Символ якої нації?

Обабіч автомобільних шляхів із Верховини до Львова рясніють біл-борди з фотографією Бандери і гаслом «Символ нації». До Бандери я ставлюся зі стриманою симпатією, до бандерівського руху – зі стриманим співчуттям.

А от до авторів таких гасел стриманості мені бракує.

Я просто нестримно хотів би зустрітися з автором цього гасла (потайки плекаючи надію, що ним є сам Віктор Андрійович Ющенко) і поставити йому одне запитання: Якої саме нації символом є Бандера?

Однак сподівання мої не надто великі. Я звик, що на цих теренах нас завжди проголошували кимось, не особливо питаючи на те нашої згоди: то православним руським народом, то великим радянським народом, то єдиним українським народом. Щоправда, ми, галичани, завжди себе почували якось трохи на маргінесі цих великих спільнот. Так і нині - коли хтось заявляє, що в цій країні є нація, символом якої є Бандера, я хотів би поближче познайомитись, що ж це за нація така?

Тож, не чекаючи відповіді «згори», я сам починаю шукати відповіді на своє запитання.

Виходячи з власного майже десятилітнього досвіду співжиття зі «східняками» на їхніх теренах, а також із того, що подібні біл-борди я і всі опитані мною знайомі бачили тільки на Західній Україні, роблю висновок, що мова йде про якусь націю, що її зосереджено в основному на захід від Збруча. Звичайно, я припускаю, що якихось плакатів про «символ нації» я недогледів десь на Київщині, але твердо знаю, що їх не може бути на Сході чи Півдні великої держави, бо там навіть забетоновані металеві таблички зі згадкою про героїв УПА не приживаються. Крім того, я переконаний, що окремі представники цієї загадкової нації мешкають і в Києві, і в Донецьку, і в Харкові, і в Одесі, і навіть у Севастополі, але їхня чисельність балансує на межі статистичної похибки.

Мабуть, все ж мова йде про якусь західноукраїнську націю. Отут вже я починаю активно протестувати, бо добре знаю, з кого складається населення Західної України.

Це - свідомі бойки і несвідомі гуцули, урбанізовані галичани і галичанізовані південні волиняки й західні подоляки, закарпатські русини з іншими нацменшинами та змосквофілені буковинці, переселені лемки і приїжджі східняки. Де ж тут, даруйте, нація? Це по-перше. А по-друге, серед усіх перелічених народів далеко не всі захочуть визнати своїм символом Бандеру. Ну, якщо їх запитати, звісно.

Я питаю, тому й знаю. Розпитую різних гуцулів із бойками не для того, щоб якось очорнювати Бандеру і бандерівців, а щоб співставити людські історії з історією своєї родини. Моя покійна бабця може й вважала Бандеру «символом нації» до того моменту, коли в її хату, де москалі поселили примусово районного прокурора, бандерівці метнули гранату. Не зважали, що там живе ще й якась баба - вдова, до речі, учасника визвольних змагань 1918-1919 років - з малими дітьми. Племінник мого діда, а мій хресний, теж не відчував особливої гордості від причетності до бандерівського руху, оскільки його забрали до лісу силоміць під страхом кари для нього і родини. Втім, родина і так своє заплатила - вивезли до Сибіру за «сина-бандерівця».

Таких історій я міг би розповісти десятки, а люди, що розповіли мені - сотні. Однак не це є завданням цього тексту, а спроба визначити - хто в Україні погодиться визначити Бандеру «символом нації». Втім, можливо, я дарма обмежуюся лише мешканцями України. Прихильники такого гасла, без сумніву, є й за межами нашої країни. Мабуть, чимало їх живе серед діаспори у США, Канаді, Великобританії та інших західних країнах. Окрім, зрозуміло, нащадків мельниківців, бульбівців, поміркованої інтелігенції, котрих бандерівці винищували як ворогів і зрадників. А ще добре знаю, що знак рівності між «бандерою» й українцем охоче ставлять ті поляки, рідні яких були жорстоко замордовані на Волині у 1943 році, і євреї, котрі переконані у причетності українських націоналістів до Голокосту.

«Ну чого ти причепився до «символу нації», - сказав мені знайомий, інтелігентний поміркований львів'янин. - Ти ж знаєш, що нація все ще формується і формуватися вона має на якихось символах. А Бандера належить до числа «малих» символів, бо великими є герб, гімн і прапор». А я йому на це - «от і називайте собі «малим символом» майбутньої нації, при умові, що вона колись все-таки буде створена».

Але знайомий що? - випили по чарці та й розійшлися. А от з автором гасла я таки хотів би поспілкуватися. Я б йому сказав: «чувак (вибачте Вікторе Андрійовичу за панібратство), ну що ти плетеш? Бандера був радикальним націоналістом-революціонером, що застосовував терористичні методи у своїй боротьбі. Де є нація націоналістів-революціонерів? Висуваючи гасло «Бандера - символ нації», ти відтинаєш від такої віртуальної «нації» переважну більшість мешканців цієї країни. Ну назви ти Стефка символом епохи, символом боротьби, але не нації, бо у відповідь почуєш - немає такої нації, символом якої був би Бандера».