Свобода як толерантність

Андрій Бондар, 5 червня 201010291

Стоднівка правління нового президента здійняла помітну кількість акцій протесту. Іноді стихійних, не надто добре організованих, але цілком щирих і безпартійних. Перебуваючи у стані нокдауну, постпомаранчеві політики здебільшого або пасуть задніх і не відкидають тіні, або ще якось намагаються несміливо піаритись на щирому протесті. Деякі й далі продовжують бадьоро розмахувати партійними прапорами на вудилищах і роздавати перехожим ідеологічні газетки-рептильки. Прапорами, на які звичайний українець дивиться, здебільшого відчуваючи нескладний спектр емоцій – від бажання реваншувати до повної байдужості й навіть огиди.

Хвиля незадоволення щоразу наростає, змушуючи до констатації простого факту: спротив цій владі вже почався і почався «знизу». Якщо розуміти під низом паростки громадянського суспільства. Влада дає достатньо «інформаційних приводів». Знищений парк у Харкові, загиблий за нез’ясованих обставин студент у київському відділку міліції, поява ознак цензури у ЗМІ – це лише перші «поразки», які поки що не призводять до жодних серйозних змін (як то судових процесів або гучних відставок), але надають цьому руху спротиву нових форм.

І вже невдовзі, я переконаний, «поразки» переростуть у реальні перемоги, адже, за всіма законами людського розвитку, суспільство, яке прагне свободи, неможливо тримати на короткому повідку. Те, що критична маса незадоволених зростатиме – це лише справа часу. Важлива складова цих протестів – не дозволити маніпулювати собою.

Втім, загроза маніпулювання суспільними настроями виходить не лише від влади, а й від ситуативних друзів громадянського суспільства – опозиційних політиків, які опинились виштовхнутими на марґінес своїми зубатими колеґами донецького походження. Однак, неможливо також не погодитися з тим, що всередині протестного руху всім треба виробити один важливий критерій, що його виконання дасть змогу рухатись уперед і – головне – не повторювати старих помилок.

Що я маю на увазі насамперед? Я маю на увазі одну просту річ: свобода ніколи не може бути лише для одних – нас (нації, соціальної групи, класу тощо). Свобода – лише для всіх і кожного. Так само, як закон. Вона не буває частковою й ідеологічно обмеженою. Тобто, якщо ми кажемо: «Стоп цензурі!» й несемо на антицензурній маніфестації прапор ВО «Свобода», то одразу ж мусимо посипати голову попелом, вибачитися й оголосити urbi et orbi: «Відтепер ми за свободу для всіх».

Так, вибачитись за те, що влаштовували погроми на презентаціях ЛҐБТ-антології, зривали разом із міліцією «марші свободи», працювали штрейкбрехерами НЕК з питань суспільної моралі, виступали проти нелеґальної міґрації і таврували антипатріотичних «толерастів». Вибачитись і або більше такими речами не займатись, або переглянути свою доктрину, або просто саморозпуститись.

Іншими словами, той, хто ще вчора сам був радий обмежити чужу свободу під «правильними» партійними прапорами, не має права вимагати її сьогодні без обов’язкового й відповідального висновку: свобода може йти лише в парі з толерантністю. Бо не буває тоталітаризму правильного і неправильного. Всякий тоталітаризм – зло. Лише на такій ліберальній (так!) нормі може сформуватись єдиний фронт протистояння. Позаяк не можна сьогодні влаштовувати побиття журналіста Ульянова, а завтра протестувати проти цензури. Це входить у суперечність і з сумлінням, і з логікою, якщо вони ще в когось залишились. Коли право-радикальна журналістка Олена Білозерська, яка ще торік смакувала видом розтрощених меблів книгарні «Є», сьогодні повчає інших: «Знаю, як боротися з цензурою», все це скидається на боротьбу вовків за права зайців в окремо взятому лісі. Тоді як насправді всі ми сьогодні – не хто інший як зайці.

Так само не варто повторювати чужих помилок і лякати воріженьків реваншем, мовляв, от прийдемо до влади і знову все повернемо назад, як було. Не варто, бо, великою мірою, було приблизно так само, як сьогодні – тільки з ідеологічно правильними декораціями. Можливо, без сьогоднішньої нахабної борзоти розперезаної гопоти різних рівнів, але було. І Лозинський був, і цензура була у м’яких формах, і «рекомендації» НЕК, і рейдерство. Я вже мовчу про все інше – включно з корупцією і чиновницьким свавіллям. Тому наше нове завдання – показати, що ми можемо інакше. А відтак інакшість цю слід проявити передусім до тих, кого доля призначила тобі в союзники. В іншому випадку не вийде ні широкого фронту боротьби, ні боротьби як такої.

Наші головні протиріччя витікають якраз із неповаги до іншого. Я переконаний, ксенофоб не може виступати за свободу. Інакше всі його слова – від лукавого. А значить, лише партійний піар, жадоба грошей і впливу та ігри з владою. І має він на увазі не свободу, а лише її імітацію під знаком єдино правильної партійної ідеології, в надрах якої буяють привиди минулого, помножені на травми й психологічні комплекси сьогодення. Побудувати свою свободу на несвободі іншого можна було лише у Древній Греції, але той лад називався рабовласницьким.

Тому важливо знати, що ще нічого не втрачено, поки ми поважаємо себе і поважаємо свободу іншої людської істоти з усім набором її інакшості. Якщо й далі боротися за свободу на прапорах і гаслах, то й завтра ми отримаємо те саме, що мали вчора. Тільки тоді вже замість безрезультатних «поразок», які згуртовують і роблять сильнішими, ми отримаємо результатом реальний нокаут, після якого точно вже ніколи не встанемо на рівні ноги.

Місяць тому я написав у своєму блозі іронічну сентенцію:

«Питання: Чи може народ, який постійно наступає на ті самі граблі, нарешті взятися за вили? Відповідь: Може. І разом із вилами в руках знову наступити на ті самі граблі.»

Дуже не хотілося б, аби ми вкотре підтвердили цю сумну сентенцію.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Roman Bandura 5 червня 2015, 11:41

    Але журналіст Білозірська воює на фронті за Свободу України,а ви просто тут в тилу "філософствуєте"..
    "Дофілософсвуєтесь" до того що завтра маршами рівності підуть педофіли,зоофіли,некрофіли і т.д.,а чого ж,Свобода для всіх..
    Не все те що відбувається в Європі та США є гарним,і все це слід бездумно мавпувати,це розуміють вже й самі європейці та американці..
    Як ви вже дістали ліберали хрєнови.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Защитник Парка Горького в Харькове 10 червня 2010, 17:07

    Автор, спасибо за статью! Я думаю, сейчас украинцы, независимо от отношения к языку, России, НАТО, должны объединиться и бороться с беспределом властей и за создание гражданского общества. Иначе нас столкнут лбами и перебьют поодиночке. Ещё одна статья о событиях в Харькове, которая мне очень понравилась: http://community.livejournal.com/gorkiy_park_kh/34640.html

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Бжик 8 червня 2010, 21:54

    Там про Білозерську не зрозміло. Мо лінки якісь давати чи шо :) Мабуть до свободи треба додати ще позитивність якусь чи шо. Поруч з бажанням боротися проти цензури, ми маємо думати над тим, як би мала функціонувати система, щоб цензури в подальшому не розвивалося: будь-яка проблема має породжувати рішення. З граблями - то взагалі паццталом. А так: дякую. Як всігда чюдєсно :)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук