Пристрасті по «Укрзалізниці»

Про відлуння вчорашнього засідання Кабміну. Там, нагадаю, було заслухано голову правління ПАТ «Укрзалізниця» Войцеха Бальчуна, а також його опонента (наразі це вже очевидно) – міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Зазначу: це засідання, а також все те, що відбулось опісля, стало вкрай показовим.

Незважаючи на те, що доповідь очільника «УЗ» звучала виважено й переконливо та, принаймні, заслуговує на увагу, ми у відповідь почули критику та звинувачення з вуст очільника Мінінфраструктури. Які важко, на жаль, назвати предметними та конструктивними. Через відсутність елементарного підгрунтя. Мені, наприклад, невідомо, щоб за ініціативою Наглядової ради Ревізійна комісія провела перевірку ПАТ «УЗ» – яка мала би підтвердити або спростувати факти неефективної діяльності Правління та окреслити реальний фінансово-економічний стан підприємства.

Про зміни на «УЗ». Позитивних не так багато, як хотілося б. Але вони – є.

Передусім, в пасажирській службі, яка переживає цілком ефективну трансформацію.

Рухомий склад не тільки оновлюється, а й модернізується. Вже цього року стартував перший в країні потяг-трансформер, який може бути комфортним для пасажирів як на коротких, так і на довгих маршрутах.

Нові маршрути відкриваються. Тепер українці без перешкод долають польський кордон і навпаки. Подовжено маршрут «Інтерсіті+» з Києва на Львів до Перемишля. Ціна на квитки – демократична.

Варто згадати й про елементарні речі, з якими стикаються всі пасажири. Знято пільгу на бронювання квитків. Тепер доступ до придбання проїзних документів для усіх однаково рівний. Придбати квиток простіше.

На вокзалах почалось «велике прибирання», наводиться лад на перонах та у самих приміщеннях вокзалів.

В той же час – не можу не погодитись, залишається чимало проблем. Були великі складнощі з рухомим складом вантажних вагонів минулої осені. Але вони виникли не раптом. Вагони у відвертому дефіциті. Чи міг новий топ-менеджмент «УЗ» розрадити в ситуації, коли попит на них стрімко виріс через надзвичайно багатий врожай? Як бачимо – не міг.

До речі, слід нагадати, що цій команді топ-менеджерів «УЗ» дісталось в спадок вкрай непросте підприємство, яке накопичувало свої проблеми не рік і не два – десятиріччя. Й розібрати їх за півроку (а команда працює з літа 2016 року) навряд чи для когось було б реально.

Сьогодні хіба лінивий не критикує діяльність керівництва «УЗ». Йому з усіх боків закидають нерозторопність, корупцію, яку не здолали чи навпаки – розплодили, непрофесійність, пригадують «музичне минуле» тощо. Проклинають за ідею підвищити ціну квитків.

В тому є певний резон. Але ж, шановне панство, давайте по пунктах.

Щодо корупції. Так, це ганебне явище й до сьогодні існує. Воно не один рік приживалось, вкорінилося та пустило корені. Чому? Передусім, через непрозорість господарської діяльності, поблажливі умови для одних партнерів та постачальників й жорсткі правила гри для інших.

Для того, аби таку практику побороти, необхідні не одна лише воля певної команди топ-менеджерів, а й участь уповноважених державних органів, громадських організацій і кожного працівника, кожного громадянина, кому небайдужа доля цього державного підприємства. А головне – запровадження європейських, справедливих конкурентних умов серед вітчизняних (передусім!) виробників товарів, робіт, послуг, що залучаються «УЗ». І нехай борються за своє право підвищеною якістю продукції.

Наразі відзначу: показник корупційної складової вже падає. Про це свідчить, по-перше, забезпечення прозорості здійснення державних закупівель та впровадження системи «Прозоро», що дозволило зекономити кошти Укрзалізниці і в 2015 році і в 2016 році, відповідна інформація навіть розміщена на сайті Мініфраструктури. А по-друге, значне зменшення скарг з цього приводу, які надходять до Комітету з питань транспорту, порівняно навіть з попередніми роками.

Що стосується інших сфер, де вона була і залишається, хочу зазначити, що «Укрзалізниця» вживає заходів щодо їх подолання. Зокрема, затверджена навіть відповідна Антикорупційна програма. А системні зміни, які намагається втілити Войцех Бальчун як раз і повинні створити умови, при яких буде неможливо або значно ускладнено корупційні діяння.

Щодо квитків. По-перше, їх придбання зі скасуванням так званої броні також усунуло спекулятивну і корупційну складові.

Щодо ціни на них: в умовах, коли національна валюта стрімко девальвує, енергоносії та інші товари чи не щодня ростуть в ціні, підприємство, яке є комерційним та покликане вийти на прибутковість, навряд чи може собі дозволити не піднімати ціну на послуги. І, до речі, цю ціну узгодили відповідні відомства, у тому числі – Мінінфраструктури. Сподіваюсь, професійно, виважено та обґрунтовано.

Щодо кадрів. Так, в «УЗ» чимало людей, які не на своєму місці, про що не забувають сказати критики. Але (довідково!) – майже всі вони потрапили в структуру далеко не півроку тому, достатньо дослідити це питання. До сьогодні вдалось звільнити лише частину неефективних керівників. І я чомусь не думаю, що ті, хто залишились, горять бажанням втілювати реформу.

Щодо нової команди. Шановне панство! А хто, як не ми самі, залучили саме цю команду на керівні посади в «УЗ»? Я, до речі, свого часу не один і не два рази зауважував: запропонований формат конкурсу має бути змінено. Адже умови та критерії, які висуваються учасникам, некоректні, узагальнені, нечіткі. Кого обираємо? Такий конкурс навряд чи гарантує прихід на керуючі посади фахівців вищого гатунку.

Нагадаю, з почату 2015 року на всі керівні державні посади призначаються очільники виключно за результатами конкурсів і я «ЗА» конкурсний відбір як такий, але треба ж продумувати і процедуру, і вимоги до кандидатів.

Я регулярно звертався до тодішнього уряду Арсенія Яценюка з вимогою переглянути умови конкурсу на посаду голови «УЗ».

Так чи інакше, команду обрали. Її очолив топ-менеджер з певним досвідом та поглядами. Без сумніву – європейський та компетентний. На те, щоб підняти підприємство до європейського рівня, дали їй три роки. Вони спливають ще нескоро. Тож хай вже працюють!

А завдання органів управління – забезпечити дієвий нагляд та контроль за результатами такої роботи. І в разі виявлення її неефективності – в межах визначених законом повноважень впливати на правління та керівних менеджерів, забезпечуючи тим самим ефективне управління об’єктом права державної власності, яким є ПАТ «Укрзалізниця».

До речі, навколо рішення уряду щодо начебто передачі ПАТ «Укрзалізниця» від Мінінфраструктури до Мінекономрозвитку в інформаційному полі продовжують розпалюватись неабиякі пристрасті. Майже нездорові. Це при тому, що самого документу ще ніхто в очі не бачив.

Дивує, що поширюється активно думка, начебто МІУ щойно втратило владний контроль над «УЗ» та інструменти впливу, що негативно відіб’ється на роботі перевізника.

Нагадаю, що наразі власником ПАТ «УЗ», згідно зі статутом підприємства, є Кабмін, а не міністерство.

І це логічно: в 2015-му році було прийнято закон про утворення публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». Саме на виконання цього закону свого часу було прийнято постанову Кабміну, якою затверджена первісна редакція статуту підприємства. Там чітко вказано, які органи управління (у відповідності до закону про Акціонерні товариства) має ПАТ«УЗ». Це загальні збори (їх функції виконує Кабмін), правління та Наглядова рада, до якої входять представники Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфіну та Фонду держмайна. Власником ПАТ «УЗ» є Кабмін – він і формує склад Наглядової ради. Невже ініціатори розхитування теми «передачі» «УЗ» про це не знають чи забули?

До того ж, повинен нагадати: з моменту утворення Укрзалізниці (21.10.2015 року) у всіх відповідях, що надходять від Міністерства інфраструктури на запити Комітету з приводу діяльності УЗ, зазначається: «…Міністерство інфраструктури не є органом управління Укрзалізниці, ми на неї не впливаємо, втручання органів державної влади (мається на увазі Міністерство) у діяльність господарюючих суб’єктів заборонено….»

Підсумовуючи, хочу зазначити, що рішення Кабміну є законним, чи є ефективним - покаже час, а ми, як Комітет, будемо спостерігати і оцінювати ці наслідки в порядку парламентського контролю та своєї щоденної діяльності.

Отже, виникають резонні питання:

Перше: що сталося із ПАТ «Укрзалізниця» такого, що провинно бути негайно виправлене (подолано, змінено) польською командою за шість місяців? Які конкретні завдання в короткочасній перспективі перед ними ставились?

Друге: де фахова компетентна оцінка правління та його голови щодо прийняття або не прийняття доречних управлінських рішень?

Третє: яким чином забезпечується відповідний нагляд та своєчасна критика діяльності правління ПАТ «УЗ» та його голови? Чи виконуються відповідні функції Наглядовою радою?

Наголошую, що цей контроль повинен бути не у форматі галасу, який викликає підвищену турбулентність в керівних колах «УЗ» (від того навряд чи виграє простий пасажир, а його інтерес, нагадаю, на всіх рівнях влади повинен бути передусім). Потрібен дієвий владний контроль: з конкретними управлінськими рішеннями, покроковими планами та виконувачами. От тоді і можна вимагати негайних зрушень на краще.