Прості речі

Андрій Бондар, 26 листопада 20104210

Ніхто не може сьогодні спрогнозувати розвиток подій у нашій країні. Невідомо, що буде завтра. Чим закінчаться протести представників малого і середнього бізнесу на Майдані? Чи вступить у дію новий Податковий кодекс? Якщо вступить, які будуть наслідки і реакція суспільства? Якщо не вступить, яку «реформу» приготує влада натомість? Але сьогодні вже зрозуміло одне: цій владі за нинішнього алгоритму її дій втілити і виконати свою обіцянку з наведення «порядку» і «стабільності» точно не вдасться.

Думаючи про Майдан.2, неодмінно згадуєш Майдан 2004 року. А згадуючи, помічаєш схожості й відмінності цих протестів. Головна схожість у тому, що обидва майдани не ставили (не ставлять) надмети. Від самого початку і до кінця першого майдану головною метою протестувальників була конкретна річ: справедливі й чесні вибори та Ющенко-президент. У нинішніх протестувальників наразі вимоги також обмежені лише новим Податковим кодексом. Обидві мети були дуже шляхетними, проте не розв’язали головних проблем і не спричинили системних змін. По-друге, ні вчорашні, ні сьогоднішні революціонери не мають стратегії. Навіщо Ющенко при владі? Навіщо бойкотувати Податковий кодекс?

Відмінність цих протестів у тому, що, хоч і не змінилася його соціальна база – на площах знову ті, кого можна умовно назвати зародковим середнім класом – проте цілком змінився політичний контекст. Влада Кучми, попри всю свою вдавану силу, була набагато слабшою за сьогоднішню. Вона «зважала» і «боялась», тоді як ця не зважає і робить вигляд, що не боїться. Легітимна влада сьогодні тішиться своєю силою і тотальністю, легітимна опозиція не вирішує нічого й ні на що не впливає. Що, з одного боку, породжує певну розгубленість, а, з другого – дає шанс для народження нового політичного контексту, по-справжньому альтернативного до існуючої системи.

Безперечно, не пропустити новий Податковий кодекс – мета шляхетна, але вузька. І навіть її досягнення по суті не змінить нічого. Тому потрібна інша мета – ширша й універсальніша. Бо навіть якщо сьогодні виграємо, то завтра можемо заспокоїтись і знову наступити на ті самі граблі, але вже у формі іншої «реформи». І перемога у вигляді ветування кодексу може стати Пірровою. Завтра вони знайдуть хитріший, менш прямолінійний шлях прийняття цього кодексу. В їхніх руках є багато технологій, дарма що останнім часом вони, насолоджуючись усією повнотою влади, діють прямолінійно. Чи, може, провокування цього протесту – також усього лише одна з технологій?

Вважаю, що від самого початку мета має бути максималістською. І про її формулювання треба думати вже сьогодні. Нас не задовольняє не лише сьогоднішня влада та її дії, а вся система, яка у принципі працює не так, як слід, і працює проти нас. Хто б її не очолив. У країні чиновницької сваволі не було по-іншому і не може бути по-іншому. Історія останніх років це підтверджує. Це підтверджує кожен новий день, прожитий у створеній ними і мовчки схваленій нами системі обману, корупції, визискування і несправедливості. Мета має бути максималістською, бо тільки тоді можна підняти широкий протестний рух.

Я бачу її як зміну політичної еліти (без огляду на владність або «опозиційність»). Тобто, відставка президента, ВР і Кабміну, судів. Нові вибори. Негайно. Нова влада. Люстрація. Реформи широкого спектру. Досвід Грузії підказує, що це можливо. Чим Україна гірша від Грузії?

Хто цього має вимагати?

Лише нова політична сила, яка сьогодні фактично стоїть на Майдані. Потрібна не чергова партія, а профспілка профспілок, на кшталт польської «Солідарності» – з колегіальним правлінням, незаплямованим участю в попередній владі. Для цього потрібна воля і сміливість. Потрібні наші Міхнік, Ґеремек і Валенса. Потрібно разом із економічними вимогами формулювати соціальні й політичні. Інакше знову все закінчиться тим самим, чим закінчився Майдан 2004 – контрреволюцією і реакцією.

