Піар в гуцульській церкві

Є у церкві така процедура, яка носить назву «писати на службу». Вона полягає в тому, що десь у кутку стоїть столик, а на ньому зошит і скринька. У зошит ти можеш записувати імена своєї родини, друзів тощо, себто всіх, за кого хочеш, аби помолився священик і вся благочестива парафіяльна громада, а в скриньку кидаєш кілька гривень, хоч можеш не кидати, або кидати дуже багато – це все одно не міняє змісту і факту дії.

Свято Зіслання Святого Духа, або, як кажуть у нас в Брустурах, Зелені свята, люблю сильно і приязно, бо в гарний час вони є і гарно. Напередодні заквітчуємо хату яворовими гілочками, прикрашаємо всі будівлі у господарстві, а також грядку, бо ця зелень мала би захищати від злих духів. А ще в цей день храмове свято у сусідньому селі Шепіт, звідки мій тато. Там живе нанашко, бабуся і ще багато родичів. Також і мамине коріння звідти, та й, зрештою, раніше Брустури і Шепіт були одним селом. Відповідно, ми з великою радістю всією сім’єю йдемо в Шепіт на службу, а відтак і в гості до родичів.

Відколи мешкаю переважно поза рідним селом, то його відвідини стали однією з найбільших приємностей у житті. Тут можна відпочити, фізично попрацювати, поспілкуватися з хорошими безпосередніми людьми і, пафосно кажучи, помилуватися красою карпатських гір.

От і тепер їхав додому, як на свято. А як свято – то взагалі, храм. Храм у нас не лише церква, але й приємна дія, де збираються багато людей і приємно спілкуються. Приїхав у п’ятницю підвечір, в суботу ще встигли з татом напрацюватися, а в неділю зранку – в Шепіт до церкви. Ото, думаю, відпочину від Франківська! Від усяких прес-конференцій, кумедних місцевих політиків, патетичних літераторів, безглуздої бюрократії тощо. Та лиш би ви дізналися, що мені трапилося, то най Бог боронить! Звісно, нічого смертельного, але ще б цього бракувало! Не встигли ми зайти до церкви, перехреститися і проказати молитву, як бачу нардепа-регіонала Василя Чуднова. З одного боку не велике диво, бо він сам ніби з сусіднього Космача, то чому б йому не бути? Не один він космацький на цьому святі. Але ж я в Шепоті в церкві на Зелені свята буваю щороку, а бачу цього космацього дядька вперше. Що ж воно сталося, що він аж з Кийова (бо ніби там працює депутатом), та й завітав до Шепота помолитися? В мене підозра відразу закралася, та й не лише підозра, а таки визнання закономірності недалекої присутності виборів. Але ж ми зібралися на молитву, а не на розслідування. Є – то най буде. Добре, що ходить до церкви.

В певній частині служіння настає момент, коли священик бере той зошит, що люди на початку служби позаписували імена, і, називаючи їх, молиться за них з усією громадою. Це звучить десь так: «За здоров’я і Божу поміч: Івана, Анни, Василя, Анни, Анни, Параски, Миколи, Олени, Івана…», – а хор в цей час співає «Многая літа…». Себто звучить ряд імен, які широко поширені, або менш широко, але без прізвищ, бо кому вони належать Бог і так добре знає. А що я чую цього разу: «За здоров’я і Божу поміч: Марії, Петра, Миколи, Параски, Оксани, Марії, Марії, Івана, Анни, Марічки, Миколи, Василя Михайловича Чуднова, Степана, Наталки, Анни, Василя, Василя, Тараса, Володимира, Ольги…».

Спочатку стало кумедно, а потім сумно. Василь Михайлович у жовтогарячій космацькій вишиванці. Видно – тішиться. Люди зусібіч на нього поглядають, бо такий пан в село завітав. А я думаю: він ще скромно повівся, назвали його ім’я в числі інших – нехай і з прізвищем та по-батькові. Але потім знов довелося посміхнутися з власної наївності: вкінці служби священик зачитував подяки людям, які перед святом прибирали храм. Безсумнівно, серед подяк зринули і слова в бік Чуднова, який пожертвував на храм 2000 грн. В таку суму він оцінив піар у гуцульській церві.

Згодом, коли вже надворі священик освячував воду, Чуднов ще жваво спілкувався з селянами, запевняючи, що «хто тут (в горах) не жив, той ніколи не зрозуміє». Селяни розважали його кумедними історіями, бо великий чоловік завітав до нашого краю. За словами священика, такого в нас ще не було (народного депутата України), і він має помогти цим горам. Най помагає. Тільки смутно, що навіть вдома в селі неможливо сховатися від цього карнавалу ницості, бо політика заповзає гадюкою вже й до гуцульської церкви.