Реформи як біль

Андрій Бондар, 25 червня 20105020

«Трагізм ситуації не в тому, що нам сьогодні не вдається облаштувати своє життя як слід, а в тому, що практично втрачено шанс на облаштування цього життя.» Приблизно в такому дусі думає кожен, хто якось намагається знайти своє місце в нашій сьогоднішній об’єктивній реальності, не завжди даній нам у безпосередніх відчуттях. Коли я пишу «своє життя», то маю на увазі якраз не себе і свій приватний простір, відгороджений від світу високим тином, а сферу міжлюдського життя, в якій усі ми пов’язані – попри поділи й огорожі. Бо коли твій тин, наприклад, хтось підпалює зовні, то якось моментально стирається грань між приватним і публічним. І тоді бажано, аби якнайшвидше приїхали пожежники із сусіднього села.

Дивна річ: якраз сьогодні, коли, здавалося б, усі загальноукраїнські новини заперечують будь-яку надію на модернізацію і реформування нашого життя, лунають найгучніші заяви про реформи й невідворотність їхнього втілення. Дискурс «реформаторства» з-під прапора так званих прагматиків у владі – наприклад, Тігіпка і Бродського, пошлюблений із дискурсом «стабільності» від мастодонтів цієї влади, дає цікаві плоди вже сьогодні. Як мантру повторюють сентенції про болісність реформ, але їхню обов’язковість.

Однак, особисто в мене складається враження, що будь-які реформи від імені цієї влади та її руками будуть якраз самодостатнім процесом заради самого завдавання болю. Інакше кажучи, чистим мистецтвом для мистецтва. Адже потреба в реформах не лише продиктована сьогоднішніми проблемами, наприклад, із формуванням і наповненням держбюджету, а має пропонувати далекосяжні кроки. Ми реформуємо економіку не так для того, щоби сьогодні нагодувати пенсіонерів і кинути кістку бюджетникам, а для того, щоб із какофонії, в якій перебувають держава і суспільство, народилися бодай зародки симфонії дня завтрашнього і післязавтрашнього, де й пенсіонери будуть ситі і бюджетники цілі.

Однак, реформи все-таки, на моє переконання, робляться насамперед задля суспільного добра, а не заради держави та владної вертикалі. І коли «головний підприємець» держави Михайло Бродський постійно повторює, що ми всі повинні платити податки, то водночас і правий, і дуже помиляється, бо передусім система від імені якої він це пропонує, не витримує критики. Риба, яка вже геть прогнила з голови, намагається порятувати власний хвіст?

Втім, ніхто не наважиться сказати, що реформи не потрібні. І, зрозуміло, всім насправді слід сплачувати податки. З одного боку, нібито існують об’єктивні передумови встановити єдині для всіх правила гри – зручні, прозорі й надійні. З другого боку, щоб утілити цю волю, якраз у державі бажання не існує. Бо насправді нинішні розмови про необхідність реформування відбуваються не заради докорінних змін, а від безсилля, що все в цій країні без елементарних підпорок може в один момент завалитись.

Так, держава зацікавлена вивести економіку з тіні. Але чи вистачить самих лише економічних реформ? Ні, треба реформувати суди, політичну систему й адміністративну. Однак, чиїми руками це все здійснюватиметься? Руками тих, хто приручив суди і створив комфортну корупційну систему? Невже хтось повірить у щирість вовка, якому раптом забаглося реформувати лісове господарство? Чи, може, хтось ще на сьогоднішній день має сумнів, що при владі саме вовки, а не, наприклад, мурахи, бджоли, ховрахи або лосі? Це якщо вдаватись до вульгарно-зоологічних метафор. А може, вони цілком по-вовчому запропонують нам якийсь особливий шлях реформ на кшталт сінгапурського? Економічне процвітання з обмеженою демократією?

Ні, розмови про реформи в Україні наразі мають лише одну мету – і вона цілком практична. Владі треба забезпечити власне виживання і сформувати певний механізм, за допомогою якого можна буде протриматись на плаву, не допустивши соціальних катаклізмів. Тому всяка українська реформа приречена на декоративність і половинчастість якраз тому, що не переймається майбутнім. Ця система може існувати лише в алгоритмі героя «Дванадцяти стільців» Ільфа і Пєтрова: «утром деньги – вечером стулья». Тому реформи від сьогоднішньої влади будуть не чим іншим, як елементарним «збиванням бабок». А правила, які вони встановлять для цього збивання, вже завтра можуть змінитись на догоду якимось іншим потребам. Чи, може, в нас колись було по-іншому?

І коли Михайло Бродський, спілкуючись із військовим із Бердичева, який заробляє на місяць 1300 гривень, радить йому «більше працювати», то несвідомо входить у ще глибшу суперечність. Бо яким чином може «більше працювати» військовий із Бердичева, щоби більше не чути на свою адресу таких знущань? Він може взяти до рук зброю – і це буде його робота.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Зундер Сосиска 28 червня 2010, 19:39

    Yevgeniy Matveyev28-06-2010 11:50 [i]А какая она у нас все годы Независимости мы тоже знаем. Брать ее на штыки - это самоубийство.[/i] Тут далеко ходить не надо. В условиях рыночной экономики существует только один верный способ борьбы - игнорирование. Не нравятся политики - не приходи на выборы, дорожает сахар - не покупай, повышаются расценки на проезд\бензин - ходи пешком или езди на велосипеде. Всегда можно найти альтернативы или проявить надлежащий аскетизм. Прием сей прост до безобразия, но имеет один очень огромнейший минус - нужно прикладывать определенные усилия и проявлять солидарность... .

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Yevgeniy Matveyev 28 червня 2010, 11:50

    Уважаемый господин, Андрей! Это извечный вопрос интеллигенции - Что делать? Диагноз власти и всему устройству нашего "злосчастного" государства мы все уже давно поставили. насчет реформ Вы, конечно, правы, но эти реформы может провести, к сожалению, только власть. А какая она у нас все годы Независимости мы тоже знаем. Брать ее на штыки - это самоубийство. Проходили уже. Нужна другая дорога. Хотел опубликовать в рамках этого комментария свою политическую утопию, но она вдвое превышает количество разрешенных знаков, а резать на части не хочется. Могу бросить на мыло. Думаю, что некоторые идеи будут для Вас любопытны. С уважением Евгений. Мой e-mail: [email protected]

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • шахтер 26 червня 2010, 06:49

    Реформа по-украински: Чтобы корова меньше ела и больше давала молока, ее нужно меньше кормить и больше доить...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук