«Попри поранення вирішив бути повноцінним членом суспільства»

Сергій Жуковський – родом із Запорізької області, однак через війну він із сім’єю переїхав на Львівщину. У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік пішов на фронт. У 2023 році внаслідок поранення втратив обидві руки, зараз він власник ветеранського бізнесу «Сушена радість». Захисник разом із сім’єю виготовляє джерки (в'ялене м'ясо, висушене у спеціальних умовах). ZAXID.NET розповідає історію захисника.

***

Війна кардинально змінила життя Сергія Жуковського. На початку повномасштабного вторгнення Росії він разом із сім'єю виїхав з рідного Токмака Запорізької області на Львівщину.

«В мене була ще надія повернутися додому. Та приблизно через два місяці я почав штурмувати місцевий військкомат. Але мене не брали, бо я до цього не служив», – пригадує захисник, власник ветеранського бізнесу «Сушена радість» Сергій Жуковський.

Але Сергій не опускав рук. З третьої спроби його таки взяли до лав Збройних сил України.

«Я пройшов шлях від рядового стрільця до командира взводу десантно-штурмового, до звання молодшого лейтенанта. На початку був у 80-ій бригаді. Це в 2022-му році. Потім на основі нашого батальйону створили 82-гу бригаду, я перейшов туди», – розповідає Сергій Жуковський.

Захисник каже: не міг сидіти осторонь, коли окупанти прийшли на його землю.

«Вирішив піти, бо під час повномасштабного наступу у мене нічого не стало. У мене був будинок, в мене був бізнес, в мене було багато знайомих, які теж пішли воювати. Я вирішив, що треба все повертати, що хлопці із Західної чи Центральної України не мають воювати за мою землю, за мій будинок», – зазначає захисник.

Сергій воював на Харківському напрямку, також були Донецький і Луганський. У грудні 2022 року захисник отримав перше поранення, однак знову повернувся у стрій. А вже у червні 2023 року Сергій внаслідок мінно-вибухової травми втратив обидві руки.

«Перші 5-10 хвилин дуже такі погані думки приходили до мене в гості, але потім я зрозумів, що життя триває, вирішив боротися за життя, що я буду повноцінним членом суспільства», – розповідає Сергій Жуковський.

Протези Сергій Жуковський отримав у Superhumans Center. Вони – міоелектричні.

«Я можу ними їсти, одягатися. Можу зачіпляти липучку, роззутися можу. Зараз тепло, а так ще штани можна одягти, куртку. Наразі я стилус беру гаком, зажимаю його», – зазначає ветеран.

Також Сергій вправно користується і телефоном.

«Я можу робити в телефоні все, я тут навіть відео монтую для свого Instagram-каналу, через який я веду бізнес. Повністю веду переписку з замовниками, з людьми, які підтримують нас», – каже Сергій Жуковський.

А свій бізнес, виготовлення джерків, Сергій Жуковський запустив на початку цього року. Перед цим він пройшов відповідне навчання у Superhumans centr, хоча досвід підприємництва мав ще до війни. Не приняє навчатися і зараз. Виготовляти джерки – в'ялене м'ясо, висушене у спеціальних умовах – це ідея старшого сина Сергія Івана.

«Він такий креативний. Він придумав назву – “Cушена радість”, і з логотипом він трохи допоміг. Багато речей завдяки йому вдалося зробити», – розповідає власник ветеранського бізнесу.

Запустити свій ветеранський бізнес Сергію вдалося з допомогою грантів. Зокрема закупити потрібне обладнання та сировину.

«Перший мій грант був від DVV International в Україні, це представники освітян, німецького уряду. Було 11 переможців. Серед них я сьоме місце зайняв. Потім були ще інші гранти. Один з них – від місцевої львівської влади. Це бізнес-ваучер, він прирівнюється до гранту, він на 300 тис грн. Ще був від обласної ради грант. Для нашого бізнесу потрібен був дегідратор, слайсер, це обладнання, яке нарізає рівномірно м'ясо, потрібен був млинок, щоб подрібнювати спеції, сировина», – розказує Сергій Жуковський.

Організаційною частиною, спілкуванням з клієнтами займається Сергій, а от виробництвом дружина Дарина.

«Ми приймаємо м'ясо, ми його розробляємо, зайве забираємо. Йдеться про жир і кісточки, якщо трапляються. Потім ми його на слайсер пускаємо, потім ми маринуємо, чекаємо 12 годин, розкладаємо в дегідратор, там воно сушиться. Потім ми складаємо його, запаковуємо і відправляємо людям поштою. Це приємно, врахочуючи, що я не люблю готувати, але коли відгуки гарні, то це приємно», – каже дурижна Сергія Дарина.

Сушена радість вже має свою клієнтську базу. Сергій каже – планує масштабуватися. Перші кроки вже є.

«На сьогодні в нас невеличке масштабування, яке ми зробили вже без залучення коштів, за власний ресурс. В нас вже три дегідратори. Додатковий холодильник є. Ми за свої кошти вже закуповуємо сировину, спеції, і все, що треба для маринаду. Зараз ми винаймаємо приміщення окремо – під бізнес. Тому що в квартирі, з якої ми починали, місяця вже було мало», – розповідає Сергій Жуковський.

Ознайомитися із продукцією можна в Instagrаm або на сайті «Сушеної радості».

«Наразі в нас в асортименті два види м'яса і кожного по три рецептури. Свинина і курятина. Курятина у нас – класична курка, пікантна, люта курка. Свинина – домашня свинина, люта і екзотична свинина», – розповідає власник ветеранськиого бізнесу.

Сергій і сам полюбляє джерки, однак йому вони перепадають не часто.

«Наразі так трапилося, що мені їх дають обмежену кількість. Бо це все клієнтам», – каже Сергій Жуковський.

Сергій каже, насаперед рухатися далі його надихає сім'я – дружина Дарина та сини Іван і Олексій. А ще – підтримка людей.

«Коли я почав знімати ролики і викладати їх в інтернеті, дуже велика кількість підписників, українців з-за кордону, підтримують мене. Вони пишуть, що я приклад для них. А я кажу, що ніколи не складаю рук», – наголошує ветеран.

Сергій каже: його девіз – рухатись далі, і не складати рук. Захисник мріє про дім і сад.

«У мене був свій будинок, був сад, діти. Наче досяг всього, але наразі в мене є діти, родина. Саду немає, будинку теж. Хочу побудувати будинок, якщо не вдасться повернути старий і посадити сад», – говорить Сергій Жуковський.

У місті створили мапу ветеранського бізнесу – мешканців та гостей міста закликають підтримувати підприємства, засновані захисниками та захисницями, а також їхніми рідними.