Що знає Захід про конфлікт інтересів Порошенка
IQ

Що знає Захід про конфлікт інтересів Порошенка

Авторитетне німецьке видання викриває корупцію в українській оборонці

Любко Петренко, 3 листопада 2017 3829 5

Прес-служба адміністрації українського президента дуже любить нахвалятися успіхами, яких досягнув їхній патрон у царині євроінтеграції. І тут варто віддати йому належне: саме за президентства Петра Порошенка Україна зуміла нарешті підписати Угоду про асоціацію з ЄС, домогтися безвізового режиму з Шенґенською зоною, підняти на якісно новий рівень співпрацю з НАТО. До України став прихильніше ставитися Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд тощо.

На Заході усвідомлюють, наскільки складним є становище України, де триває збройне протистояння з Росією, де ще не подолано наслідків згубного врядування клептократичної Партії регіонів. Водночас у Європі й США намагаються з’ясувати, а наскільки якіснішою стала ситуація в українському політичному керівництві порівняно з часами Віктора Януковича. І висновки у Брюсселі та Вашингтоні роблять далеко не втішні для України. Дедалі частіше критичні відгуки про українську політичну еліту й самого Порошенка вихлюпуються на шпальти авторитетних європейських видань.

Візьмімо для прикладу нещодавно опубліковану в німецькій газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung статтю Конрада Шуллєра (Konrad Schuller) під назвою «Корупція в Україні: Порошенко у купівельному дурмані» (Korruption in der Ukraine: Poroschenko im Kaufrausch). Автор є політичним оглядачем видання, котрий спеціалізується на польських і українських темах. Шуллєр зацікавився українською темою під час Помаранчевої революції 2004 року. Відтоді він регулярно пише про нашу країну, неодноразово бував тут, навіть наразився свого часу на зацікавленість його особою з боку СБУ. У будь-якому випадку автор добре обізнаний з українськими справами й пише про них детально, глибоко, компетентно, уникаючи будь-яких спекуляцій. Водночас він аж ніяк не є тим «путінферштеєром», яких останнім часом з'явилося доволі в німецькому медійному просторі. Шуллєр завжди пише про Україну об’єктивно, інколи з легкою патиною симпатії до неї. І починає він свою статтю таким не надто приємним для нашого національного самолюбства лідом: «Хижацька олігархія опановує оборонну промисловість України. Куди не кинь оком, процвітає корупція. Як функціонує тіньовий апарат?».

Підставою для написання цієї статті став корупційний скандал у Міністерстві оборони України й справа, порушена проти заступника міністра, генерал-лейтенанта Ігоря Павловського. Шуллєр нагадує, що високу посаду Павловський здобув після омитої кров’ю Революції Гідності, а головне – завдяки їй. Саме тому логічно було б очікувати від генерал-лейтенанта гідної поведінки на довіреній посаді. І він нібито виправдовував ці очікування у період гарячої фази протистоянь на Донбасі.

«У цій війні Павловський як командир прославив своє ім’я. Завдяки особистій мужності він за наказом президента Петра Порошенка був удостоєний ордена Богдана Хмельницького, який надається за особливі заслуги. Нині ж він сидить за ґратами. Звинувачення: він дозволив придбання завищених у ціні паливних матеріалів на користь фірми, яка, на думку опозиційних депутатів, пов’язана тонкими, але намацальними нитками з колами, близькими до президента Порошенка – мультимільйонера з багатьма бізнесовими інтересами», – читаємо у статті.

Те, що війна на сході України перетворилася ще й на непогане джерело прибутків для нечистих на руку підприємців, вже давно ні для кого не таємниця. Тут тобі й контрабанда, і напівлегальна торгівля з підприємствами на окупованих територіях, і крадіжка армійського майна, а головне – зловживання на військових замовленнях.

Зрозуміло, що Ігор Павловський заперечує свою провину. Ми ж не можемо його називати злочинцем до відповідного судового вердикту. Але в будь-якому разі ця справа дає підстави зайвий раз пильніше пригледітися до військових оборудок.

