<

Пекуче тепло теплоенерго

IQЛюбко Петренко, 29 червня 20110

Левова частка постійних видатків мешканців українських міст, зокрема й львів’ян, припадає на опалення помешкань. Особливо тяжким тягарем ця стаття витрат падає на плечі користувачів централізованого теплопостачання. Вони опинилися у значно гіршій ситуації, ніж власники індивідуальних опалювальних систем. Спробуємо на прикладі Львова з’ясувати, чому так сталося і чи можна виправити цю ситуацію.

Якщо взяти середньостатистичну львівську квартиру площею приблизно 70 метрів квадратних, то «індивідуал», тобто користувач АГВ, щомісяця платить за тепло в квартирі й наявність гарячої води всередньому 100 грн. «Централ», тобто клієнт однієї з теплогенеруючих компаній: «Львівтеплоенерго» або «Залізничтеплоенерго» за ті ж самі послуги викладе з гаманця 400 грн. Хоча, перепрошую, послуги далеко не ті самі. Користувач індивідуального опалення матиме кероване тепло в хаті й теплу воду в крані тоді, коли йому заманеться. Його ж «централізований» колега все те матиме лише тоді, коли запрацює відповідна котельна, причому можливості керувати температурою батарей він позбавлений. 

 

Два світи – два способи життя

Тобто бачимо безпрецедентну й нічим не виправдану нерівноправність мешканців. Прямо тобі: «Два світи – два способи життя». Одні платять прийнятну ціну й отримують послуги на належному рівні, інші кидають гроші у систему централізованого теплопостачання, яку можна уявити у вигляді «чорної скриньки» чи то пак – «чорної діри». Просимо не сприймати це як намагання образити співробітників теплоенерго, переконані, що вони щиро й самовіддано докладають усіх зусиль для благої цілі – забезпечити теплом громадян. Але такі ми вже зіпсуті злим досвідом, а тому, коли бачимо відчутні перекоси в оплаті, у нас автоматично виникають підозри, що система або працює вкрай неефективно, або там присутні якісь корупційні схеми, або одне й друге в одному флаконі.

Щоб з’ясувати причину такого дисбалансу, ми звернулися по консультацію до першого заступника міського голови Львова Олега Синютки. І він все докладно пояснив:

«На жаль, вартість газу для теплоенерго є в кілька раз вищою, ніж вартість газу для споживачів, це державний популізм, і шлях в нікуди, який рано чи пізно все одно закінчиться. Тому що ніде у світі оптовий споживач не платить більше, ніж індивідуальний. І коли будуть однакові ринкові умови, тоді і будуть зовсім інші пропорції цін».

Ну от, все ніби стало на свої місця. Тим більше, що таку ж версію пояснення нам дали директор департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Наталія Павлюк і керівник «Залізничтеплоенерго» Мирон Терех. Для яскравості образу пан Терех навіть ужив таку метафору:

«Це приблизно можна було б порівняти зі ситуацією, коли б держава дотувала перевезення в таксі, й вони б стали дешевшими, ніж поїздки в громадському транспорті».

Все чітко і зрозуміло: скінчиться період «газового популізму» й оплата вирівняється. Хоча привід засумніватися в бездоганності такого пояснення виник у нас після розмови з начальником відділу економіки департаменту житлового господарства та інфраструктури Ольгою Посипанко, котра люб’язно розповіла ZAXID.NET про структуру тарифу теплопостачання, яку ми для зручності читачів подаємо у вигляді діаграми.       

Структура тарифу теплопостачання (%)    

         

Ще більший привід для сумнівів у нас виник тоді, коли ми з’ясували, скільки ж теплогенеруючі компанії платять за метр кубічний газу. Виникла підозра, що наших попередніх візаві хтось цілеспрямовано вводить в оману, бо вартість газу для теплоенерго аж ніяк не є «в кілька раз вищою, ніж вартість газу для споживачів». Відкриємо страшну таємницю полішинеля: куб газу для населення – 0,79 грн, для тепленерго – 1,3 грн. Тобто різниця – менша, ніж не удвічі. Зробимо нехитрий розрахунок, скориставшись цими цифрами й діаграмою. Припустімо, що газ для теплоенерго став коштувати стільки ж, скільки для населення. Тоді, враховуючи, що частка газу в ціні становить лише 35%, згадувані 400 грн перетворяться на 365 грн. Розглянемо взагалі неймовірний сценарій, коли централізованим надавачам тепла газ відпускатимуть узагалі безкоштовно: ціна впаде до 260 грн. Тобто, як не крути, «централ» до омріяних 100 грн «індивідуала» ну ніяк не дотягає.

Можливо, саме тому президент Віктор Янукович, побувавши в травні з візитом на Закарпатті, схвально оцінив тамтешні реформами в галузі теплопостачання, де місцева влада вирішила відмовитися  від центрального опалення на користь автономного. «Цю ініціативу ми будемо поширювати на всю країну!» – прорік Віктор Федорович в об’єктив телекамери. Фантазії не вистачить, аби собі уявити, як змінилися на обличчі всі керівники теплоенерго, щойно почувши такі слова з екранів телевізорів. А гарантові що, сказав, як відрубав, а далі – не його справа.

 

Львівська відповідь Януковичу

Чи готовий Львів виконувати настанови глави держави? З таким запитанням ми звернулися до заступника начальника управління інженерного господарства Львівської міської ради Андрія Мончака. Він переконаний:

«До цієї справи треба підходити дуже виважено. Будь-яке місто, будь-який орган місцевого самоврядування повинен сам вирішувати, у якому напряму йому рухатися. Місто від міста дуже сильно відрізняється. Є міста, котрі опалює лише одна ТЕЦ. Якщо ця ТЕЦ працює належно, то вона завжди надійно забезпечує теплом населення, у неї всі мережі у справному стані, вона має перспективи розвитку. Таким прикладом може слугувати наша Добротвірська ТЕЦ, яка поруч із генеруванням електроенергії забезпечує майже дармовим теплом населення. Інша справа, якщо підприємство, яке забезпечувало населений пункт теплом занепадає. Тоді існує сенс перевести мешканців на індивідуальне опалення. Можливо, забезпечивши їм допомогу з бюджету у пропорції 50:50. Тобто існують різноманітні варіанти, й кожне місто має вирішувати це питання самостійно».

Діяльність же конкретного «Львівтеплоенерго» Андрій Мончак оцінив радше як позитивну, а на запитання ZAXID.NET щодо боргів мешканців перед підприємством і підприємства перед газопостачальниками відповів: «Борги є, але вони – не критичні». Проте чомусь навіть ті «некритичні борги» змусили «Львівтеплоенерго» відмикати мешканців від гарячої води. Зрештою, кому вона потрібна влітку?

Не поспішати з відмовою від централізованого теплопостачання наполегливо радить нам і директор Регіонального центру енергозбереження та енергоменеджменту кандидат технічних наук Володимир Турковський. За його словами, індивідуальні системи опалення і дахові котельні є доцільними лише в місцях, де густини теплових навантажень в мережі є малими (0,12-0,27 МВт/га та 3-4 поверхова забудова житлових масивів) або теплової мережі не існує і витрати на її спорудження перевищать витрати на будівництво дахових котелень.

Як зазначив пан Турковський, суттєва перевага централізованої системи полягає в тому, що вона у разі потреби здатна відносно оперативно переключитися з газу на інший вид теплоносія – вугілля, торф, біомасу тощо. Тоді як індивідуальні системи опалення зав’язані виключно на газ, котрий, на його переконання, за якихось кілька років якщо й не вичерпається, то досягне ціни продажу на кордоні з Росією – однієї тисячі доларів за тисячу кубометрів. 

   
     

Джерело: Регіональний центр енергозбереження та енергоменеджменту

Що ж аргумент серйозний, враховуючи перманентні газові війни між Києвом та Москвою. Утім, за найскромнішими оцінками міжнародних експертів, газу в чинних та освоюваних родовищах Росії вистачить ще, як мінімум, на півстоліття. Не даремно ж росіяни тягнуть Північний та Південний потоки до Західної Європи, планують постачати газ до Китаю, активно будують заводи зрідження газу.

А чи зможе Росія підняти нам так стрімко ціну – аж до $1000? Теоретично так, але практично треба зважити на те, що Україна нині активно займається пошуками альтернативних джерел постачання газу. До національних проектів входить, зокрема LNG-термінал на Одещині, який би дозволив приймати зріджений газ з Азербайджану. На чорноморському шельфі встановлюють газовидобувні вишки, планується збільшити видобуток газу на суходолі. Тобто у Києва з’явиться значно більше важелів у торгах з Москвою. До речі, нині внутрішній видобуток газу становить приблизно 20 млрд кубометрів за рік, що дозволяє на 90% задовольняти потреби населення. Водночас, за даними експертів, видобуток лише на суходолі можна підвищити до 40 млрд кубів. Якщо ж активно застосовувати енергоощадні технології, якщо енерговитрати дотягнути хоча б до польських стандартів, то рівень споживання газу можна скоротити як мінімум удвічі. А ще ж є сланцевий газ… Тож не варто так хутко хоронити газове майбутнє України.

Не радить переорієнтовуватися з газу на інші енергоносії й керівник «Залізничтеплоенерго» Мирон Терех, вказуючи на те, що для цього треба буде створювати фактично нову інфраструктуру транспортування палива, замість зручних газогонів. Водночас і він палко відстоює світлі перспективи центрального теплопостачання, вказуючи на те, що не варто відмовлятися від уже сформованої системи й створювати нову. Окрім того, за його словами, газогони, підведені до багатоквартирних будинків, не розраховані на перекачування таких об’ємів газу, які потрібні для індивідуальних опалювальних систем. А ще є питання безпеки тощо, тощо, тощо. Та й взагалі, як зазначив пан Терех:

«У Європі переважна більшість споживачів користується централізованою системою теплопостачання, тобто європейці визнали її ефективність, то чому ж нам від неї відмовлятися?»

Запитання логічне, проте європейська статистика свідчить про дещо інше. Якщо брати Країни Європейської Унії загалом, то централізоване опалення не перевищує там 20 відсотків. Щоправда, із загальної системи вибиваються скандинавські країни, де централізованим теплопостачання охоплено більше половини населення, а у великих містах – до 90% мешканців. Проте там ситуація з тарифами діаметрально протилежна до української (чи радше усієї пострадянської), оскільки тим, хто потрапив у зону дії централізованого теплопостачання, поталанило, адже платити за опалення доведеться у півтора-два рази менше, ніж для користувачів індивідуальної системи.

Завдяки чому скандинави досягають такого ефекту? Передовсім завдяки енергоощадливості. Якщо у нас, згідно з нормами, допускається на теплотрасах втрачати до 13% тепла (фахівці ж мені стверджують, що реально втрати сягають 30-40%), то в Данії, приміром, втрата у п’ять відсотків уже вважається катастрофою. А варто зазначити, що у Скандинавії більшість труб від теплоцентралей закладені ще 20-30 років тому. Сучасні ж теплонесучі системи забезпечують втрати в межах одного відсотка (!), як от, наприклад, на новозбудованій теплотрасі у Чехословаччині між Прагою та ТЕЦ, розташованою за 30 км від столиці.

Поза тим, ефект «дешевого тепла» досягається за  рахунок того, що теплегенеруючі об’єкти не працюють виключно на опалення, все відбувається на основі енергетичної когенерації. Тобто використовується тепло, яке утворюється паралельно з генерацією струму на електростанціях або відводиться від сміттєспалювальних заводів чи інших підприємств, котрі виділяють надмір тепла як побічного продукту діяльності. Для такої благої мети європейці не вважають гріхом використовувати навіть крематорії.

 

Геть дороге тепло!

Отже, світовий досвід доводить, що, в принципі, за бажання наші теплоенерго можна зробити доволі ефективними, а їхні послуги – відносно дешевими. Аби принаймні можна було урівняти в правах на доступне, комфортне й дешеве теплопостачання «централів» та «індивідуалів». І це – логічно, адже будь-яка велика енергетична система апріорі має вище ККД, ніж кілька малих, котрі сумарно мають таку ж потужність.

Усвідомлюючи це, львівська міська влада активно працює в напрямі підвищення ефективності роботи тепленерго. Уже існує попередня домовленість між «Львівтеплоенерго» і Європейським Банком Реконструкції і Розвитку про надання 30 млн євро кредиту (10 з них – грантові) на модернізацію системи теплопостачання міста. Як повідомив ZAXID.NET начальник управління зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій ЛМР Сергій Кіраль, зараз у Львові шведська компанія AF Consult працює над техніко-економічним обґрунтуванням для залучення коштів ЄБРР.  Зокрема, обговорюється доцільність встановлення індивідуальних теплопунктів у всіх понад 500 багатоповерхових будинках Сихівського району, заміна тепломереж, інвестиції в енергоощадні технології тощо.

Заступник технічного директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» Михайло Хаман запевнив, що позичені гроші місто спроможеться повернути упродовж шести років, навіть не підвищуючи тариф на теплопостачання. Читачам, звичайно ж, цікаво знати, наскільки, завдяки цій модернізації, вдасться знизити енерговитрати, підвищити ефективність роботи «Львівтеплоенерго», а отже й понизити вартість відповідної послуги. Михайло Хаман запевнив, що понизити вартість тепла вдасться аж на цілих п’ять, а то й сім відсотків. Тобто замість сумнозвісних 400 грн клієнтові доведеться платити лише 372 грн. Чи станемо від цього щасливим? Чому б ні, хоч якась економія, хоч якесь наближення до 100 «індивідуальних» гривень.

Водночас нас знову тягне до нескладних математичних операцій. Наприклад, можна підрахувати, що за ті ж самі 30 мільйонів євро можна встановити 20 тисяч індивідуальних двоконтурних котлів або тисячу модульних котелень (наприклад, дахових), котрі працювали б на цілий будинок… Але це так – наші аматорські міркування, а фахівцям з теплоенерго, звичайно, видніше. Сподіваємося, вони все зроблять якнайкраще для львів’ян. 

 

P.S. На цьому можна було б і закрити тему. Утім, спокою нам, енергеткам-аматорам, не дає ще одна зі статей витрат у структурі тарифу теплопостачання (див. діаграму). А саме – «Інші витрати». Якимось дивним чином ця містична стаття виявилася більшою за витрати на електроенергію, воду, матеріали та зарплату співробітникам разом узяті. Що ж це може бути? Дозволимо собі зробити сміливе припущення, що така купа грошей витрачається хіба що на фахову психотерапевтичну допомогу. Бо треба ж заспокоїти розхитані нерви працівників теплоенерго, котрі, напевно, нівроку переймаються тим, що ніяк не вдається задовольнити своїх клієнтів дешевою й комфортною послугою.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук