Давно в українському інформаційному просторі не було таких скандалів, про які можна сказати – нижче плінтуса. Точніше, пояса. Хоча – і плінтуса теж. Згадується хіба що неоковирна спроба грудня 2013 року, коли в розпал Революції гідності в інтернеті (тоді ще без всеїдного Telegram) з’явилося відео нібито статевого акту за участі одного з тих, хто стояв на сцені Майдану, Віталія Портникова. В інтернеті й зараз ще можна знайти «реліктове випромінювання» того скандалу, але чи збереглося те відео – не питайте, не скажу. А все тому, що як не цікавився тоді, так не цікавлюся й нинішнім інтимфото-скандалом.
Скажу більше: і тоді реакція суспільства була не те щоб повністю пофігістичною, але точно не такою, на яку розраховували організатори вкиду. Хтось знизав плечима, хтось відреагував критикою і хейтом – але не на адресу журналіста, а в бік тих, хто опустився до такого «компромату». Так усе й затихло, забулося і потонуло у водах Лети.
Відтоді чогось подібного в українському політикумі не спостерігалося. Хоча до того – ні-ні, та й з’являлося щось схоже. Як не згадати, наприклад, грубофотошоплене «фото» статевого акту основних демократичних кандидатів на виборах-2010 (Юлії Тимошенко і зовсім молодого тоді, за політичними мірками, Арсенія Яценюка). Чи низькопробний «фільм» 2005 року «Юлія», де примітивна фантазія авторів звела докупи «Юлію Тимошенко» та «Міхеїла Саакашвілі». До речі, про авторів, точніше, автора – ним був росіянин із ЛДПР Алєксєй Мітрофанов, що натякає нам, звідки в український інфопростір ліз подібний «піхвопісюнковий компромат».
Так-от, після 2013 року чогось подібного не спостерігалося, принаймні на більш-менш помітному рівні. І, ризикну припустити, це було цілком логічно. Ні, не тому, що росіяни втратили тут потужну пропагандистську платформу – вона і зараз є, нехай і прихована. Справа не в них, а в українцях, в українському суспільстві, яке, як не крутіть, але принаймні у статевому питанні серйозно подорослішало з радянських часів. Подорослішало, навчилося ставитися до сексу, сексуальності й усіх подібних тем не як перелякані совкові підлітки, а як дорослі люди.
Один простий, безкінечно далекий від політики, але показово-порівняльний приклад. Я в останні роки зі сімейних причин трохи зацікавився автоспортом. Так-от, коли один з колишніх гонщиків зробив камінгаут – українські тематичні блогери цього фактично не помітили. Російські – так, я спеціально перевіряв – не тільки відзначили цей факт, а й активно його педалюють, коли цей персонаж скаже щось резонансне. Мовляв, що від цього… можна хотіти. Тож різниця між росіянами й українцями в цьому питанні зараз дуже істотна, якщо не сказати – практично світоглядна.
І тут, у 2025 році, коли навіть гей-поцілунки MELOVIN’а в центрі столиці шокують хіба що геть відсталі верстви населення, з’являються інтимні фото Віталія Шабуніна. З’являються з таким пафосом, ніби це справді може когось шокувати, ба більше, стати якимось серйозним компроматом. У соцмережах я вже бачив відверто стьобні пости в стилі реакції жовтої преси – щось на кшталт «BREAKING. У Шабуніна є прутень!». Ну, є. А в кого з чоловіків його немає (крім тих, кому з якихось медичних причин довелося ампутувати статеві органи)? Чи хто з нас не фотографувався для своїх пасій чи бойфрендів у пікантному вигляді. Звісно, у моєму поколінні такого, можливо, менше – а от для ще цілком молодих людей (Шабуніну всього 41 рік) це взагалі не питання. Точніше, питання – але винятково особистих міжстатевих, чи одностатевих, взаємин.
Суспільство ж давно перестало реагувати на подібні речі. І справа, повторюся, не тільки у війні, яка перекриває багато інших тем. Просто українці пережили ті радянські пережитки, коли сексуальне життя дорослих людей було чимось страшним і табуйованим. Розкажу вам ще одну історію, яку я почув у селі, куди приїздив до бабусі на літо в далекі вже 70-ті (почув, звісно, пізніше, уже в дорослому віці). Молоді хлопець і дівчина покохали одне одного і, користуючись тим, що все село в певний момент зібралося в сільському клубі на індійське кіно – усамітнилися на березі річки, де зайнялися сексом. І все б нічого, якби одна стара святенниця не помітила, ні, не сам факт коїтусу, а те, що парочка йшла до річки – і роздзвонила по всьому селу. Місцеві так заклювали і дівчину, і її батьків, що ті змусили доньку написати заяву про зґвалтування. Що чекало з такою статтею хлопця в радянській тюрмі, неважко уявити тим, хто застав ті часи і мав хоча б приблизне уявлення про життя в місцях позбавлення волі…
От ви можете уявити собі зараз таку реакцію, навіть у селі, не кажучи вже про міста? І я не можу. Бо секс після диких радянських часів, після прогнозовано бурхливих пострадянських став тим, чим і мав бути – справою двох (ну, чи трьох; або чотирьох) людей, які вирішили, що гідні одне одного в цьому аспекті людських взаємин. Нічого цікавого, кожен чи майже кожен з нас ним займався і знає, що там і як. А хто не знає – у мережі є купа спеціалізованих сайтів.
І тут раптом – голий Шабунін. Що відразу викликало логічне запитання. Ні, не до Віталія – а до тих, хто витягнув фото з телефона і виклав їх у соцмережі. Що в головах цих людей? Ок, ви з тих чи інших причин не любите Віталія Шабуніна. Хочете йому насолити. Але – чим? Фотографією його прутня? Серйозно?
Таке враження, що ці персонажі – сам герой злитих еросвітлин цілком логічно звинувачує у цьому працівників ДБР та ОГП – залишилися десь у глибокому радянському минулому, причому навіть не тому, про яке люблять згадувати, бо навіть у фільмі 1979 року «Екіпаж» уже були кадри з оголеним жіночим тілом (я, хоч і не досяг тоді ще віку дозволу перегляду таких фільмів, все ж пробрався в кінотеатр і побачив ті кадри). Це вже, вибачайте, якась «Карнавальна ніч», фільм середини 50-х років минулого століття, де героїня стидається поцілувати героя, навіть коли він заплющує очі. Отакою дикістю – як той кадр із фільму для нинішніх українців – виглядає цей «членоґейт» у виконанні, імовірно, українських силовиків.
Як на мене, висновок тут може бути лише один. Ті люди, які опустилися до подібних вчинків, потужно підштовхнули всі силові структури до їхнього тотального реформування і люстрації після закінчення (припинення) війни та зміни влади. Бо ми, якщо хтось забув, ідемо в Європу. Сучасну, ліберальну і вільну. А керувати нами будуть оці дрімучі совки, для яких чиєсь голе тіло є страшенним компроматом? Із ними хіба неосовок побудуємо, але точно не сучасну, відверту і толерантну країну.
Тож ДБРівцям чи ОГПшникам, не знаємо точно, кому – але комусь із них треба подякувати за те, що вони продемонстрували нам, українцям, безглуздість їхнього існування і просто катастрофічну необхідність це існування закінчити. Зараз, у часи всепроникних соцмереж, є така чудова приказка: «Поки не було інтернету, тільки твої рідні знали, який ти дурко». Так-от, до історії з фото Шабуніна ми, можливо, і не здогадувалися, які дикі, практично середньовічні (говорячи образно) люди сидять у ключових для існування країни структурах.
Сподіваюся, сидітимуть вони там тільки до найближчих виборів. А потім їх виметуть поганою мітлою, й історії на кшталт тієї, про яку мені довелося оце написати, зникнуть, як роса на сонці. Все ж соромно у третьому десятилітті ХХІ століття опускатися аж до такого рівня. А може, і незаконно. Це вже як суд скаже – якщо до нього дійде. Хотілося б, щоб дійшло. Бо такі люди, як бачимо, розуміють лише удар суддівським молотком у лоба.
Ми використовуємо