Привид знову блукає Європою
IQ

Привид знову блукає Європою

Через століття після жовтневого перевороту – це привид сепаратизму

Любко Петренко, 7 листопада14670

2017 рік з певним застереженням можна було б назвати роком сецесії у Європі. Передовсім – завдяки Каталонії, мешканці якої поставили руба питання виходу з іспанської монархії та створення власної суверенної республіки.

А почався рік заявами представників регіонального уряду Шотландії про наміри повторити референдум щодо незалежності. Нагадаємо, що на плебісциті у вересні 2014-го більшість шотландців висловилася за те, щоб залишитися у складі Сполученого Королівства. Утім після рішення про Brexit ситуація змінилася радикальним чином, і тепер вже прихильники соборності не мають таких переконливих аргументів, як три роки тому.

А ще сецесійні референдуми відбулися у двох італійських регіонах – Венето і Ломбардії, де більшість мешканців висловилася за розширення прав автономій та зменшення податкових відрахувань до центру.

Але, без сумніву, «героями сецесійного року» стали каталонці. Фактично, Іспанія після півтисячолітнього соборного існування опинилася на межі розпаду. Адже «проблемні» регіони не обмежуються Каталонією. Ще радикальнішими борцями за відрубність є баски. Якби процес, так би мовити, пішов, то про свою окремішність нагадали б і мешканці Галісії. А там вже міг виникнути ефект доміно – Мальорка, Арагон, Валенсія, Андалусія…

Поки що центральній владі вдалося примусом і залякуванням зупинити процес сепарації Каталонії. Утім не відомо, чи надовго. Особливо, враховуючи той момент, що одна досить спритна у справі divide et impera зовнішня сила робитиме все для того, щоб роздмухувати жаринки сепаратизму на Заході. Зрозуміло, що мова йде про Кремль.

Нагнітання сепаратизму

Для українців, котрі пройшли Крим і Донбас, слово «сепаратизм» однозначно почало асоціюватися з агентами «третього Риму». Тому ми мимоволі починаємо пов’язувати й каталонський, шотландський, техаський чи інші сецесійні рухи з прихованою чи й не дуже діяльністю російських емісарів.

Сто років тому Західна Європа відправила до Росії «привида комунізму» у запломбованому вагоні. Нині Москва намагається взяти реванш і відряджає всіма способами на Захід «привидів сепаратизму».

Я далекий від теорії змов і від тверджень про всесильність «руки Москви». Більш-менш знаючи іспанську історію (від реконкісти до новітніх часів), я аж ніяк не допускаю думки, що каталонський рух до незалежності – це продукт діяльності російської аґентури. Утім, в тому, що Кремль вмочив туди свої пальці, зрештою, як і в нагнітання ситуації в інших регіонах Європи й США, схильних до сецесії, у мене сумніву немає. Зрештою це вже підтверджено багатьма викритими фактами.

З донесень іспанських правоохоронців за останні місяці ми вже добре знаємо про діяльність на Піренейському півострові російської мафії, тісно пов’язаної з російськими спецслужбами. Тамтешні росіяни диспонують достатньою кількістю фінансів і можливостей для формування серйозних центрів впливу. Використовуючи негаразди в Іспанії, спричинені фінансово-банківською кризою 2008 року, Кремль уже кілька років намагається підібрати свої ключі до процесу суверенізації Каталонії. Зрештою, як і в багатьох інших регіонах– від Нарви до Каліфорнії.

З’їзд сепаратистів

Інколи Москва робить це абсолютно не ховаючись. От, наприклад, два роки поспіль – 2015 і 2016 року – в Москві вересневими днями проходило «збіговисько світових сепаратистів». Формально захід іменувався «Діалог націй. Право народів на самовизначення і побудову багатополярного світу». Організовувала його формально неурядова російська організація «Антиглобалістський рух Росії». Було б дивно, якби організація з такою назвою існувала на урядові дотації. Ну, дивно це було б у цивілізованому світі, але аж ніяк не в Росії.

Насправді ж, відкрию вам такий російський секрет полішинеля, організація та її лідер Олександр Іонов цілком і повністю залежні від Кремля – як у фінансовому, так і структурному аспекті. «Антиглобалістський рух Росії» тісно співпрацює з такими ж «незалежними» організаціями, як «Антимайдан», «Офіцери Росії», з інформаційним агентством «Новоросія» тощо.

Зрештою навіть для проведення заходу було обрано «Президент-Отель», який перебуває в структурі Управління справами президента РФ. Представники старшого покоління, напевно, пам’ятають цей заклад під назвою «Гостинница Октябрьская»), яка була відкрита 1983 року і призначалася для прийняття закордонних гостей, котрі приїздили на запрошення керівництва ЦК КПРС і вищих органів державної влади. Тобто готель і нині виконує ті давні функції «експорту революції», щоправда, тепер вже не «соціалістичної», а «сепаратистської».

Йдемо далі: а на чиї, так би мовити, гроші бенкет? А гроші на проведення сецесійного заходу отримані з Фонду національного добробуту, сформованого президентом Владіміром Путіним ще в лютому 2008 року. Яке ж було призначення Фонду? Читаємо в його статуті:

«Фонд покликаний стати частиною сталого механізму пенсійного забезпечення громадян Російської Федерації на тривалу перспективу. Цілями Фонду національного добробуту є забезпечення співфінансування добровільних пенсійних накопичень громадян Російської Федерації і забезпечення збалансованості (покриття дефіциту) бюджету Пенсійного фонду Російської Федерації».

Про використання грошей на «світову революцію» – жодного слова. Тож виникають смутні сумніви щодо пенсійних перспектив росіян. Зрештою це їхня справа, нам про своє міркувати.

На згадану конференцію тоді з’їхалися борці-сепаратисти з усіх куточків світу: Північної Ірландії, Гаваїв, Західної Сахари, Північної Італії, Техасу, Каталонії і, звичайно ж, зі сходу України. Не було лише жодного представника автономістських рухів у самій Росії.

«Чому так, де ж представники сецесійних рухів великої Російської Федерації?» – намагалися з’ясувати в Іонова гості з Ольстера.

«Ха-ха! – посміявся з їхньої недолугості головний організатор заходу, – справжні рухи за вихід з Росії в дійсності ніколи не існували. Так звані російські рухи за вихід з країни були штучно створені американською розвідкою, щоб підірвати стабільність політичної ситуації. У порівнянні зі західними сепаратистськими рухами у "російських" рухів немає історії або сильної ідеології. Західні рухи за вихід з країни існують як опозиція імперіалізму США, насильства і ненависті. І вони всі люблять нас, росіян».

Насправді ж російська народна приказка «вход – рубль, выход – два» стосується передовсім Російської Федерації (а раніше стосувалася СРСР). Згідно з російською Конституцією 1993 року, до федерації можна абсолютно спокійно вступати (пригадаймо, як легко туди «вступив» півострів Крим навесні 2014 року), але вийти звідти неможливо, принаймні допоки РФ не розвалилася.

До речі, саме з анексією Криму пов’язане посилення покарання за спроби сецесії в Росії. Дев’ятого травня (як символічно) 2014 року в Росії набрав чинності відповідний закон, який передбачав внесення змін до Карного кодексу. Відтоді одна лише така пропозиція може бути покарана тюремним ув'язненням на термін до п'яти років, згідно зі статтею 280.1 КК РФ, де йдеться про покарання за «публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації».

Після вступу закону в силу він вже був застосований у близько двох десятках разів. Більшість справ стосуються статусу Криму. Зокрема, всесвітньо відомі прецеденти, коли до тривалих термінів ув’язнення засудили лідерів кримських татар Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Також під статтю потрапляли активісти рухів за незалежність Сибіру, Уралу, Татарстану Чечні, республіки Комі, анклаву Калінінград тощо.

Так, наприклад, до чотирьох років виправних робіт в таборах було засуджено активіста з Татарстану Рафіза Кашапова, котрий дозволив собі сказати, що Крим було окуповано з порушенням міжнародного права. Блогер із Краснодара на півдні Росії Дарина Полюдова отримала два роки в'язниці за те, що припустила «возз'єднання свого регіону з Україною, нашою історичною батьківщиною». Олексій Морошкін із Челябінська був відправлений до психіатричної клініки на невизначений термін за те, що поширював листівки зі закликом створити незалежну державу на Уралі…

Постправда Кремля

Нещодавно швейцарська газета Tages Anzeiger опублікувала дослідження так званих «проблемних регіонів» у Європі. Причому Європа бралася в географічному, а не політичному розумінні, тобто – від Португалії аж до Уралу. Загалом було визначено 30 таких регіонів. 22 регіони, де мешканці (принаймні якась їх частина) прагнуть до сепарації, наприклад та ж Каталонія, Корсика, Паданія, Сілезія тощо. А ще вісім регіонів, котрі вже реалізували свої сепаратистські прагнення. Їх можна перелічити всіх: Придністров’я, Донбас, Крим, Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Косово, Північний Кіпр.

Що в цьому списку швейцарського видання кидається у вічі? Передовсім те, що шість із восьми «щасливих» сепаратистських утворень (тобто всі ті, що виникли на теренах колишнього СРСР) зуміли реалізувати свої прагнення до відрубності виключно завдяки російським багнетам.

А яким же чином діє Москва за межами своїх так званих «зон впливу»? Кремлівську тактику можна простежити на американському прикладі. Нещодавно у Сполучених Штатах спалахнув скандал, коли з’ясувалося, що російські боти, наплодивши найрізноманітніших фейкових сторінок, змогли охопити своїм пропагандистським впливом аж 160 мільйонів американців. Причому досить часто агітація з «російських» екаунтів мала діаметрально протилежну ідеологічну спрямованість. Наприклад, хтось із так званих «ольнгінських тролів» агітував проти «чорношкірих», інший – за боротьбу проти расизму, один виступав проти міграції до США, інший піднімав мігрантів на боротьбу за свої права…

От розглядаєш такі приклади російського пропагандистського впливу, а в голові мимоволі крутиться термін «постправда». Не даремно минулоріч редакція Оксфордського словника вшанувала цей термін званням «слово року». Бо що таке «постправда» (post-truth)? Це методика комунікативного впливу, яка опирається на почуття та особисті переконання, які насправді не мають під собою реальних підстав. При цьому об'єктивна істина не фальсифікується і не піддається сумніву, а просто відсувається на другий план.

Досить яскравий приклад постправдивої пропаганди Кремля прослідковується на техаському прецеденті. Це вже доведений факт, що кремлівські боти під’юджували техаських сепаратистів, створивши у Facebook групу під назвою Heart of Texas («Серце Техасу»). Боти діяли професійно, створивши групу 2016 року, вони досить швидко довели кількість підписників до чверті мільйона користувачів соціальної мережі.

Найсмішніше, що лише тепер обдурені техасці починають дивуватися, як вони могли купитися на цю дешеву приманку з примітивними гаслами і неграмотною мовою. Сумнівні твердження, висмоктані з пальця факти, маніпуляція тезами – такими простими засобами російські адміністратори групи добивалися своїх цілей. Вони знали, що треба казати, аби цільова аудиторія не прагнула замислитися, а ковтала фейкову наживку, не прожовуючи. Їм вдавалося навіть піднімати американських громадян на акції протесту.

Кремлівський «сепаратистський» слід вже виявлено у Каталонії, в Північні Італії, у Балтійських державах, у Польщі тощо. Вже встановлено, що з російських грошей фінансувалися деякі організації, котрі агітували за Brexit. Зрештою, для Кремля – це звична справа, якщо, наприклад, пригадати, що в 1960 роках радянські спецслужби підтримували бойовиків баскської організації ЕТА.

Європа регіонів

Водночас, повторюся, не Кремль вигадав ці сецесійні рухи, він лише намагається їх інструменталізувати. У світі немає держави, яка в тій чи іншій мірі не була б створена штучно – від дрібного Люксембурга з його півмільйонним населенням і трьома державними мовами до Російської Федерації, де державна мова лише одна попри те, що одну шосту частину суходолу замешкує понад 200 націй, народів і народностей, згідно з переписом 2010 року.

Але, наскільки б штучним не було державне утворення, зайве сподіватися, що центральна влада так взяла б і люб'язно надала волю всім територіально-адміністративним суб'єктам, навіть не намагаючись протидіяти, хоча б у межах місцевої конституції. І тут знову ж яскравим прикладом є протистояння Мадрида з Барселоною.

Але й для Брюсселю сецесійні процеси – теж вкрай невигідний сценарій, який послаблює Європейську Унію. Про це відверто сказали всі провідники ЄУ, щойно стало руба каталонське питання: «Каталонію ніхто не чекає в Унії!».

13 років тому був у Європи шанс: ухвалити спільну конституцію. Вона передбачала вже зовсім інший рівень інтеграції, який би в кінцевому етапі допоміг нейтралізувати цю штучність держав і забезпечити всі необхідні права регіонам. Гасло «Європа регіонів» мало всі шанси стати реальністю.

Тоді б держави, залишаючись суто формально такими як є, поступово б втрачали свої повноваження. Місцеві проблеми вирішувалися б на рівні регіонів, глобальні проблеми – на рівні ЄУ. Тоді для реалізації сецесійних намірів мешканців «проблемних регіонів» не потрібно було б жорсткої конфронтації з центром, яка в абсолютно непотрібний спосіб розсварювала б цілком пристойні народи.

Утім 2005 року добра ідея була зарубана негативними результатами референдумів у Франції та Нідерландах. Шанс було втрачено. Залишається сподіватися, що не назавжди.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук