50 відтінків зради
IQ

50 відтінків зради

Анатомія українського песимізму

Максим Віхров, 7 травня 201584547

В Англії улюбленою темою світських розмов є погода, а в Україні – зрада. Порошенко продав Донбас за ліпецьку фабрику і відправляє патріотів в АТО на заріз, уряд не проводить реформ, а санкції Заходу проти Росії – то лише привід, щоб не давати українцям зброї. Про це з вами залюбки поговорить таксист, перукар, випадковий супутник в електричці. Кожен має беззаперечні докази, що Україну «зливають», і всі надії давно пішли за вітром.

Найбільш «просунуті» плакальники влаштовують групові сеанси істерії у соцмережах, заливаючи клавіатуру слізьми та жовчю. Так, ніби це не українці повалили режим Януковича і добилися асоціації з ЄС. Ніби це не об Україну вже цілий рік ламає зуби кремлівська орда. Ніби не нас – як ще ніколи в історії – підтримує увесь цивілізований світ. Здається, сьогодні у нас більше песимізму, ніж тоді, коли влада належала «донецьким».

Коріння зневіри сягає глибин української душі. 23 роки незалежності – ніщо порівняно зі століттями бездержавного існування. Всі наші визвольні потуги закінчувалися провалом, залишаючи нащадкам сюжети для тужливих пісень. У 19 столітті європейські нації уявляли себе в образі жінок-героїнь. Німеччина позувала з мечем, Британія – з тризубом Посейдона, розхристана французька Маріанна вела за собою революційну юрбу. А Україна застигла похнюпленою шевченковою Катериною.

З цим нічого не вдієш – вся історія України написана в жанрі драми, тому читати її без брому абсолютно неможливо. Це шерег поразок, поривань та рідкісних перемог, за якими слідували ще більші поразки. Наша суспільно-політична думка була нескінченною роботою над дідівськими помилками і вимріюванням ліпшого майбутнього, яке ніяк не наставало. Кращі державницькі твори – конституція Пилипа Орлика, «Листи до братів-хліборобів» Липинського, «Націократія» Миколи Сціборського – були написані державниками без держави.

Скільки б ми не борсались, останнє слово завжди залишалося за кимось іншим. Хмельниччина скінчилась російським царатом, Директорія – більшовицькою навалою, Помаранчева революція – прем‘єрством, а потім і президентством Януковича. Навіть незалежність ми отримали ніби на відчіпне – радянська імперія розвалилася не під ударами українських повстанців, а просто тому, що струхла. Звідси – сумніви у власній здатності впливати на свою долю і недовіра до влади, яку звикли вважати колоніальною адміністрацією.

Тим більше, коли ця адміністрація на наших очах раптом стала будувати незалежність. Та й собі ми до кінця не довіряємо, бо стільки разів самі були перекинчиками. Лише у ХХ столітті українці встигли побути підданими двох імперій, «совєтскімі людьмі», а потім стати громадянами незалежної України. У жорнах обставин принциповість – привілей небагатьох. Дідів заганяли у колгоспи терором і голодом, а амбітні онуки робили кар‘єру в комсомолі. Сотні дисидентів рятували честь нації, а мільйони пристосуванців – меблі й генофонд.

Століття пристосуванства спричинили до атрофії довіри. Недовіра до влади і державних органів, соціальних інституцій та людей навколо – природній стан українця, твердять соціологи. Відповідно до досліджень, найбільше ми довіряємо рідним та друзям (8-9 балів з 10), а найменше – незнайомим людям (3 із 10) та політикам (2 з 10). Серед інституцій позитивний баланс довіри має хіба що Церква та вітчизняні ЗМІ, а віднедавна – ще військові та волонтери. До інших інституцій українці ставляться, як до органів окупаційної влади.

Відтак будь-які підозри, плітки та конспірологічні теорії є для нас самоочевидними. Від людей – а тим більше від влади! – усякого можна чекати. Восени 1939-го галичани не думали, що «совєти» влаштують їм криваву лазню. Восени 2013-го мітингувальники не думали, що міліція стрілятиме у беззбройних громадян, а по Києву бродитимуть ескадрони смерті. Влітку 2014-го мешканці Донбасу не думали, що «захисники» гатитимуть по житлових кварталах з «Градів» та мінометів.

Недовіра в нас у крові. А разом із нею – сподівання на диво. Не те щоб українці були містиками – просто всі інші шляхи порятунку заводили нас на манівці. «Церков-домовина розвалиться і з-під неї встане Україна» – мріяв 1845-го Шевченко. Через сімдесят років церкви і справді почали валитися, але замість «байстрюків Єкатерини» в Україну прийшли байстрюки Ілліча. Московська пітьма здавалася чорнішою за єгипетську. Українцям не залишалося нічого іншого, як терпіти і чекати на Мойсея.

Тому до кожного державного мужа ми висуваємо вимоги, як до біблійного пророка. А вони – крутячи електоральну рулетку – охоче обіцяють, що море розступиться, амаликитяни будуть розбиті, а москалів зжере сарана. Не дивно, що замість «Алилуя!» ми так швидко починаємо кричати «Зрада!» Марксисти вірять, що політичними процесами керує економіка. В Україні політикум займається серфінгом на хвилях віри і зневіри, полум‘яного ентузіазму та чорного розпачу. Господь може бути задоволений: літеплих у нас немає.

Утім, зойки розпачу не завжди щирі. Прикликаючи Мойсея, більшість українців не готова кинути все і вирушити у невідомість, а потім сорок років вештатися пустелею. Терпіти матеріальні труднощі на шляху до обітованих європейських стандартів життя готові лише 10% українців, ще 33% згодні потерпіти не більше року, а половина не згодна терпіти взагалі. Тому щоразу, як на горизонті з‘являється якийсь пророк, українці тамують подих, а потім з полегшенням видихають: «Фух, знову зрада!»

Не те щоб українцям зовсім не хотілось змін і розчарування було геть нещирим. Але не так страшно і повертатися до звичного модусу жертви, в якому ми обживалися кілька століть. Якщо приниження стабільне, до нього можна звикнути. Між жахливим кінцем і жахом без кінця консервативна більшість завжди обирає останнє, хоча революціонери воліють вмерти біжучи, ніж жити гниючи. Тому ми так легко даємо згасати досвітнім огням. Погано, що знову запанувала темрява, але хоч стріха не згорить – під нею і пересидимо до кращих часів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 7

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Виталий Кушнир 17 травня 2015, 21:26

    Досі ніхто, здається, не намагався пояснити людям, чому "на шляху до "обітованх стандартів життя" треба терпіти злидні. Тим більше не намагався навіть приблизно пояснити - скільки ж терпіти? Адже шок вже є, але коли ж почнеться терапія? Багато людей досить натерпілися у 90-ті, на шляху кудись там. Другої серії дуже не хочеться. Тим більше, що терпіти, як завжди, доводиться найбіднішим. Добре вгодовані дубневичі і пр. хижаки нічого терпіти не планують.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Миколай Паращак 10 травня 2015, 21:04

    Прочитав оці 5 коментарів, та й хочеться сказати пану Максиму - не кидайте бісеру перед ... Ну, але, власне, про таких зневірених і йшлося у його статті ...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Natalia Shebeko 8 травня 2015, 15:42

    В Библии есть стихи, в которых говорится о том, что Бог наказывает детей за грехи их родителей: Исход 20:5 «Я Господь, Бог твой, Бог ревнитель, наказывающий детей за вину отцов до третьего и четвертого рода, ненавидящих Меня» , то же: Второзаконие 5:9. Исход 34:7 «…не оставляющий без наказания, наказывающий вину отцов в детях и в детях детей до третьего и четвертого рода» , то же в Числах 14:18.Исаия 14:21 «Готовьте заклание сыновьям его за беззаконие отца их» . Предатели от власти, казнокрады-клептоманы думают, что зарабатывая грязные деньги на беде и крови украинского народа, они будут жировать и хорошо жить. Нет, они их дети внуки, правнуки будут отвечать за каждого ограбленного ними гражданина Украины, умершего от голода и погибшего патриота в этой, развязанной ними же, войне!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук