Днями розвідка США зробила заяву, яка вражає своєю несвоєчасністю. У цьому повідомленні йдеться про те, що Росія може використати ядерну зброю в разі, якщо їй не вдасться перемогти на фронті звичайними засобами, а також якщо Україна продовжить свої удари по російських тилах. Що стоїть за всім цим?
Прагнення використовувати ядерну карту в конфліктах, безумовно, є небезпечним і тривожним сигналом. Але найважливіше в цьому контексті те, що ця заява прозвучала в момент, коли світ почав, здавалося б, підніматися з безодні військової катастрофи, коли дипломатичні зусилля почали поступово просуватися в бік мирного врегулювання.
У 2022 році, нагадаємо, погрози використання ядерної зброї з боку російського диктатора були частиною риторики, що супроводжувала початок повномасштабної війни. Тоді Путіну, вочевидь, здавалося, що така погроза змусить Захід змиритися з можливим захопленням України та сісти за стіл переговорів. Однак, незважаючи на всі зусилля Кремля, світ не піддався брудному шантажу, а з боку Китаю, неформального, але тісного союзника Росії, за даними ЗМІ, прозвучала недвозначна порада «не робити цього». Після цього Путін перестав розпускати свій поганий язик, і розмахування «ядерною гранатою» залишилося тільки елементом психологічної війни, а не реальною загрозою.
У тому, що це був лише психологічний прийом, переконували словесні кривляння таких одіозних російських персонажів, як заступник голови Радбезу РФ Дмітрій Мєдвєдєв. Але на цього маргінального і, як пишуть, алкозалежного «політика» вже ніхто не звертав особливої уваги.
Що ж змінилося відтоді? Чому розвідка США вирішила знову порушити це питання? Чому саме в цей момент, коли всі сторони, здавалося б, почали рухатися до миру, знову з'являється ядерна загроза, і як вона впливає на майбутні переговори? Відповідь на ці запитання потребує набагато глибшого аналізу, ніж просто вкотре назвати Путіна злочинцем. Це буде справедливо, але недостатньо.
Щоб зрозуміти, чому американська розвідка зробила таку заяву і які можуть бути її наслідки, потрібно розглянути кілька факторів. По-перше, останніми тижнями розпочалися непрості, але реальні переговори між США та Україною, США та Росією, з метою укладення – як першого кроку до миру – тимчасового перемир'я між воюючими сторонами. Дипломатичні зусилля президента Дональда Трампа вже почали давати перші плоди.
Як відомо, Трамп активно заявляв про свою готовність допомогти завершити війну, згадуючи про «хороші стосунки» з Путіним і підтримку процесу переговорів. Можна по-різному ставитися до стосунків господаря Білого дому з кремлівським паханом, але факт лишається фактом: початок 2025 року став часом, коли вперше за багато місяців дипломатичний процес почав приносити не лише слова, а й певну реальну зацікавленість у пошуку мирного рішення.
Можна також по-різному оцінювати щирість намірів Путіна і Ко, але факт лишається фактом: у Кремлі вже не розкидаються погрозами, а добирають слова, щоб мати миролюбний вигляд; агресор вимушений був погодитися на участь у переговорах в Ер-Ріяді. Усе виглядає так, що несамовитого правителя Росії поволі привчають до людської поведінки. Як то кажуть, світло наприкінці тунелю ще слабке і невпевнене, але воно вже з'явилося.
Заява розвідки США в цій ситуації стає свого роду парадоксом. Адже до цього моменту розмови про можливе завершення війни набирали обертів, Путін уже не погрожує відкрито Заходу, а Сполучені Штати, вустами Трампа, продемонстрували схильність до відновлення співпраці з Росією. Світ, здавалося б, ішов шляхом, де дипломатія могла б взяти гору над військовим варіантом завершення кровопролиття. Де було б можливе укладення перемир'я, нехай і не в ідеальних умовах для всіх сторін. Але зазначена заява розвідки США ніби повернула нас у момент, коли загроза ядерного апокаліпсису була актуальною. Виникає питання: чому саме зараз?
Тут є, мені здається, кілька пояснень. По-перше, це може бути частиною стратегії США, спрямованої на те, щоб нагадати іншим учасникам світової політики про можливу загрозу ядерного конфлікту. Американська розвідка традиційно використовує подібні заяви для того, щоб підстьобнути активність своїх союзників, запобігти можливим відступам у переговорах і продемонструвати свою силу й готовність протистояти будь-якому кроку Росії, якщо вона вирішить використовувати зброю масового знищення. У цьому контексті США, можливо, відчули, що успішні дипломатичні зусилля можуть бути підірвані швидким поверненням Росії до ядерної риторики. Або, можливо, і справді існують реальні підстави для таких побоювань.
По-друге, у контексті переговорів, що почалися, можна розглядати заяву розвідки як спосіб тиску на Росію. Якщо США порушують питання про ядерну загрозу з її боку, це, в принципі, має змусити Кремль відреагувати. Це не просто інформаційна кампанія, а повноцінний політичний тиск, який спонукає замислитися над тим, як світ сприйматиме дії Росії в разі використання ядерної зброї з її боку.
І, можливо, також це спосіб показати союзникам США, що Америка готова протистояти будь-якому кроку Росії, незалежно від того, на якому етапі переговорів вона перебуває.
Добре, якщо заява переслідує саме такі цілі. Але все одно питання залишається: навіщо робити подібні заяви саме тоді, коли надія на мир уже з'явилася, і коли сторони, здавалося б, починають шукати шляхи до складного компромісу?
По суті, такі погрози створюють атмосферу страху, створюють умови для тиску й маніпуляції. Але хто в цьому зацікавлений? Безумовно, у геополітичному контексті такі погрози вигідні тим, хто намагається зберегти статус-кво, зокрема й в умовах військових конфліктів. Росія не приховує своїх амбіцій, пов'язаних зі збереженням своїх позицій на світовій арені, і загроза ядерного удару часто використовується як інструмент психологічного тиску. Не варто забувати, що такі погрози ніколи не були вираженням прямої готовності до застосування зброї, а радше елементом політичного маневру.
Однак цього разу інформаційне вкидання про ядерну загрозу відбулося не з російського боку. Чому?
Це питання потребує особливої уваги. Зараз, коли сторони почали шукати шляхи мирного врегулювання, заяви, подібні до тієї, яку зробила розвідка США, можуть серйозно вплинути на хід переговорів. Адже якщо ядерна загроза знову ставиться на порядок денний, це може змінити всю стратегію переговорів. Це вже не просто питання територіальних поступок або дипломатичних угод. Це – питання виживання, питання можливої катастрофи.
Якщо метою цієї заяви було не просто інформування, а маніпулювання громадською думкою, то це, безумовно, змінює правила гри. А можливо, це ще одна спроба розхитати крихку динаміку переговорного процесу, який, як ми бачимо, ще не набрав необхідної стійкості. Усе вказує на те, що в цій грі є набагато більше гравців, ніж ті, хто безпосередньо сидить за столом переговорів.
У зв'язку із цим дозвольте зауважити: наївно думати, що в такій величезній і складній країні, як Сполучені Штати, абсолютно все залежить від президента. І ще – ніхто не може напевно сказати, у чому полягає стратегія Трампа, особливо якщо врахувати, що поруч із ним перебуває такий сумнівний персонаж, як Ілон Маск.
Можна ні хвилини не сумніватися, що в США є фінансово-політичні групи, які можуть бути зацікавлені в продовженні війни. Передусім це військово-промисловий комплекс США. Війна сприяє його зміцненню. Конфлікт відкриває величезні можливості для виробництва зброї, бойових систем, ракет, розвідувальних технологій, а також для постачань військової техніки й устаткування, що, своєю чергою, приводить до зростання прибутку в компаній, які пов'язані з виробництвом військової продукції. Компанії, такі як Lockheed Martin, Northrop Grumman і Raytheon, виграють від збільшення замовлень на техніку і зброю для України.
Згадаймо про американську допомогу Україні. Більше половини з виділених грошей, десятки мільярдів, за повідомленнями ЗМІ, осіли в американських компаніях. Хіба їм хочеться втрачати такий легкий спосіб отримання замовлень і прибутку? Але ж названі компанії потужно лобіюють свої інтереси в Конгресі, інших відомствах країни.
Ще один важливий аспект полягає в геополітичних інтересах США, спрямованих на ослаблення Росії й запобігання її впливу в Європі та Азії. Війна в Україні слугує не тільки як засіб тиску на Росію, а й як спосіб стратегічного ослаблення її можливостей. Америка прекрасно розуміє, що для її домінування у світовій політиці важливо, щоб Росія не стала сильним регіональним гравцем, який може в майбутньому кинути виклик її впливу, особливо в таких ключових районах, як Центральна Азія і Східна Європа.
Якщо війна продовжиться, Росія буде виснажена, що означає меншу кількість ресурсів для її впливу в інших частинах світу, наприклад, в Африці, де вона активно діє. США виграють від такого сценарію.
Загалом, не все так просто із застереженням розвідки США. Його несвоєчасність свідчить, що за океаном відбуваються складні внутрішньополітичні процеси, які можуть бути як пов'язані з планами президента Трампа, так і не пов'язані. До слова, він чомусь ніяк не відреагував на заяву рідної розвідки. На будь-який пчих реагує, а тут – мовчок...
У стратегічному плані для України це абсолютно нічого не змінює: країна повинна згуртуватися і всіма силами продовжувати боротися проти зовнішньої агресії. Але в умовах політичної невизначеності, пов'язаної з поверненням Трампа до влади і можливими змінами зовнішньополітичної стратегії США, Україні потрібно бути готовою до будь-якого розвитку подій і постійно шукати нові шляхи для зміцнення своєї безпеки, зокрема нестандартні. Насамперед це стосується зміцнення власних військових потужностей, щоб мінімізувати залежність від зовнішньої допомоги та настрою помічників. А ще Україні варто радикальніше переформатувати свої зовнішньополітичні програми: дипломатична активність має включати не лише США і ЄС, а й інших ключових гравців. Особливо Китай, який уже не голосно, але вагомо казав Путіну «цить» на його ядерний шантаж.
Ми використовуємо