Святковий настрій Євромайдану

Нема, нема святкового настрою, бракує того зворушливого й піднесеного відчуття надходження свят. Таке зізнання у різноманітних інтерпретаціях чув не від одного знайомого. Свято наближається, а нам чомусь сумно і невтішно. Чому?

Ну, бо який різдвяно-новорічний настрій може бути без снігу й морозу? Ні тобі нартярської розваги в горах-Карпатах, ні ковзанів, ні навіть забави у сніжки чи ліплення снігової баби. Голі й незасніжені дерева, позбавлена  трав’яного та снігового покрову земля – ніщо не справляє більш гнітючого враження наприкінці грудня.

Водночас усі ми добре усвідомлюємо: ми б пробачили природі всі ці погодні перверзії, якби по-іншому склалася політична ситуація у країні. Ще два місяці тому ми вірили, що Новий рік святкуватимемо вже у новій країні, котра зробить великий крок у напрямку європейської інтеграції. А місяць тому на Євромайдані ми сподівалися на ще більше диво: повалимо чинну злочинну владу, оберемо іншу і все одно йтимемо твердим курсом у європейському напрямку. Та з наближенням до свят і ця надія поступово випаровувалася.

Ми намагаємося дошукатися причин наших невдач, нарікаємо на нерішучість опозиції, на переважно проросійський Схід та Південь, на байдужість багатьох людей у про європейському Центрі й на Заході. Та водночас пошуки винних заважають нам самим реально – тобто без ілюзій – оцінити ситуацію.

Скажу зразу: я, оцінюючи ситуацію, наскільки дозволяють мені наявні ресурси й інтелектуальні здібності, залишаюся оптимістом. Навіть попри те, що частково погоджуюся з тезою, мовляв, Євромайдан злили. Нехай вже краще його зіллють, ніж заллють кров’ю.

Так, у нас опозиція доволі ялова, але треба визнати, що «інших письменників у мене для вас немає». Принаймні наразі. Але у нас хоча б з’явилося розуміння того, яка опозиція нам потрібна, які партії треба приводити до влади, голосуючи за них. І хоч би як хотілося уже й негайно бачити на політичному небосхилі нові, яскравіші зірки, треба все ж усвідомити, що зміна політичної еліти не відбувається за день, за місяць, навіть за рік. Тому, швидше за все, найближчим часом, тобто 2015 року нам доведеться голосувати за когось із представників ще цієї опозиції. І нема на то ради. Бо в ситуації, що склалася, завданням номер один є домогтися щонайменше змінності влади ( і тут у мене нав’язливе передчуття, що без чергового Майдану «вичавити» чинну владу з насиджених місць не вдасться). Уже завдання номер два ­– домогтися радикального покращення влади, привівши у політику якісно нових кадрів і докорінно перебудувавши систему. Але без вирішення першого питання нічого й думати про друге.

Не раз чув нарікання, що, мовляв, змарновано неймовірну енергію Майдану, що гора народила мишу. Я б не погодився з таким похмурим висновком. Не виходячи за межі неонатальних метафор, висловлю таку думку: до народження ще справа не дійшла, відбулося лише зачаття. Тепер головне – правильно подбати про ембріон і не проґавити пологи.

Євромайдан зарядив суспільство фантастичною позитивною енергією. Тут варто зробити паралель не лише з Помаранчевим Майданом, а радше зі студентським голодуванням 1990 року, яке, можливо, й стало зачаттям Незалежності. Студентська революція навчила українське суспільство не боятися комуністичної системи. Помаранчева революція продемонструвала, що народ таки є дієвою силою, він здатен безпосередньо впливати на владу. Євромайдан розпочав третій (навряд чи завершальний) етап формування громадянського суспільства.

Я далекий від думки, що після Євромайдану все українське суспільство стане кращим, моральнішим, духовно вищим. Припускаю, що, наприклад, митник чи корумпований викладач братиме хабарі навіть після перебування на Майдані, а може, навіть вважатиме, що там він отримав свою індульгенцію, тож можна грішити й далі.

Ми нині доволі скептично згадуємо Помаранчевий Майдан, нарікаючи на втрачений шанс. Але треба визнати, що після листопада-грудня 2004 року суспільство таки змінилося на краще. Ми вже не бачимо свого життя без вільної преси, без телезвіту найвищих чиновників, без політичного ток-шоу в прямому ефірі. Всі вже забули, що, наприклад, уже звичне для нас українське дублювання фільмів почалося лише після Помаранчевої революції.

Переконаний, що 2014 рік стане роком бейбі-буму громадських організацій, причому організацій прямої дії – на зразок львівських «Дайте пройти», «Нас не питали», «И так поймут» тощо. І саме неполітичні організації стануть для формування майбутнього політикуму значно важливішими, ніж політичні.  У пізні радянські роки такі організації називали неформальними, а їхніх активістів – «неформалами». Чиновники й партійні функціонери, промовляючи слово «неформали», намагалися додати тону зневаги. Хоча радше вони їх боялися, бо розуміли всю потенційну небезпеку, яка від них виходить. Адже громадські організації, спрямовані не на плодження папірчиків, а на реальний і відчутний результат, урешті-решт стають могильниками будь-якої непродуктивної системи. Саме у цьому я й вбачаю головну місію Євромайдану, саме тому я залишаюся оптимістом.

Бажаю усім святкового настрою!

З Новим роком усіх і Різдвом Христовим!