чи на цьому зупиняться. Так чи інакше, ніша войовничих патріотів довго порожньою не залишиться і рано чи пізно у влади з‘явиться серйозний опонент.

Також після реалізації Мінського протоколу варто очікувати посилення проросійської опозиції. Так, очільник ЛНР Ігор Плотницький вже готується до «політичної битви за Україну», а «Опозиційний блок» почав підготовку до місцевих виборів. Судячи з опитувань, на Сході та Півдні зусилля не залишаться марними. Тим більше, слід враховувати, що у разі реалізації Мінських угод населення «республік» також зможе брати участь в українському політичному процесі.

Київ опиниться між двох вогнів. З одного боку – войовничі противники «мінського» миру, з іншого – його апологети-шантажисти, які транслюватимуть кремлівські меседжі в парламенті та поза ним. Що ж до «окремих районів Донбасу», вони майже гарантовано стануть джерелом соціальної напруги і, ймовірно, політичного насильства, яке будуть використовувати місцеві лідери для шантажу Києва.

Як свідчить досвід Британії, терористичні рухи на зразок IRA здатні чинити політичне насильство, навіть будучи маргіналізованими. Дотепер британським правоохоронцям не вдається приборкати насильство у Белфасті та інших бунтівних районах Північної Ірландії. Вуличні сутички, озброєні засідки, мінування, підпали досі є буденними явищами.

Враховуючи те, що українським правоохоронним органам важко опанувати навіть ситуацію на Закарпатті, про придушення насильства у «районах з особливим порядком самоврядування» годі й казати. Тим більше, що умови Мінського протоколу суттєво обмежуватимуть можливості Києва впливати на процеси у колишній «Новоросії».

Тому провокації із застосуванням зброї можуть стати інструментом для дестабілізації ситуації в Україні. Розраховуючи на дипломатичну (і не лише) підтримку Москви, сепаратисти отримають потужний важіль впливу на Київ. Натомість руки української влади будуть зв‘язані умовами Мінського протоколу. Тому навряд чи можна сподіватися на відновлення мирного життя і, тим більше, політичної стабільності на Донбасі.

Отже, навіть поверховий підрахунок імовірних вигод та збитків породжує сумніви щодо доцільності «мінського» миру. Аргументи войовничих патріотів проти Мінських угод сильні і в основному обґрунтовані. Однак усі вони розбиваються об сувору і невблаганну геополітичну даність.

Відколи російська агресія проти України зруйнувала баланс сил у світі, Захід розпочав кампанію з примушення Москви до миру. Санкції, дипломатичний тиск, переформатування нафтогазового ринку – на відміну від ядерного бомбардування Москви, все це розраховано на довготривалу перспективу. Україні в цій партії відведена зовсім не головна, але дуже важлива роль цитаделі, яку Росія штурмуватиме доти, доки сама не капітулює під зростаючим тиском санкцій.

Не варто обманюватись: Захід слідуватиме інтересам України лише в тій мірі, в якій вони збігатимуться з інтересами Заходу. І лише доти, доки Україна сумлінно виконуватиме призначену їй роль. В обмін на це західні союзники фактично беруть Україну на пансіон, забезпечуючи їй не лише політичну, але й економічну підтримку. Тому всі проблеми, які Україна отримає з поверненням «Новоросії», – це плата за наш порятунок.

На скільки років розтягнеться ця партія – невідомо. Але іншого виходу у України нема. Без підтримки Заходу під питанням опиниться саме існування України. Тому ми мусимо відіграти свою партію якнайкраще – чого б нам це не коштувало. Так чи інакше, «мінський» мир – це не кінець, а лише чергова комбінація на європейській шахівниці.

 
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук