Подумайте двічі

Прохання до лідерів думок

Дефініцій поняття “opinion maker” є чимало.  Я формулюю своє, суто інструментальне: це журналісти або люди, що хоча б раз були в “Книгарні Є” як спікери.

Зараз ми є свідками складної ситуації, наслідки якої невідомі вже нікому. Бачимо, що відбувається в Києві. Розуміємо, що легкого виходу немає. Очевидно, що просто розійтися люди з Майдану не можуть. Також, очевидно, що влада на жодні поступки йти не буде. Принаймні зараз. Доказом цього є особливо жорстокі побиття людей, котрі продовжуються, в тому числі, масове побиття журналісті. Один із методів партизанської війни - стріляти по офіцерах. Зараз влада, точково, б’є по журналістах, медиках, волонтерах, організаторах. Принципово не карає міліцію, мовляв, “своїх не здаємо”.

У випадку відступу, програшу сил і позицій, що уособлюють Майдан, країну чекає хвиля репресій, котрі, в першу чергу,  стосуватимуться лідерів думок. Я не можу просити, щоб люди не писали критичних матеріалів про Майдан. Конструктивна критика потрібна, як і свіжі та креативні пропозиції. Тільки прошу, щоб лідери думок двічі подумали, перед тим як в запалі писати, що Яценюк, Кличко, Тягнибок нікчеми. Ви ж нікому секретів не відкриваєте, але скільки користі в таких меседжах  ? Неконструктивними вважаю ті повідомлення, що критикують, те що вже зроблено і не підказують щось нове, корисне і реально можливе. Вони, в загальному, будуються так: беремо тезу чи поведінку, когось із опозиційних політиків або факт з життя Майдану і починаємо її уривчасто критикувати в Фейсбуці або системно, в аналітичній статті й по телебаченню.

Вас же читають представники бізнесу, люди в чиїх руках матеріальне забезпечення Майдану. Вони ризикують і бояться, а замість того, щоб підтримувати, тих хто чинить опір, підказати щось, ми щодня їм розповідаємо, що їх розводять політичні нездари, які апріорі нічого не можуть, а тому поразка гарантована. Не знаю, чи варто просити львівських інтелектуалів про допомогу і самоорганізацію, але прошу хоча б не шкодити.    

Я жодним чином не є прихильником опозиційних лідерів, як і не є їхнім виборцем. Розумію і часто поділяю справедливий гнів на організацію, відсутність плану, харизми і шматка м’яса у борщі на Майдані. Але я також розумію, що запорука успіху - спільна і методична робота всіх, хто бажає змінити цю владу. Треба, врешті, усвідомити: якщо її змінити або політично послабити, не вдасться зараз, то про 2015 рік можна взагалі забути. Хоч багато хто й досі відмовляється вірити в можливість настання повного авторитаризму в Україні, але і барикади на Хрещатику здаються фантастикою, допоки не підійдеш впритул.  Це відбувається сьогодні. Досить жити в рожевих окулярах і думати, що такі сценарії можливі в Білорусії, але не в Україні.

Можна заперечити, що критика об’єктивна і треба говорити людям правду. Але чи може бути об’єктивним аналіз, що робиться ззовні. Будь-який текст це тільки точка зору автора. Наближені до реальності лише новини, але точно не їх інтерпретація.  Щоб розуміти всю складність ситуації потрібно приїхати в Київ, піти в штаб і побачити сотні різношерстних груп, людей, думок. Кожен ставить ультиматум. Або робимо щось, що ми вважаємо правильним, або ми відокремимось і створимо свій майдан. Тепер це модно. Вчора був свідком, як перед представниками студентських рухів звітував народний депутат. Переконував і виправдовувався, розказував про плани. Кликав на наради. Ззовні кишить багатотисячний вулик, який налаштований рішуче і опозиціонери розуміють, що якщо завтра не поведуть людей під Межигіря більш-менш контрольовано, то післязавтра знайдуться нові отамани, значно радикальніші. На Майдані їх не бракує. От і балансують: політика, Майдан, міжнародні дипломати, влада, персональна конкуренція.  Звичайно не все гаразд. Опозиціонери часто зарозумілі й самовпевнені, але вони піддаються громадському тискові. Йдуть на компроміси. Тому й краще писати їм листи, дзвонити, ловити в штабі і вимагати щось конкретне. Ясно, що вони політики, тому до них вимоги серйозніші, але скільки   користі з того, що ми всі разом вимагатимемо всього і різного.     

Розумію львівських інтелектуалів, котрі, в більшості, ліберали і не можуть примиритися, що Свобода різко збільшила популярність в Україні.  Прошу подумати двічі, можливо, варто укласти ситуативний союз, заради спільної мети. Кінцева перемога польської “Солідарності” стала можливою тільки тому, що різкі ідейні опоненти, ліваки атеїсти об’єдналися з консерваторами католиками. Їх об’єднала мета.

Особисто я вирішив не писати деструктивної критики в адрес керівників майдану поки все не закінчиться. Хоча, можу сказати багато, бо бачу процес із середини. Вас, друзі, прошу зважувати наслідки від поведінки в соцмережах. Фейсбук виявився дуже настроєвим і вже в понеділок після великого мітингу в мережі почалася істерика, ніби нічого не вийде. Хтось думав, що влада, яка в одних руках зосередила безліч матеріальних ресурсів, за півдня опам’ятається і все віддасть народу.

Прошу також пам’ятати, коли ми пишемо про політику і політиків це правильно. Але на Майдані стоять люди. Добре було б, щоб людський фактор став засновком всіх політологічних аналізів. Ці Люди справді ризикують майбутнім і життям. Ризикують за нашу і вашу свободу, тому я і насмілився просити Вас думати двічі.