Протести на підтримку Стерненка – український Black Lives Matter?

За останніми дослідженнями, проведеними групою «Рейтинг», 43% українців не підтримують акцій протесту на захист Стерненка, 23% підтримують, але не хочуть брати в них участь, а 4% підтримують і готові виходити на вулиці. Більшість опитаних (65%) вважає, що мітингарі мають відповісти за вчинені акти вандалізму, а 20% переконані, що вандалів треба притягнути до кримінальної відповідальності.

Підтримка протестів значно впала після подій під Офісом Президента. Чому так сталося і про що ж це свідчить?

Зменшення рівня схвального ставлення до протестів можна пов’язати з деструктивною поведінкою протестувальників, але насправді в сучасній світовій історії протестів є безліч випадків, коли суспільна думка була на боці протестних акцій, попри акти вандалізму і переступу закону, що супроводжували ці акції.

Багато хто встиг порівняти події під Офісом Президента зі штурмом Капітолію, що відбувся цьогоріч у Вашингтоні. Але цікавішою є аналогія з американськими протестами, пов’язаними з рухом Black Lives Matter, що сколихнули США минулого року. Цікавою ця аналогія є з двох причин. Перша – цю паралель проводили і прихильники, і опоненти протестних акцій. Тоді як до порівняння зі штурмом Капітолію вдавалися тільки противники. Друга причина – аналогія з протестами BLM є абсолютно хибною, і причини, чому вона є хибною, провадять нас до важливих роздумів і висновків про поточну ситуацію в країні.

Ще місяць тому кількість тих, хто категорично не приставав на бік протестувальників, була менша, ніж зараз. Під час збурень, спровокованих вбивством Джорджа Флойда, підтримка протестів більшістю американців була стабільна. Хоча вандалізм і порушення закону там мали значно ширші масштаби, ніж протягом останніх протестів в Україні. Збурення відбувалися по всій країні, а не тільки в столиці, вони мали масовий характер і безпосередніми свідками протестів та їхніх подекуди неприємних наслідків була значна частина американців.

Авжеж, зміну суспільної думки щодо акцій на підтримку Стерненка спровокувала відверта наруга над державною власністю, що утримується на наші з вами податки. Але є ще кілька неочевидних, на мій погляд, причин, про які мало хто говорить.

Джордж Флойд не був медійно розкрученою персоною в Америці і до своєї трагічної загибелі не займав публічно важливого місця в середовищі політично активних громадян. Саме відносна «пересічність» Флойда (хоча його кілька разів арештовували і він не вирізнявся добропорядною поведінкою) зробила його жертвою, на місці якої міг себе уявити кожен, і це сприяло поширенню протестів. Стерненко ж є одним з найпопулярніших активістів країни, відомим блогером та публічною персоною. Його особисто знають політики, представники гуманітарної еліти та знаменитості. Здавалося б, впізнаваність Стерненка, попри неоднозначність його постаті, могла зіграти на руку протестам і залучити до акцій різні суспільні прошарки, якщо врахувати тотальний рівень недовіри до судової системи. Але цього не сталося. Чому?

В українців сформувалося доволі скептичне ставлення до громадянського суспільства. Причин на це дві. Перша: наше громадянське суспільство вже давно скидається на субкультурне середовище, в якого свій порядок денний, свої герої та свої резони для протесту і невдоволення, часто-густо далекі або малозрозумілі для пересічного українця. Громадянське суспільство тримається завжди купи і підтримує в будь-якій ситуації «своїх». В українців не складається враження, що воно представляє їхні інтереси. Спостерігаючи протести на підтримку Стерненка, звичайний українець може спитати: «А чи заступилися б так за мене?» Дійсно, а чи заступилися б? Другою причиною скепсису в стосунку до громадянського суспільства є його неоднозначність. Протягом останніх років це середовище з відкритими обіймами приймало до себе людей вкрай радикальних поглядів, подекуди відвертих фашистів, авантурників або персонажів з кримінальним бекґраундом. Усе це неодноразово висвітлювалось у ЗМІ і призводило до публічних скандалів. Не кожен українець може уявити себе на протестах, де стіни Офісу Президента розписують гаслом маргінальних радикальних груп: А.С.А.В. («All Cops Are Bastards», тобто «Всі мєнти – не люди»), чи тим більше свастикою. Більшості українців насправді важко уявити себе і на місці Стерненка. Врешті-решт, враховуючи все перелічене, українець мав змогу замислитися, а чи звинувачення протестувальників в неправомірності вироку виправдані? Питання обґрунтованості вироку я, до речі, свідомо опускаю. У мене немає достатнього фаху і знань, щоби дати щодо цього оцінку.

Іншою причиною, чому суспільство не долучається до протестів і швидко відмовляється від підтримки цих акцій, є наша пасивність. Українці ладні об'єднатися і скинути владу, коли вже немає змоги терпіти, але неспроможні систематично відстоювати свої права. Недовіра до судів в Україні сягає аж 80%. Здавалося б, за такої цифри ми мали би за найменшої нагоди виходити на вулицю, щойно лунає згадка про суди. Але цього не відбувається. І це стосується, до речі, й інших гострих питань – корупції, непрофесійності чи заангажованості державних інституцій.

До того ж, будемо щирими – далеко не кожний українець стикався зі судовою системою. Недовіра до українських судів часто ґрунтується на загальній зневірі в державних інституціях. Багато громадян не довіряють суддям не через те, що зазнали несправедливості в судах, а просто тому, що держава не виконує нормально інших своїх функцій, а відтак ця зневіра автоматично поширюється на всі інституції. Простими словами, розчарованість у судовій гілці має не завжди глибокий і підкріплений життєвою практикою характер, завдяки якому вона могла б спричинити масові протести.

Чи продовжуватимуться акції на захист Стерненка? Схоже, що так. Чи мають вони базу для розширення протесту? Думаю, що ні. Акти вандалізму та псування державного майна, розмальовування свастиками та матюками однієї з головних державних будівель країни справили на українців неприємне враження. А МВС, здається, частково навмисне дало цьому відбутися, маючи тепер козир для дискредитації майбутніх протестів – і пов'язаних зі Стерненком, і не пов’язаних. «Знову протестуєте, хочете зафарбувати все свастиками і повибивати де-небудь вікна? Знаємо ми ваш протест. Ви на нього збираєтесь тільки для вчинення хуліганських дій», – казатиме речник МВС на політичному ток-шоу, патетично потрясаючи уламками вибитих шибок з березневих протестів.

Нашого масового Black Lives Matter не буде. Можливо, й дарма. Зловживань, нехтування законів та прав людини в українських інституціях вистачає. Втім, як і ксенофобії в суспільстві. Тієї самої ксенофобії, проти якої торік і повстали американці. Але очікувати з цього приводу протестних акцій в Україні, тим більше масових, випадає ще менше.