«Армія на чолі зі своїм головнокомандувачем Порошенком нині є не тільки захисником країни від зовнішнього ворога. Водночас вона є прихистком для того внутрішнього ворога, якого Революція Гідності прагнула знищити – хижацької олігархії, яка руйнує Україну попри весь поступ, досягнутий з 2014 року», – вважає автор статті. За його словами, українська оборонна промисловість перетворилася на «новий Клондайк». Попереднім «Клондайком» для українських олігархів був російський газ, його придбання, транспортування та продаж з використанням маси так званих фірм-прокладок. Відомі зміни й переорієнтації у газовій галузі сприяли тому, що ця тема стала вже не такою актуальною. Тим часом військова тема починала набирати чимраз більшої ваги. З кожним воєнним роком оборонний бюджет суттєво зростав. Наприклад, 2016 року він досягнув чотирьох відсотків від ВНП, що більше за частку військових відрахувань у Німеччині, хоч ще поки що менше, ніж у Сполучених Штатах. А вже для 2018 року Порошенко домагається підняття витрат на оборону до п’яти відсотків, таким чином буде досягнуто відсоткового рівня Росії.

От як Конрад Шуллєр описує сприятливі для корупції умови в українському оборонпромі: «Те, що корупція там зростає як тісто на дріжджах, пов'язано з деякими особливостями військового відомства в Україні. По-перше, галузь є монополізованою. За словами колишнього високопосадовця з Міністерстві економіки, майже за всіма товарами, від танкового шасі до аптечки, закріплено лише по одному постачальнику. Не відчуваючи конкурентного тиску, він може як завгодно завищувати ціни. Існує й імпорт, але що імпортуватиметься, вирішує лише домінуючий державний концерн «Укроборонпром» – велетень з близько 80 тисячами працівників. Експерти, як приміром Анатолій Пінчук з Українського центру розвитку зовнішньоекономічних відносин, висловлюють підозри, що цією монополією регулярно зловживають близькі до галузі бізнесмени. Зокрема, під час імпорту зброї виникають сумнівні посередники з податкових оаз. Ці посередники купують за кордоном зброю та амуніцію й продають її армії удвічі дорожче. Прибуток отримує той, хто має добрі стосунки».

Не таємниця, що олігархи проводять власні інтереси через своїх людей у парламенті й уряді. Адже всі партії в Україні, а передовсім – як зазначає Конрад Шуллєр – Блок Петра Порошенка або засновані мультимільйонерами, або ними фінансуються. «Таким чином впливові люди мають засоби, аби за телефонним дзвінком керувати Міністерством оборони чи Міністерством економіки. Два колишні заступники названих відомств Руслан Корж та Юрій Гусєв підтвердили газеті, що такі дзвінки стали звичайним явищем у їхній повсякденній роботі», – читаємо у статті.

Президент Порошенко, мультимільйонер, засновник партії та головнокомандувач ЗСУ докладає всіх зусиль, аби створити враження, що він не має з цими оборудками нічого спільного. Що більше, щойно спалахнув скандал в Міноборони, він суворо пригрозив: «Нікому не дозволю красти у армії. Тим, хто буде красти у армії, руки відрубаю». Але одна справа заяви, а зовсім інша – реальні справи.

«Порошенко – ще й бізнесмен, і він особисто став на заваді тому, щоб закон, за допомогою якого парламентська більшість хотіла підвищити прозорість закупівель, можна було застосувати і до оборонної галузі. Він відправив закон назад до парламенту на доопрацювання, а таємничість у закупівлі озброєння залишилася недоторканною», – розповів німецький журналіст.

Не складно зрозуміти, чому президент вирішив не допускати чужих очей до військових закупів, якщо розібратися в структурі й механізмі кадрових призначень галузі. От Конрад Шуллєр розібрався і тепер пояснює нам: «Всюди домінує Порошенко. Ця сфера належить йому, і тому він не хоче, щоб хтось туди зазирав. Як глава держави, він пропонує кандидатуру міністра оборони, він є головнокомандувачем Збройних Сил і головою Національної ради безпеки й оборони. Верхній рівень управління військовою промисловістю він окупував разом із друзями. У РНБО працює його давній діловий партнер, промисловий магнат Олег Гладковський – заступником голови Ради, котрий відповідає за закупівлю. Людина, яка офіційно заперечує свою роль «наглядача» (на бандитському жаргоні це означає “смотрящій”) за оборонним сектором при президенті. А з іншого боку, на чолі збройового колоса “Укроборонпром” стоїть конкретна людина на ім'я Роман Романов, котрий раніше працював на них обох: він як автодилер був пов'язаний з виробництвом автомобілів Гладковського “Богдан”, а для президента керував штабом його виборчої кампанії 2014 року в Херсонській області. Все разом це формує структуру впливу, яка в професійних колах описується як “вертикаль Порошенка”».

Водночас Шуллєр визнає, що не існує доказів безпосередньої причетності Порошенка до корупційної діяльності, хоча певні конфлікти інтересів, які випливають з його ролі бізнесмена, простежуються досить чітко. Автор статті для пояснення своєї тези наводить такий приклад: «Президент спільно з одним провідним депутатом його парламентської фракції (очевидно, мова йде про Ігоря Кононенка – ZAXID.NET), імовірно, володіє через кілька фірм-посередників київським суднобудівним приватним акціонерним товариством «Кузня на Рибальському». Воно, своєю чергою, постачає катери українському військово-морському флоту. Коли в липні черговий катер зійшов зі стапелів, Міністерство оборони повідомило, що за доброю «флотською традицією» була проведена церемонія розбиття пляшки шампанського об борт судна. Почесний обов'язок розбиття пляшки взяла на себе співачка Руслана Лижичко, переможниця конкурсу “Євробачення-2004” та лауреатка звання “Народна артистка”. Питання нашої газети про причетність президента до “Кузні на Рибальському” його адміністрація залишила без відповіді».

Ще один конфлікт інтересів Конрад Шуллєр демонструє на прикладі автомобільного концерну «Богдан», який продукує щорічно 170 тисяч транспортних засобів, зокрема й для Збройних Сил. «Раніше Порошенко був його співвласником, але 2009 року він продав свою частку тому самому Олегу Гладковському, котрий нині вже як заступник начальника РНБО запевняє, що не є його “смотрящим“. Гладковський теж не відповів на запитання газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, утім його прес-секретар підтвердив газеті Kiew Post, що він хоча й не керує підприємством, але залишається його власником», – розповів журналіст.

Однак, як і у випадку з президентом, щодо Гладковського теж складно довести, що він безпосередньо зловживає своїм службовим становищем. Хоча Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони (НАКО), який є спільною ініціативою Transparency International Ukraine та Transparency International Defence & Security Programme, на початку вересня репрезентував результати дослідження, в якому проаналізував корупційні ризики у сфері медичного постачання Міністерства оборони України. У звіті НАКО йшлося, зокрема, і про закупівлі «Богданів» для фронту і про роль Гладковського у цій оборудці.

Співавторка дослідження Тетяна Шевчук, торкаючись цього питання, зазначила, що закупівля для фронту санітарно-евакуаційного транспорту «Богдан» відбулася не відкрито, а через державне оборонне замовлення, яке є закритим для громадськості. «У нас немає доказів того, що Олег Гладковський якимсь чином вплинув на рішення про закупівлю санітарних автомобілів саме в цієї компанії. Проте факт, що особа володіє акціями компанії, в якої була здійснена закупівля, а з іншого боку обіймає посаду в РНБО, може свідчити про конфлікт інтересів у даному випадку», – констатує Тетяна Шевчук.

Про суть ризиків, які виникають через такі конфлікти інтересів, читаємо в статті Шуллєра: «Міністерство оборони нещодавно замовило компанії “Богдан” 100 аварійно-рятувальних автомобілів, хоча вони, можливо, зовсім не придатні для цього завдання. Їхня вантажопідйомність у тисячу кілограм була занадто малою, тому що сама кабіна важить вже 600 кілограм. Якщо додати до цього обладнання і шість-сім осіб (водій, солдат для охорони, два санітари і двох-трьох постраждалих), то стає зрозумілим, що замовлені рятувальні автомобілі будуть постійно перевантаженими. Наслідком може бути швидкий вихід з ладу таких автомобілів».

І тут вже виникає питання не тільки втрачених державних грошей. Тут знову постає питання державної безпеки, життя або смерті людини, того самого «бізнесу на крові», як би не патетично це лунало. Наприкінці статті у Frankfurter Allgemeine Zeitung процитовано слова генеральної секретарки НАКО Олени Трегуб: «Корупція в оборонному секторі коштує не тільки грошей. Вона коштує людських життів».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук