«Слов’янський Геркулес»
IQ

«Слов’янський Геркулес»

Або яким був голос «українців» у Речі Посполитій

Євген Гулюк, 30 січня 1533 1

З початком нового року ми наблизилися до 30-ї річниці державної незалежності. Період не такий і довгий, якщо порівнювати зі західними демократіями. Гірше, що за цей час зроблено небагато. У нас досі проблеми з ідентичністю, ще більші з економікою, дещо краща ситуація з громадянським суспільством, проте людей так і не забезпечили найнеобхіднішим – якісною медициною, гідною оплатою праці, зрештою, нормальними дорогами тощо. Триває боротьба з корупцією, але їй бракує змісту, системності, механізмів. Чути лише гасла. Також бракує усвідомлення, що без ініціатив знизу не буде змін зверху, що кожен є складовою державного механізму.

Саме про це йтиметься далі. А також про людину, чиї зв’язки та походження дозволяли претендувати на трон. Натомість вийшло по-іншому – життя, насичене боротьбою й відстоюванням принципів. Герой цього матеріалу не з нашого часу, але його історія, намагання ствердити гру за правилами, спроби схилити сучасників до дотримання звичаїв, принципів поваги до культури іншого, до себе і власної ідентичності – це також і про нас. Його історія демонструє, що кожен є носієм певних цінностей і повинен робити те, що в його силах, у рідній для себе царині. Ідеться про Яна Щасного Гербурта (1567–1616), гуманіста з-під Львова, що є вкрай недооціненою фігурою в нашій історії.

Освіта, або скільки мов знаєш, стільки разів ти людина

На молодість Яна Щасного Гербурта припали перші вагомі здобутки. Він сповна скористався можливостями, які відкривалися перед людиною його походження. Випускник Краківської академії, навчальних закладів в Інгольштадті, Парижі та Лейдені. Гербурт володів руською, польською, латинською, італійською, французькою і німецькою мовами, був типовим представником епохи Ренесансу і продуктом гуманістичної вченості.

Маємо на увазі систему знань, де уявлення про світ здобувалися через оволодіння мовою, культурними кодами, опанування інтерпретаційних технік, практик коментування текстів і тлумачення смислів. Останнє зобов’язувало до широкого кругозору, вимагало обізнаності з тенденціями розвитку світу – стародавнього і сучасного. У практичній та інтелектуальній діяльності, процесі творення соціальної ролі, авторитетами були філософи-класики. Скажімо, античний мислитель Сенека. Особливо популярними були його ідеї про суспільну активність та самовладання, дух. Відзвуки цього бачимо і на прикладі Яна Гербурта.

Низький старт

Торба щастя для Яна Щасного Гербурта розв’язалася одразу ж після закінчення навчання. Він став секретарем короля Речі Посполитої Зиґмунда ІІІ Ваза. Також мостиським і вишенським старостою. Був управителем та володарем Добромиля, що в Руському воєводстві, примножив володіння за рахунок куплених земель, а також – модернізував родинний замок і маєтки. У 1614 році перебудував фортецю у Добромилі, яка є найвищою на Львівщині (560 метрів над рівнем моря), надавши їй характерних для оборонної архітектури Ренесансу рис. Зрештою, увійшов до історії як знаний меценат і непоганий літератор, дбайливо ставився до підлеглих.

Яну Щасному вдалося побувати в багатьох країнах ще під час навчання. Цей список він доповнив, працюючи в королівському посольстві. Відвідав Стамбул, Рим, англійські землі, був у Швеції. Здобутий досвід перетворив на ідеї. Не без того, що окремими досягненнями цей шляхтич завдячує родинним зв’язкам. Представники родини Гербуртів прийшли на галицькі землі з намісником угорського короля Владиславом Опольським (ІІ пол. XIV ст.). Тут осіли, отримали володіння, займалися містобудуванням. Пізніше полонізувалися і стали одним з найбільш впливових родів. Гербурти ангажувалися у політику, були меценатами. До прикладу, батько Яна Щасного, Ян Гербурт, був урядником, правником та дипломатом. Дядько Яна Щасного, Станіслав Дрогойовський, був військовим та каштеляном. Зрештою, патроном молодого Гербурта був канцлер Ян Замойський. Тож не дивно, що Ян Щасний долучився до модернізації Замойської академії. Одного з найкращих навчальних закладів Речі Посполитої. Того самого, де ректорами були представники львівських родин (Абреки, Алембеки), а випускниками – знані в українській історії персоналії: митрополит Сільвестр (Косів), Адам Кисіль тощо. У Замойській академії, як і в інших закладах того часу, послуговувалися стандартом гуманістичної вченості. Досвід Гербурта, його освіта стали тут помічними.

Зміна курсу

Не зовсім правильним є говорити, що історія Речі Посполитої – це шлях переслідування русинів-українців поляками-католиками. Більш змістовним та наближеним до дійсності видається підхід, коли наших предків зараховувати до співтворців цієї держави. Підстав для цього вистачає, якщо дивитися як історичні персонажі ідентифікували та позиціонували себе. Не даремно історики, порівнюючи тенденції політичного розвитку в той час, саме Річ Посполиту називають простором толерантності, з дією свобод і персональних вольностей.

Проілюструвати це можна прикладом святкування Різдва у Львові наприкінці XVI ст. У місті проживали християни східного і західного обрядів. Другі на той час перейшли на календар, запропонований папою Григорієм ХІІІ. Перші, оскільки були в юрисдикції Константинополя, реформу літочислення не прийняли. На початку 1584 року урочистості православних перервав римо-католицький архієпископ Ян Димітр Соліковський – учасників процесії розігнали, храми закрили. Християни східного обряду звернулися до короля Стефана Баторія. Той відреагував і наголосив, що «календар новий введено для порядку […] Речі Посполитої, а не обмеження свободи визнань». Він засудив дії архієпископа і заборонив силові сценарії у таких випадках.

Звичайно, не варто через один епізод ідеалізувати всю систему. Багато залежало від персони конкретного монарха. Скажімо, Зиґмунд ІІІ, секретарем якого був Ян Щасний Гербурт, мав чітку католицьку орієнтацію. Це відчувалося в курсі правителя і не подобалося його секретарю. Гербурт також був католиком, але відмінно бачив конфесійну політику, шляхетські вольності, функціонування держави і місце в останньому представників різних середовищ.

Історія боротьби. Силою зброї…

У 1606 році Річ Посполиту охопив масштабний виступ шляхти. Це повстання проти короля увійшло в історію як «рокош Зебжидовського», або ж «Сандомирський рокош». Невдоволення викликала політика короля Зиґмунда ІІІ, династичні війни монарха, тенденції до посилення королівської влади, обмеження «золотих вольностей» і прав Сенату. Виступ очолив краківський воєвода Міколай Зебжидовський. Ян Гербурт також підтримав протестувальників. Звертаючись до короля, він апелював до політики одного з його попередників – Сиґізмунда І Старого, який «руські церкви будував, як і католицькі костьоли». Шляхтич запитував, чому діючий монарх так не може. Стверджував, що саме в цьому міць держав та її майбутні успіхи.

Гербурт не просто пішов за протестними настроями. Він виділявся активністю. Це попри те, що наприкінці XVI ст. мав досвід участі у придушенні козацько-селянських повстань. Перехід в опозицію людини з талантами Яна Щасного Гербурта становив небезпеку, на діяча такого калібру не можна було не зважати. Тому повстання для нього закінчилося двадцятимісячним ув’язненням. Випускали його під клятву більше не воювати проти короля. Чи це означало, що Ян Щасний зупинився і припинив боротьбу? Звичайно, ні! Просто змінив методи.

…і силою слова

Дорога у велику політику для Яна Щасного Гербурта після рокошу була закритою. Тому він осів у маєтку в Добромилі, розбудував його і модернізував. Той час вважають періодом найбільшого розквіту міста. Фортецю в Добромилі донині називають замком Гербуртів, а гербом Добромиля є пронизане кинджалами яблуко – модифікація знаку Гербуртів.

У 1611 році Ян Щасний Гербурт запросив до своїх володінь знаного краківського майстра Яна Шелігу, відкрив друкарню. За відносно короткий період було надруковано «Хроніку поляків» Вінцентія Кадлубека, книги хроніки Яна Длуґоша. Що цікавіше, видали «Аннали» Станіслава Оріховського. Того самого, який гордився русинським походженням і критикував монархів за відсутність поваги до самобутнього і давнього народу, з яким Оріховський себе асоціював. У працях цього мислителя звучали незручні для двору питання – про природу влади, місце русинів у Речі Посполитій тощо. Очевидно, подібні погляди поділяв і сам Гербурт.

У друкарні побачив світ «Діалог про оборону України» Войцеха Кіцького. Поміж іншим, там можна прочитати про Польщу, яка за Україною «сидить, як за муром, а тим часом татарин плюндрує Україну». Такі формулювання були близькими для діячів добромильського гуртка, але їх не поділяла влада. Останнім не подобалося і те, що в Добромилі друкували під іменем самого Гербурта: «Розмисел про народ руський», «Єзуїти», «Геркулес слов’янський» тощо. Особливо нетиповим є перший твір, у якому автор-католик захищав русинів східного обряду. Писав про рівність між народами, давні звичаї русинів, а тому підставу тих мати голос в процесі державотворення. З-під пера Гербурта народилася фраза: «коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, – то це річ непотрібна, і це все одно, аби море було поблизу Самбора». Тут передано всю глибину опозиційних настроїв автора. Звичайно, за описаним стежила королівська адміністрація. Тому після смерті Гербурта друкарню закрили, частину тиражу конфіскували.

Замість епілогу

Дивно усвідомлювати, що Ян Щасний Гербурт прожив тільки 49 років. За цей час він встиг дуже багато. Через суперечливість і неоднозначність його персона не надається для глорифікації. Найкраще, що ми можемо зробити для пам’яті цієї особи, – не ставити йому монументів. Відсутність останніх дозволяє сприймати різноплановість цього діяча, критично оцінювати його рух проти течії і захист принципів. Його слова, що «рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами, з яких складено Річ Посполиту», можна вважати лейтмотивом життя і діяльності цього діяча. Водночас його персона – це вихід за межі чорно-білої картини наших уявлень про еліту того часу, руйнування стереотипів про «пригноблених» і «пригноблювачів». Натомість бачимо діяча епохи Ренесансу, чиїми зусиллями наші терени стали частиною чогось величного, приклад шляхтича, що дбає про маєтки, сприяє культурному розвитку. Ян Щасний Гербурт – це про принципи і відстоювання цінностей. Усе перераховане, а особливо останнє – це те, до чого й нам сьогодні варто рухатися.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук