Гвардійці кардинала чи мушкетери короля?

Незаперечним здобутком, який може продемонструвати суспільству постмайданна влада, стала підвищена увага до сектору національної безпеки й оборони, що є гарантом українського суверенітету під час неоголошеної гібридної війни з Росією. Держава нарешті повернулася обличчям до армії та намагається реформувати правоохоронний блок, та поки що зміни в ньому здебільшого косметичні.

Силовий канат

Переатестація не вичистила старі кадри з МВС, чимало недолюстрованих міліціянтів через суди поновилися на посадах або були переведені на роботу в інші структури й регіони. Патрульна поліція – це лише вітрина реформ, які можна пред’являти простим українцям і західним партнерам. А за її фасадом криється стара система, яка служить новим господарям в обмін на їхню лояльність.

2014 року лунали гучні заяви про необхідність кадрових чисток у МВС. Але в той непростий період, коли Україну лихоманило від сепаратистських бунтів, потрібно було втримати ситуацію, і новопризначений міністр Арсен Аваков мусив обирати між двома опціями. Реформування в грузинському стилі «вигнати всіх старих і набрати нових» або зберегти керованість системи, заплющивши очі на попередні «художества» своїх нових підлеглих.

Особливо одіозним кадрам запропонували спокутувати провину кров’ю на Сході, де навесні 2014-го був запроваджений режим АТО. Власне, недовго він тривав і в Харкові, який у березні-квітні розгойдували місцеві сепаратисти і завезені з РФ «туристи», із Моторолою включно.

Тоді місто вдалося відбити й утримати. Великою мірою завдяки особистим зусиллям харків’янина Авакова, який курував цей регіон, і спецпризначенцям із вінницького полку «Ягуар». Ще зовсім недавно вони як підрозділ Внутрішніх військ МВС стояли по той бік барикад Революції Гідності, знущалися на морозі над козаком Гаврилюком, а тут раптом їх посилають на нове завдання вже як представників реформованої Національної гвардії.

Військовослужбовці оговтувалися після Майдану, в полку зрів бунт, рідні блокували частину. Вони вже один раз виконали присягу – і в мить перетворилися на «прислужників злочинної влади». Але переконати їх вдалося. Подіяли аргументи командування НГУ та, не в останню чергу, гарантії Авакова. Козак Гаврилюк також пробачив своїх кривдників.

За словами простих харків’ян, на очах яких відбувалися ці драматичні події, місцевій міліції дали обіцянки не чіпати її в обмін на утримання ситуації. Вони, образно кажучи, присягнули новій владі, а на знак того, що вони з народом, масово почепили в автівках синьо-жовті прапорці.

Своєрідною гарантією недоторканості колишніх стало й те, що на базі МВС почали створювати добровольчі батальйони, формально – батальйони патрульної служби міліції особливого призначення. Це був ризикований шанс із боку керівництва держави – дати зброю стільком людям, дії яких проконтролювати було непросто.

Тим не менше, на це пішли. І на тому етапі то був виправданий крок. Через АТО пройшли і зведені підрозділи звичайних кадрових правоохоронців. Змила свою провину за Майдан і та частина «Беркуту», яка не втекла у Крим і РФ. Участь у бойових діях на Донбасі стала індульгенцією від люстрації.

Водночас нарощувала м’язи і Нацгвардія. В її лави почали вливатися майданівці, котрі ставали пліч-о-пліч з учорашніми опонентами із екс-Внутрішніх військ. У медійному плані це був феномен.

З одного боку, в Україні НГУ сприймали як героїв, добровольців і професійних військових, які пішли захищати країну на Сході, відклавши убік особисті образи в ім’я високої мети. А якщо подивитися російські канали, то це були націоналістичні каральні батальйони, передовий загін київської хунти, яким можна було лякати дітей і осіб призовного віку. Мемом тих часів стала фраза: «Зняли з потяга у Нацгвардію» (невипадково створення на базі ВВ МВС РФ Росгвардії відтермінували до 2016 року, аби не виникали страшні асоціації).

Так, НГУ має важливі бойові заслуги. Але з часом її також стали використовувати у політичних іграх. Це доволі потужне військове формування із правоохоронними функціями перебуває у вертикалі МВС, під парасолькою якого діють також поліцейські, прикордонники і рятувальники. Словом, ресурсне відомство у підпорядкуванні міністра, котрий належить до іншої політичної сили, ніж президент України. І вже сам цей факт непокоїть гаранта, який прагне повного контролю над силовим блоком, навіть усупереч логіці та правилам парламентсько-президентської республіки.

У принципі, для України – це не новина. За каденції Віктора Ющенка МВС було під його контролем хіба що за керівництва Юрія Луценка. Але після другого прем’єрства Віктора Януковича це відомство було не таким лояльним до гаранта з обмеженими повноваженнями. В усій, так би мовити, красі це виявилося на тлі політичної кризи 2007 року, коли регіонали безсоромно тушкували парламент і концентрували владу в руках «команди професіоналів».

Ющенко тоді розпустив Раду під сумнівним приводом «спотворення волевиявлення виборців». Зміна генпрокурора в ручному режимі спровокувала протистояння МВС й Управління державної охорони. Цивільний міністр Василь Цушко «рятував країну», застосовуючи ресурси ввіреного йому відомства. У Київ тягнулися натовпи мітингувальників з обох таборів. Президент і уряд змагалися в силі.

Щоб мати більше аргументів і важелів упливу, Ющенко своїм указом напряму підпорядкував собі Внутрішні війська «з метою забезпечення запобігання і нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам, недопущення використання Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в інтересах певних політичних сил, що створює загрозу національній безпеці України». А їх командувача гарант увів до складу РНБО.

Між армією та жандармерією

За правління Януковича цього дуалізму не було. 2010 року він через Конституційний Суд повернув собі повноваження Леоніда Кучми і став монопольним керівником держави, а силовий блок, на утримання котрого не шкодували видатків, застосовував для боротьби з опонентами. Зокрема під час політичних протестів 2013–2014 років, коли навпроти мітингувальників виставляли ВВ.

Але майданці сприймали їх не так негативно, як демонізований «Беркут», бо серед «вевешників» були переважно «діти» – хлопці-строковики. Інша справа – їхній тодішній командувач, генерал Станіслав Шуляк, який утік із країни, як і його патрон Янукович. Його підозрюють у масових убивствах в Києві й організації замаху на Андрія Парубія.

Після Майдану командувача НГУ призначала Верховна Рада за поданням президента. Її очільником був Степан Полторак, який невдовзі став міністром оборони. Нового ж командувача тривалий час (понад рік!) не було, бо глава МВС і президент конкурували за вплив на це відомство. Зрештою, були ухвалені зміни, згідно з якими очільника НГУ за поданням міністра призначає і звільняє президент.

Перетягування гвардійського канату провокувало й нездорову реакцію в інших силових відомствах. Так, армійці скаржилися на те, що НГУ краще забезпечується, ніж Збройні сили. «Де нова техніка на передовій?» – запитували армійці. «Чому ці хлопці не в АТО?» – не розуміли інші, дивлячись на шеренги бійців, які охороняють парламент. Деякі взагалі називали нацгвардійців «загороджувальними загонами». Або говорили про те, що НГУ стоїть між урядом і народом. Або що це гвардійці кардинала Авакова, яких Порошенко намагається зробити мушкетерами короля.

Про посилення ролі НГУ свідчить і проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правових засад діяльності Національної гвардії України», який уже пройшов комітетські слухання в Раді й отримав депутатське «добро» на схвалення. Але водночас є гостро критикованим правозахисниками і низкою опозиційних політсил. Проти виступає й омбудсман Валерія Лутковська.

За намаганням «покращити й удосконалити» вони вбачають розширення повноважень НГУ і надання їй невластивих поліцейських функцій: від патрулювання вулиць і складання протоколів про адмінпорушення до зупинки авто й застосування сили проти протестувальників, якщо ті не дотримуються мінімально безпечної відстані.

Ще цікавіший пункт – НГУ пропонують надати контроль над видобутком корисних копалин. На тлі «бурштинової лихоманки», яка охопила деякі регіони України, виникає велика спокуса отримати міцний силовий «дах» або стати ним. Ну і, звісно, нікуди не зникають побоювання з приводу того, що НГУ стане «приватною армією» Авакова.

А ще їй хочуть надати, крім поліцейських, функції армії, хоча в НГУ вже і так є танкові й артилерійські підрозділи. До речі, у законі про реінтеграцію Донбасу, що ухвалили в першому читанні, зазначено: в зоні АТО Нацгвардія підпорядковуватиметься Об’єднаному оперативному штабу ЗСУ, що значно обмежує вплив на неї МВС.

Наразі цей проект не став законом. Показово, що серед його авторів – переважно нардепи від «БПП» і «Народного фронту». Кожен із них сподівається, що законодавче збільшення повноважень НГУ буде вигідне їхньому патрону. Один з яких намагається монополізувати вплив на силовий блок, а інший – зберегти бодай якийсь баланс влади і використати посилення функцій гвардії у власній політичній боротьбі із затятим союзником.