Пані Вітте помітно вагається, або День роздумів і цитата з Музіля

В Україні розгортається змагання примар історії

В Україні розгортається змагання примар історії, загрожуючи поглинути її сучасність і майбутнє, а також звести нанівець негучну, наполегливу працю тих наших фахівців, які, відкидаючи ідеологічно-пропагандивний підхід, роблять значний і значущий поступ в опрацюванні минулого.

65 років тому завершилася бійня, що її прийнято називати Другою світовою війною і вважати найбільшим лихом, яким тільки може бути війна. Тихі свідчення очевидців і учасників, яких, що далі вглиб історії відсувається та доба, стає дедалі менше, важливіші і переконливіші, ніж маніпуляція й політичний зиск, на які в нас перетворено їхні життя, вболівання, страждання.

До сучасників тих подій належав і Роберт Музіль. Письменник і мислитель, один з найвідоміших представників Модерну в літературі, він помер у злиднях і забутті 15 квітня 1942 р. в Швайцарії, куди емігрував 1938 р. з приєднанням Австрії до нацистського Райху. На час приходу націонал-соціалістів до влади Музіль жив у Берліні, нотуючи, поряд з працею над своїм найбільшим твором, думки про те, що діялося. Перш ніж зацитувати одне його спостереження, яке мені видається напрочуд важливим, зреферую контекст.

У ніч з 27 на 28 лютого 1933 р. горів Райхстаґ, будинок німецького парламенту. Поліція однозначною причиною назвала підпал. Шеф пруської політичної поліції Рудольф Дільс вважав це вчинком божевільного одинака. З цим не погоджувалися націонал-соціалістичні функціонери, наполягаючи на запровадженні надзвичайного стану й арешті політичних опонентів. Усе це відбувалося в розпал парламентської виборчої кампанії. Суперечка про справжніх паліїв не вщухає досі. Хай там як, пожежа стала формальним приводом для легалізації політичних переслідувань, а показовий процес відомий усім, хто читав історію.

Ось нотатка Музіля:

«Три дні тому палав Райхстаґ.... Нові люди діють грубо. В колах, з якими я перетинаюся, спочатку – загальне інстинктивне почуття обурення цим ляпасом правді, свободі й т.д. Це реакція ліберального виховання, одержаного цими людьми. Вчора, після того, як Ґерінґ виклав по радіо спокійним, приязним, мужнім голосом причини вжитих заходів, пані Вітте вже помітно вагається».

Найвідоміший твір Музіля – «Людина без властивостей». Щойно, замалим не через сторіччя після написання, перший том цього ґрандіозного незавершеного полотна побачив світ у київському видавництві Олексія Жупанського в перекладі Олекси Логвиненка.