Сочинська Олімпіада «квапить» Євромайдан

Чому Віктор Янукович веде переговори про мир, але продовжує готуватися до війни і вбивств людей? Таким питанням, від якого аж серце холоне, задався у Фейсбуці народний депутат України Віктор Балога. Відповідь потрібно шукати у російському місті Сочі.

Світ готується до XXII Зимових Олімпійських ігор. Цього року Олімпіада пройде з 7 по 23 лютого в курортному місті Сочі, що на чорноморському узбережжі Західного Кавказу. У пресі вже не раз говорилося про те, що ці Ігри – особистий проект кремлівського володаря, його спроба підлакувати свій режим, підлий і нелюдський. Наразі йому це не дуже добре вдається: глави провідних держав світу відмовилися відвідати спортивне свято з причини порушення прав людини в Росії. Є припущення, що колишній шпигун буде сидіти у своїй ложі в оточенні не найзначущіших у світовій політиці постатей. Для самолюбивого Путіна це – як ляпас.

В останні тижні кремлівські стратеги робили неймовірні зусилля, щоб хоч трохи послабити те неприємне враження, яке справляє на демократичний світ російський фюрер. Його навіть умовили, правда, під натиском таємної німецької дипломатії (чи не за допомогою компромату ?), відпустити на волю деяких в'язнів, посаджених за сумнівними звинуваченнями. Особисто Путін також змушений був говорити щось лояльне щодо ЛГБТ-спільноти. Він дозволив проводити під час Ігор збори і мітинги, але тільки у «спеціально відведених місцях». Словом, маскується під демократа, як може.

А поруч, в Україні, яку Путін і державою-то не вважає (сам якось зізнався), відбуваються події, що загрожують змазати весь рекламний ефект від Олімпіади, вартість якої багаторазово перевершує – через крадіжки – будь-яку з попередніх...

Насправді ж втягування України в поле свого впливу для Путіна – ще важливіше за Олімпіаду. Спортивні змагання погано чи добре, але відбудуться, і за два-три місяці потому підуть в історію. А Україна залишиться. Без неї найголовніший проект російського автократа – відродження імперії під маркою Євразійського Економічного Союзу – неминуче приречений на провал.

Путіна заслужено вважають нехорошою людиною, а буквально днями спікер Палати представників Конгресу США Джон Бейнер назвав правителя Росії "бандитом". Але Путін – не дурень. Він добре розуміє, що провал у справі створення ЄЕС ​​стане для нього і його жадібних дружків початком кінця, безславного, такого, що веде на лаву підсудних. Тому він мертвою хваткою вчепився в цю частину колишнього СРСР. Він робив і робитиме все можливе й неможливе, щоб підкорити, поставити Україну на коліна. І багато чого йому, треба визнати, вдається. Звісно, формально Україна – окрема, самостійна країна. Однак на її території дислокується – за сумнівним договором – потужна російська військова база. Багато українських промислових підприємств, великих фінансових установ вже давно і ґрунтовно потрапили в залежність від російського капіталу.

В Україні дуже вільно почуваються всілякі проросійські організації, які отримують потужну фінансову підтримку від «подільників» Кремля і проводять руйнівну «роз'яснювальну» та організаційну роботу. У країні абсолютно відкрито діє «п'ята колона» чиновників і політиків, які перебувають на службі у сусідського режиму. Окремі кремлівські «кроти» пробилися у вище керівництво КМУ і СБУ, не кажучи вже про «регіоналівську» частину Верховної Ради. Ці «кроти» гальмують реформи, ухвалюють вигідні Москві рішення. Їм навіть вдалося заблокувати підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Будемо дивитися правді в очі: до повної втрати суверенітету України залишалося лише кілька кроків.

Але український народ завадив кремлівському фюреру і його слугам у Києві зробити ці останні кроки. Це викликало величезне роздратування в російських верхах. Ви тільки подивіться, що вони витворяють , ці хохли, на всі лади віщали в ці дні прокремлівські ЗМІ. До чого докотилися – хочуть скинути Януковича! Ми його, розумієш, улещували, облизували й обдаровували – а тут якісь «бандерлоги» вирішили його позбутися. Вони стають на шляху відродження великої імперії на чолі з великою Росією, очолюваною великим В. В. Путіним. Не можна дозволити! Так верещали відомі кремлівські дармоїди.

Інформаційний месидж зрозумілий. Наївно думати, що Кремль буде відсторонено спостерігати, як від нього йде Україна – якщо вона піде зараз, то вже точно увійде до Євросоюзу. Нічого хорошого Путіну це не принесе. Російському народові, дивлячись на сусідів, теж захочеться свободи і більш певних перспектив. Майбутнє самодержця поважно похитнеться. Він напевно це розуміє. Тому можна не сумніватися, що в дні, коли українці піднялися проти корумпованого режиму Януковича, в Києві діяли і продовжують діяти переодягнені російські спецназівці й провокатори. Це простежувалося за нехарактерними для українців кричалками в зіткненні на вулиці Банковій. «А ну-ка, давай -ка, уе...вай отсюда!» – Так кричать тільки вирощені під егідою Кремля молодчики. Це простежувалося за зовсім нехарактерною для українських силовиків звірячою злістю щодо журналістів і за снайперськими пострілами в саме серце або голову активістів. Це простежувалося за появою в столиці України «міліціонерів», котрі мешкають в готелях і бажають обміняти на гривні російські рублі.

В інформаційній стрічці у ці тривожні дні проходили і повідомлення про те, що на різних українських аеродромах приземлялися літаки з одягненими в цивільний одяг російськими спецназівцями. Влада це спростовує, але вони завжди спростовують все невигідне для себе, а потім це може виявитися правдою – загалом, сумніви залишаються. Тим більше, що з появою таких повідомлень у Києві почали відбуватися абсолютно небувалі речі. Невідомі особи з військовою виправкою поодинці відловлювали активістів Автомайдану, розбивали машини, людей викрадали і по-садистськи били. Смерть львівського еколога Юрія Вербицького настала після того, як його, важко пораненого на Грушевського, якісь «правоохоронці» витягли з лікарні, відвезли за місто, піддали тортурам і кинули в мороз помирати...

«В Україні діє 20-30 "ескадронів смерті" ФСБ, які займалися схожими речами на Кавказі», – заявив нещодавно в ефірі одного з львівських телеканалів військовий експерт Олексій Арестович. За його оцінками, в українські події втрутилися московські чекісти. Його припущення підтверджує, зокрема, відео, яке гуляє Інтернетом. Бійців, вбраних у форму Сил спеціальних операцій (Сил специальных операций) Росії з написом на спині ССО, журналісти виявили в Миколаєві.

Загін самооборони Євромайдану зафіксував інший факт. Після того, як 26 січня мітингувальники видавили з Українського дому солдатів ВВ, на даху будівлі були виявлені пусті гільзи і патрон для бойової зброї. Снайперська точка розташовувалася з видом на барикаду на вулиці Грушевського з тильного для учасників протестної акції боку. Судячи з того, що гільзи перебували повністю в заметі, а патрон не встигло запорошити снігом, вбивця тривалий час «працював» з цього місця.

Найяскравіший представник «п'ятої колони » Микола Азаров, він же екс-голова Кабміну України, дуже енергійно відстоював тезу про те, що українські силовики не були озброєні бойовими патронами – нібито вони стріляли тільки гумовими кулями. Тепер «лежачим» під Партією регіонів Генпрокуратурі й МВС належить визначитися: стрілянину бойовими набоями по мітингувальниках вели українські снайпери чи зальотні? А може, ті й інші? Якщо зальотні, то як вони опинилися на даху повністю контрольованої українськими військовиками будівлі?

Якою б не була відповідь на ці питання, без російської присутності у стані ворогів українського народу в ці дні не обійшлося. Щоправда, відкрито діяти Кремль, звісно ж, не може. Та й не до того йому зараз. Влітку 2013 року лідер бойовиків Північного Кавказу Доку Умаров закликав своїх прихильників зірвати Олімпіаду в Сочі. Він заявив, що скасовує введений раніше мораторій на організацію вибухів в Росії. Через деякий час надійшло повідомлення, що Умарова знищено силами правопорядку Чечні. А в жовтні того ж року в російському місті Волгограді радикальні ісламісти скоїли серію терактів, що забрали життя 34 людей. Світ здригнувся від жаху. Питання безпеки Ігор опинилося під ще більшим сумнівом. Сочі наповнили силовики, і роботи там їм зараз вистачає. Путін, як виконроб, особисто інспектує олімпійські об'єкти. Якщо, не дай Боже, Ігри будуть затьмарені кривавими подіями, то іміджу всесильного володаря буде завдано непоправної шкоди.

Деякі оглядачі вважають, що Путін квапить українського колегу вирішити питання з повсталим народом до Олімпіади. Це правда лише частково. Звичайно, кремлівському пахану треба усунути інформаційний привід, який відволікає увагу лідерів багатьох країн і світових ЗМІ від «його» Олімпіади. Все це так. Але, перш за все, Путіну потрібні гарантії контролю Януковичем ситуації в країні, у яку Росія пообіцяла (тільки пообіцяла!) вкласти $15 млрд. Практика показала, що не в правилах Путіна вирішувати питання, від яких залежать його особисті проекти, в умовах надмірного поспіху і без гарантій на успіх. Напевно, аналітики Кремля стурбовані питанням: як зробити так, щоб зберегти підконтрольного Януковича, тимчасово приглушити ситуацію в Україні і при цьому не сильно здати свої позиції? Як зробити так, щоб надалі можна було, практично, без втрат повернутися до вирішення питання керованості українською територією?

Пропозиція Януковича підходила для цього дуже добре. Від нього за версту несло ФСБешною розробкою. Тільки у витончених умах провокаторів могла народитися така несподівана пропозиція: одному з лідерів опозиції Арсенію Яценюку – зайняти посаду прем'єр-міністра, іншому лідеру, причому більш рейтинговому, Віталію Кличку – вступити на посаду віце-прем'єра з гуманітарних питань.

Після оприлюднення цієї пропозиції в інформпросторі України піднялася буря емоцій. Прихильники її прийняття мотивували тим, що потрібно будь-якою ціною зупинити кровопролиття. Противники, здебільшого учасники Євромайдану, говорили, що це пастка і, якщо Яценюк з Кличком погодяться, люди вважатимуть їх зрадниками. Мовляв, не заради чиїхось посад люди проливали кров.

Але була ще одна домовленість: якщо протистояння в урядовому кварталі припиниться, то Янукович пообіцяв амністію для всіх затриманих під час сутичок активістів Євромайдану. Опозиція опинилася в неоднозначному становищі. Якби вона не прийняла пропозиції, то могла б наразитися на закиди в небажанні мирного врегулювання конфлікту і навіть на нерозуміння деякої частини Заходу. А якби прийняла?

Подивимося на ситуацію без емоцій. Насамперед – про кровопролиття. Хіба уряд і особисто Янукович не змогли б уникнути кривавих сутичок, якби від самого початку протистояння почали шукати вихід із ситуації? Звісно, змогли б. У перші дні протестної акції для цього вистачило б відставки Захарченка, обіцяного звільнення безвинно побитих студентів та арешту свавільників у погонах. Але влада вирішила рятувати своїх мерзотників. Протягом двох місяців вищі керівники держави робили вигляд, що Євромайдану буцімто не існує. У розпал такої жорстокої внутрішньої кризи Янукович кинув країну і – на сміх всьому світу – полетів до Китаю, хоча китайцям було б приємніше перенести його візит на іншу дату. Азаров теж показав свою брехливу сутність. Замість шукати компроміс з учасниками багатотисячних протестів, він вирішив покрасуватися в Давосі. Отримав там плювок в обличчя (запрошення відкликали), але висновків так і не зробив. Виявив не тільки цілковиту нездатність адекватно сприймати дійсність, а й відкриту нелюбов до своїх співгромадян.

Своєю байдужістю й кричущою зневагою до думки сотень тисяч громадян керівна голівка України підштовхувала протестну акцію до радикалізації. Влада проводила пустопорожні «національні круглі столи», займалася інсценуванням підтримки себе-коханої за допомогою проплачених масовок (джерела фінансування приховують), імітувала переговори з опозицією, брехала, тягнула час в надії, що все само собою розсмокчеться, і врешті-решт 16 січня ухвалила абсолютно провокаційні закони, які обмежують громадянські права.

А люди чекали не цього. Люди чекали розуміння від влади і чесної розмови. Не дочекавшись – пересунулися на вулицю Грушевського. Це був дуже серйозний «дзвінок», але на Банковій його знову не почули. Очевидно, через менталітет колишнього кримінальника Віктор Янукович зробив ставку на силу. У хід пішли армійські взводи і підгодовані садисти зі спецпідрозділу «Беркут». У контрольованих владою секторах урядового кварталу з'явилися загадкові снайпери. Пролилася кров...

До крові довела влада! Тому говорити про зупинку кровопролиття можна тільки в одному руслі: влада, особисто Янукович має припинити використання збройних спецпідрозділів проти беззбройних мітингувальників. Здається, це починають розуміти і закордонні спостерігачі. Так, 27 січня стало відомо, що представник Ради національної безпеки США при Білому домі Кейтлін Хейден звинуватила владу України в ескалації ситуації, вимагала вивести спецназ з центру Києва і почати діалог з опозицією, пригрозивши в іншому разі санкціями.

Але розглянемо другу сторону питання. Чи зміг би Яценюк змінити ситуацію в економіці та соціальній сфері на краще? За своїми діловими рисами та досвідом – зміг би. Але зробити йому  не дали б. За нинішньої Конституції, прем'єр не може серйозно впливати на склад уряду. Основні міністерські посади як були, так і залишаються за «Сім’єю», МВС , СБУ і Нацбанк – теж. Генпрокуратуру продовжує контролювати вірний клану одіозний Пшонка. Питання для першокласника: стала б вся ця зажерлива і наскрізь корумпована камарилья допомагати Яценюку домагатися успіху? Навряд чи. Напередодні виборної кампанії 2015-го ніхто з можновладців не став би власними руками ліпити з опозиційного прем'єра, котрий до того ж претендує на пост глави держави, конкурента очільнику «Сім'ї». Це все одно, що рубати гілку, на якій сидиш.

Абсолютно принизлива пропозиція Віталію Кличку – типу тролінгу влади. Немає нічого дивного в тому, що лідер УДАРу відмовився увійти до уряду, який був і залишається під контролем «регіоналів». Потім точно так само вчинив і Яценюк.

Як не крути, а зазначена пропозиція була не просто пасткою для опозиціонерів, а дуже витонченої пасткою . Якби вони її прийняли, то пробули б на посадах ненадовго. Дуже скоро, через якихось півроку на Яценюка списали б всі провали й прорахунки Азарова. Сказали б спасибі і викинули, як використану ганчірку для підлоги. А посада віце-прем'єра з гуманітарних питань – це перш за все посада «весільного генерала». Увійшовши у владу, обидва політики обнулили б свої «президентські» рейтинги, і за час, що залишився до виборів, відновити довіру виборців не встигли б.

Вихід із цього двоїстого становища підказав глава МЗС Швеції. «Справжній поділ влади в України можуть гарантувати вільні вибори 2015 року, конституційні реформи і європейське реформування економіки. Але тільки справжній», – написав Карл Більдт у своєму Твіттері.

Яка може бути формула «справжнього» поділу влади? Чи погодяться на неї Янукович і його кремлівські господарі? Незабаром Євромайдан і решта України про це дізнаються.

Але який стосунок до всього цього має сочинська Олімпіада? Прямий. Існування «ескадронів смерті», надісланих від Путіна, шокує, але треба розуміти, що сьогоднішня їхня кількість – тільки початок. Після закінчення Олімпійських ігор у Сочі вивільняться десятки тисяч російських силовиків, сотні снайперів і фахівців з боротьби з «масовими заворушеннями». Значну частину цієї армії вбивць і провокаторів у погонах можуть таємно перекинути в Україну. Шанси такого розвитку ситуації дуже великі.

Чинний президент України, як з усього видно, хоче дотягнути до тієї пори, він усіляко тягне час, імітуючи переговорний процес і роблячи провокаційні пропозиції. Він немов зачаївся і чекає, коли випаде слушний випадок, щоб завдати противнику смертельного удару. Добровільно на чесний розділ влади він, судячи з усього, не піде. Не можна вірити жодному слову Януковича, вважає нардеп Віктор Балога, котрий стверджує, що добре знає цю людину.

Українці мають примусити владу до миру, а допомогти українському народу в цьому можуть лідери провідних демократій світу. І робити це потрібно в найкоротші терміни. Максимум – до закінчення Олімпіади.