«Я не звертався в лікарню, бо на позиції було мало бійців»

Колишній військовий Андрій Дробіт після повернення з війни займається садівництвом поблизу Львова. Його «Сад мрій» розташований у селі Вислобоки, що по дорозі зі Львова на Кам’янку-Бузьку. Андрій вирощує і продає хвойні саджанці. ZAXID.NET розповідає історію захисника.

***

Вперше Андрій Дробіт потрапив на війну у 2015 році, а вдруге – у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Тоді я тоді служив в Очакові в 73-му центрі ССО. Цього разу мене попередили за день, ще 23 числа мені зателефонували. Я був в оперативному резерві. Вже наступного дня я прибув у військкомат. І цього разу я потрапив в 24-ту бригаду імені короля Данила, що в Яворові. Під час повномасштабного вторгнення я вже служив в цій бригаді», – розповідає колишній захисник, а сьогодні садівник Андрій Дробіт.

Вдруге потрапити до 73-го морського центру ССО, який дислокується в Очакові Миколаївської області, Андрій Дробіт не міг, оскільки місто в перший день війни сильно обстрілювали окупанти. Центр не міг примати резервістів. Тож чоловіка направили в 24-ту ОМБр. Вагань, чи знову ставати на захист країни, каже чоловік, не було.

«Я про це навіть не думав, навіть не вагався. В мене дружина була третьою дитиною вагітна на шостому місяці і нам було не просто. Але ми про це не думали. Дружина поїхала зі мною, ми попрощалися, вона забрала машину і поїхала. В цей час ніхто не думав – просто треба було», – додає чоловік.

Так з перших днів повномасштабної війни Андрій Дробіт знову взявся захищати Україну. Воював на Луганському та Харківському напрямках.

«Ми були в групі швидкого реагування. Пізніше я був на протитанковому керованому ракетному комплексі українського виробництва “Корсар”. Ми були двоє з напарником, але так сталося, що напарник попав в полон. Ми тоді були в Попасній. Після цього мене перевели в піхоту», – розповідає Андрій Дробіт.

Зв'язок з рідними на передовій, каже чоловік, вкрай важливий. Адже коли його немає, то це дуже хвилює.

«Коли ти можеш раз-два на день подзвонити. В тебе трохи більше часу є. Ти десь на позиції стоїш, можеш, маєш час подзвонити, є зв'язок, це заспокоює. Вдома знають, що з тобою все нормально. А коли вже не було зв'язку, я пам'ятаю, так було в Попасній. Виходило дзвонити раз в два-три дні, а коли не дзвониш, то вже переживання», – зазначає захисник.

У травні 2022 року Андрій Дробіт отримав осколкове поранення руки. До медиків він звернувся не одразу, лиш коли вже був біль та припухлість.

«Я в лікарню не звертався, бо на позиції було вже мало бійців, нас щораз меншало. Багато “трьохсотих”, “двохсотих”. Людей вже не хватало, якщо всі порозбігаються, то вже нікого не буде, думав я тоді. Потім я лікувався трохи в госпіталі, мені робили кілька операцій, намагалися вирізали осколки, але не вдалося, бо вони залізли в суглоби. Але мене це сильно не турбує. На той час дружина народила третю доньку і в листопаді я звільнився», – пригадує Андрій Дробіт.

Тоді Андрій Дробіт разом з дружиною повернувся до садівництва, займатися яким подружжя розпочало ще після повернення чоловіка з АТО. Пара вирощує хвойні рослини. Площа «Саду мрій» – близько 0,5 га. Тут росте приблизно 5 тис. рослин.

«Вирощуємо ми зараз хвойні. Це – туя смарагд, брабант, ялівець, кипарис. Це те, що ми маємо. Маємо вісім сортів лохини. Ми зрозуміли, що потрібно мати різні сорти. Бо людина хоче, до прикладу, тую смарагд і ялівець, кипарис. А ще лаванду десь посадити, лохину. Треба мати асортимент і ми вирішили розширити його трохи», – каже садівник.

Доглядати за рослинами подружжю допомагають батьки чоловіка.

«Рослини потребують догляду. Вони постійно хочуть, щоб були біля них. Десь прополоти треба, підживити. Покропити якогось жучка, черв'ячка. Ще щось від хвороби застосувати. Треба доглядати, це потребує багато часу. Це нелегка праця. Але мені це подобається, я від цього кайфую. Ходжу, дивлюся, воно росте, щораз красивіше», – говорить усміхаючись чоловік.

Окрім хвойних ростуть в «Саду мрій» і фруктові дерева та куші.

«Ми це посадили для того, щоб до нас приїжджали люди, це така була в нас, першочергова задумка. Що до нас будуть приходити друзі і ми це будемо разом їсти», – ділиться Андрій Дробіт.

Також для розвитку бізнесу Андрій Дробіт отримав майже 290 тис. грн від міста за програмою «Ветеранський ваучер». За ці гроші він купив трактори-газонокосарки та причеп. Тепер надає послуги з догляду за газонами.

Підтримкою для Андрія у всіх його справах є дружина Альона, пара виховує трьох дітей.

«Софія має 11 років, Вероніка – 5 рочків і Єві – трохи більше півтора. Дівчатка помагають нам. От, Софійка, наша найстарша, вчора щось там підстригала. Воно напевно передається від батьків. Це було б класно, якщо би дітям це подобалося, бо я їх змушувати не можу», – ділиться Андрій Дробіт.

Чоловік не виключає свого повернення до війська, навіть навчився керувати дроном.

«Це такий крок на випередження, вже матиму такий досвід, пригодиться, якщо я булу у війську. Прийдеться літати, будемо літати», – зазначає Андрій Дробіт.

Водночас Андрій Дробіт найбільше мріє про швидше закінчення війни.

«Є ще така мрія – збудувати тут будинок, на цій території. Ми поруч живемо, але хочеться свій будинок для дітей. Хочеться доглянути дітей, вивчити їх. Це з такого глобального. Треба зараз тішитися кожній хвилині прожитій, бо невідомо, що буде завтра, навіть через півгодини», – зазначає чоловік.

«Сад мрій» розташований у селі Вислобоки поблизу Львова. У місті створили мапу ветеранського бізнесу – мешканців та гостей міста закликають підтримувати підприємства, засновані захисниками та захисницями, а також їхніми рідними.