Пластилінові президенти

Один мій знайомий якось навдивовижу проникливо висловився про президентські вибори 2010 року, мимохіть намалювавши ментально-географічний портрет нашого виборця: «Відмінність між частинами України залишається традиційною: Захід голосує за менше зло, Схід – за більше добро». Мовляв, на Заході б і раді були здебільшого голосувати у другому турі не за Юлію Тимошенко. Але зорі на небі, соціологічні опитування та особливості виборчої кампанії зійшлися так, що «доведеться» голосувати саме так, а не інакше. На Сході думають трохи по-іншому. Більшості тамтешніх виборців досі хочеться реваншувати за 2004 рік, і вони насправді вважають Януковича нереалізованим добром.

Як більшість моїх знайомих, я не збираюся голосувати у другому турі ні за Тимошенко, ні за Януковича. Приблизні відчуття має вболівальник київського «Динамо», коли дивиться фінал Ліги Чемпіонів, або гравець на іподромі, що його фаворит якраз перед заїздом покалічив ногу. Ми за них не вболіваємо і ставок на них не робимо, проте всередині себе готуємося жити за їхнього правління. Ми зважуємо, хто з них і справді особисто для нас буде «меншим злом» або «більшим добром». Навіть не міркуючи, як тоді, 2004 року, в термінах «історичної віхи» або «пробудженого народу». Все значно більш приземлено і спокійно навіть для людей, які визначились, за кого з цих двох вони голосуватимуть. Але спокій цей іноді видається безнадійнішим за найсильнішу тривогу.

Отже, що відмінного в цих двох кандидатах.

По-перше, походження, виховання, бекґраунд та кар’єрна історія. Кожен із них йшов «через терни до зірок» по-своєму і кожен колись зіграв свою роль в епоху «первісного накопичення капіталу» у 1990-ті роки. Метаморфози Юлії більш нагадують шлях казкового героя. В ній є щось від Дюймовочки, а щось і від Попелюшки, хоч щастя їй таки всміхнулось – замість вугілля доля призначила їй мати справу з газом. Чи не тому вона й отримала казковий титул «принцеси». Саме газова тема зіграла двоїсту роль у її політичній кар’єрі. З одного боку, без такого трампліну вона б ніколи не стала тим, ким є на сьогоднішній день. З другого ж, її «газова» репутація повсякчас потребує відбілювання. Адже саме звідти, з середини дев’яностих, ростуть ноги компромату на Тимошенко.

Інша справа Янукович. Його біографія формувалася під впливом зовнішніх обставин. Пролетарське походження, як у пізніх совєтських генсеків, кримінальна молодість, стрімкий злет кар’єри впродовж останніх 15 років. Нібито self-made man, але з поправкою на радянську і пострадянську реальність. Якраз із тих, що про них, використовуючи дарвінівський лексикон, звикли казати: «виживає найсильніший». Хоча «сила» його цілком зумовлена звичками і поведінковими установками оточення – особливої субкультури українського Сходу, де в дивовижній суміші поєдналися елементи мафійності, клановості, совєтських традицій та індустріального колориту. Таких персонажів годі собі уявити, приміром, у перших ешелонах західноєвропейських політиків – вони можливі лише тут, на Сході Європи.

Спільне в Тимошенко та Януковича – безперечно у тому, що в кожного з них «білих плям» у біографії більше, ніж світлих і до кінця зрозумілих сторінок. Кожен із них видається як не dues ex machinа, то чортиком із табакерки або Пилипом з конопель. Водночас, обидва ці персонажі є містичним продовженням, аватарою Леоніда Кучми. Тимошенко претендує на роль «Кучми з людським обличчям». Вона, наче пластилін, може перебувати в різних станах: зліпити з неї можна буде все, що завгодно, відповідно до алгоритмів, але вона також буває твердою. Знову-таки, наскільки може бути твердим пластилін.

Натомість Янукович реалізує образ хитруватого, але загалом недалекого хазяїна. Він також пластиліновий, але при цьому зовсім негнучкий. Пластилін цей одноразового використання. Чи не тому при всій його монументальності, він залишається колосом на глиняних ногах. Про що й сам здогадується. Не раз доводилося чути, мовляв, якщо на цих виборах він не переможе, це стане закінченням його політичної кар’єри. І не дивно: в нашій політиці він ще більш випадковий, ніж фінансист Ющенко.

Безперечно також те, що і Тимошенко, і Янукович є винятково точними образами нашої реальності – анархічної, сирої, нетривкої і не прогнозованої. Перехідні кандидати у президенти перехідного періоду. І от коли запитати мене, що думає моя голова, я відповім, що не бачу між ними принципової різниці. Просто за Януковича буде більш соромно, а за Тимошенко більш страшно. Але чи вперше нам із вам коливатись між страхом і соромом? А чи востаннє?