Важливо не дати себе обдурити політичним шахраям і лузерам від «бріоні» і «ґуччі». Важливо не дати себе купити «грошовим мішкам». Важливо усвідомити, що в нас немає жодних політичних союзників ніде – ні тут, ні закордоном, ні у владі, ні в опозиції. Ми самі – але це дуже потужна і міцна самотність. Самотність людей, які крім цієї країни, не мають жодної іншої.

Вже сьогодні влада малює зручну для себе схему, де нам усім доведеться вибирати між владним популізмом і правим популізмом. Це знову вічні вибори без виборів. Це якщо не Симоненко, то Тягнибок у другому турі з Кучмою-Януковичем. Тому потрібна нова сила з ідеологією майбутнього, яка нехтує всіма наявними досі культурно-історичними й ідеологічними поділами на Захід і Схід, бандерівців і совків, НАТО і анти-НАТО. Актуальною і головною ідеєю має бути лише наше з вами життя і що ніхто його не може влаштувати й організувати, крім нас самих.

Думаю, варто говорити про політичні вимоги і політичну силу вже сьогодні. І не варто занепадати духом і нарікати на відсутність «облич», «персон» і «лідерів». Валенса був простим електриком і став національним лідером. Чим свідомий своїх інтересів український приватний підприємець гірший за польського електрика? Чи немає в середовищі сьогоднішнього Майдану розумних, сумлінних і непродажних людей? Не вірю, що немає.

Думаю, це дуже прості – ба навіть примітивні, банальні речі. Але деколи і їх повторити незайве.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • СОВА 28 листопада 2010, 17:09

    РЕСПЕКТ!!!!!БРАВО!!!!!ВЛУЧИВ У ДЕСЯТКУ!!!!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Сергій Трегубенко 27 листопада 2010, 23:10

    До Lew. Пане Lew, Ви про що? Де написане те, що Ви мені приписали? То виключно ваші думки, котрі Ви приписали мені і потім спростовуєте. Я ніде не писав, що держава важливіша від людини, і що права людини не головна цінність. Але Ви так хитренько обійшли увагою одне питання - в людей права є. А хто повинен людям забезпечити гарантування та реальну можливість користуватися тими правами? Мабуть скажете, що держава. Добре, а хто має створити та підтримувати ту державу в належному стані? Чий це обов’язок?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Lew 27 листопада 2010, 21:45

    До Сергій Трегубенко: Цитата: Справжня цінність - це майбутнє України та українців, їх єднання і розвиток Звучить в добрих старих традиціях радянського виховання... Не хочу починати дискусію на тему - котрі цінності справжні і котрі для кого справжні, бо не чуюся на стільки об'єктивно правдомовним, аби визначати ЦИТАТА 'Головне завдання кожного українця'. Якщо лишити поза увагою Ваші 'батьківські моральні напоумлення' для 'українського народу', і додати коментар по суті написаного, то: 1. Якщо головна цінність для кожного власника паспорту держави Україна має бути сама держава Україна, - то такий світогляд є нічим іншим як НАЦІОНАЛІЗОМ в його найкращих німецьких традиціях середини 20. ст. 2. В традиціях філософії Канта та французької революції західна цивілізація (Євросоюз та США і не тільки) визначилася вже давно з своїми цінностями. Головна цінність, на якій тримається Європа - це ПРАВА ЛЮДИНИ. Демократія, добробут, порядок, здоровий спосіб життя починається там, де кожен індивідуум має право і можливіст на гідний людини спосіб життя, на охорону здоров'я, на здобуття освіти. Людина важливіша за Державу. Держава існує для того, аби кожна людина могла нормально жити. ( в цьому контексті: Для чого існує українська держава не маю поняття). Тому Ваші націоналістичні заклики про Головну цінність - ДЕРЖАВУ та єднання 'народу' не сприймаю як такі.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук