Світло «ДахаБрахи»

Кілька днів тому київський етно-колектив «ДахаБраха» презентував новий альбом під назвою Light. В українській сучасній музиці не так багато гуртів, на новинки від яких по-справжньому чекаєш. Студійні альбоми від цього гурту – це завжди не просто подія для меломанів. «ДахаБраха» – найнезвичніший в Україні гурт. Їм вдається залишатись у стилістичних межах етнічної української музики, що мимоволі накладає певні обмеження, і, водночас, із кожним новим альбомом «збагачувати» її новими тенденціями. Приблизно так збагачується уран у хімічних лабораторіях. Троє жінок і один чоловік у високих шапках, власне кажучи, і є живою лабораторію стилів.

Українська автентика та її похідні у вигляді сучасних музичних проектів, як от «Гуртоправці», «Божичі», «Гуляй-Город» та ін. має вельми своєрідний настроєвий регістр. Здебільшого вона зачіпає теми або вельми поважні, або вельми прагматичні, або геть, здавалося б, несерйозні. Проста життєва історія, календарний цикл, релігійні й міфологічні сюжети, обряди – хоч яким би не був зміст етнічної музики, все визначає її форма. Цілком консервативна структура, яка навіть за будь-яких радикальних музичних обробок, залишається річчю-в-собі. Адже поруч із інтерпретацією спадщини чи не важливішу роль відіграє елемент її точного відтворення.

Українська автентична музика (не плутати з фольком) – за відсутності серйозного розвитку в інших напрямах, стилях і жанрах – іноді здається такою собі спробою творення «великого стилю» в межах української культури. Звідси, мабуть, і фестивальний бум, і Скрипчині вечорниці, і багаторічна мода на різноманітну автентику в одязі. Певна категорія людей, які мають трохи амбітніші культурні запити, шукають в українській автентиці хто своєрідну культурну панацею, хто втечу від щоденної реальності, хто альтернативу постмодернізму. Людям важливо стати на твердий ґрунт, а, ставши, ще бажано й триматися коріння.

Відчуття справжності, неповторності, глибини, «мурашок по шкірі» – таким є вплив етнічної музики на свідомість слухача. З нею не можна перебувати у «напівстосунках» або слухати для фону. Як не можна читати для розваги, наприклад, Кафку. Слухати автентику – це завжди непроста внутрішня робота. І тому вона ніколи не стане елементом масової культури. В цьому, звісно, її перевага, яка не дозволяє вийти в тираж і спопситись. Але в цьому також і проблема для нашої культурної ситуації, яка просто вимагає від української культури, затисненої між глобалізацією в західному стилі та її примітивною російською посестрою, серйозної пропозиції для своїх співгромадян по обидва боки Дніпра.

Якраз гуртові «ДахаБраха» переконливо вдається явити модель бажаного образу культури майбутнього, уникаючи головних пасток.

Хто зуміє закинути цьому гуртові відсутність самобутності? Втім, і стилістичної монотонності тут немає! «Light» – це чудовий зразок полілогу, синтезу, здавалося б, речей непоєднуваних. Тут поруч із автентикою – і кабаре, і гіп-гоп, і даб, і афро-біт, і реп, і шансон, і авангард, і навіть неокласика із джазом. Хто звинуватить їх у попсовості? Та варто бодай подивитись на список інструментів, щоб переконатись у протилежному. Однак, водночас, в альбомі є номери максимально доступні для будь-якого слухача, навіть непідготовленого («Сухий дуб»). Немає навіть натяку на естетичну «дистильованість». Впізнаваність там настільки гармонійно поєднується з оригінальністю, що й не добереш іноді, чи справді десь уже цього, бува, не чув.

Альбом вражає своєю іронічністю. «ДахаБраха» зуміла витворити не тільки свою музичну мову, а й сповідує свою власну, «пташину» українську з якогось позапростору – дивовижного українсько-російського ментального пограниччя. Ба більше, на «Light» вони заспівали англійською. Чим не варіант української культури «на експорт»? Культури, за яку не просто не соромно, а й дуже радісно. «ДахаБраху» вже сьогодні можна вважати музикантами одного рівня зі світовими зірками «дивних» жанрів експериментальної музики, які знаходять усе більше широкого слухача, ніж звичний «нішевий фанат» («Specially For You» може стати міжнародним гітом!). Таких, наприклад, як відомі на весь світ – CocoRosie, The Tiger Lillies, Kimmo Pohjonen або Tinariwen.

«ДахаБраха» ходить лезом бритви, як ходить кожен справжній талант. Ходить і не замислюється. Не боїться помилитись, не боїться сказати прості речі, не боїться експериментувати, не боїться змішувати звуки, голоси, смаки та стилі, не боїться зробити просто крок. Одне слово, не так, як у їхній пісні співається: «Под гармошку под твою, / Я нікак не подпою. / Ілі ти не так іграєш, Ілі я не так пою». «ДахаБраха» якраз і грає, і співає так, як слід. І мурашки по спині нікуди не поділись. Вони тут – варто лише натиснути play.