Тбіліський казус православного комуніста з Росії

Протестаційні акції в Тбілісі тривають уже кілька днів поспіль. Вони спрямовані проти чинної влади, хоча гасла демонстрантів головно антикремлівські. Найцікавіше, що спровокував ці пертурбації російський православний комуніст.

Нагадаємо коротко розвиток подій. 20 червня у Тбілісі, у будівлі парламенту, розпочалося 26-те засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я (МАП). Головував на ній російський депутат, керівник комітету з розвитку громадянського суспільства Державної думи Сєргєй Гаврилов. Грузинів обурило саме те, що цей Гаврилов усівся в крісло парламентського спікера та ще й вів засідання російською мовою.

Варто пояснити, що ж це за асамблея така і хто такий Гаврилов. Отже, МАП було створено ще 1993 року за ініціативою грецького парламенту. Своїми головними завданнями організація бачить «всебічне сприяння ухваленню законів, які відповідають інтересам православ’я в суспільстві, де воно стало культурно- і етнотворчим чинником», а також «посилення політичних заходів у справі захисту духовних цінностей православ’я».

Зрозуміло мету організації? Не зовсім? Але байдуже. Бо головне – не те, що записано в статуті й програмних документах, а те, хто є в МАП керівною і спрямовуючою силою. А є нею, безумовно, Росія. Байдуже, що штаб-квартира організації розташована в Атенах, саме Москва от уже 15 років розставляє своїх людей на керівні посади в МАП. Наприклад, головою асамблеї з 2004 по 2018 рік був депутат Держдуми РФ Сергій Попов з партії «Єдина Росія». А от минулого року його замінив на цій посаді уже згаданий Сєргєй Гаврилов – член Компартії Російської Федерації.

Ні, тут немає жодної помилки: саме комуніст став захисником російських і глобальних православних цінностей. Причому зрікатися ні атеїстичної ідеології, ні ортодоксальної релігійності він не має і найменшого наміру. Йому вдається все це органічно в собі поєднувати.

Як тут не згадати геніального письменника Володимира Войновича і його сатиричний роман-антиутопію «Москва 2042», написаний ще 1986 року. Як він ще 33 роки тому спророкував чинний православно-комуністично-імперський режим у нинішній Росії. Бо в описаній Войновичем Росії функціонує нова комуністична церква, з канонізованими Марксом, Енгельсом, Леніном, а патріарх Отець Звездоній навчає парафіян правильно «перезвіздитися».

Але повернімося до Гаврилова. Як з’ясувалося, поєднує він у собі не тільки релігійність і комунізм. Наприклад, 1995 року Гаврилов балотувався у Держдуму від Конгресу російських громад «Родіна». Це така собі профашистська організація, якою свого часу керував чинний глава Роскосмосу, відомий ксенофоб Дмітрій Рогозін.

До речі, опозиція, ще за кілька днів до початку засідання МАП у Тбілісі попереджала владу, що не можна пускати до країни Гаврилова. Деякі грузинські ЗМІ написали, що він зі зброєю в руках брав участь у війні в Абхазії та Південній Осетії проти Грузії. Складно сказати, чи дійсно ці закиди відповідають дійсності. Проте точно відомо, що він з часу розвалу СРСР не пропустив жодної «гарячої точки», де Росія вмочила свої пальці. Він був не лише в Абхазії та Південній Осетії, а й в Придністров’ї, Сирії, Косово, Ірані, Іраку... Можливо, бував і на Донбасі. Російські журналісти вже давно зв’язали його з тамтешніми спецслужбами. І не конче брати до рук зброї, аби сприяти агресивній політиці Росії.

Грузія за президентства Міхеїла Саакашвілі проголосила Гаврилова персоною нон ґрата. А 2013 року вже екс-президент Саакашвілі зі Сполучених Штатів звинувачував уряд «Грузинської мрії» в тому, що він допустив до країни Гаврилова, котрий приїхав спостерігати за товариським матчем футболістів московського і тбіліського «Динамо».

Варто зазначити, що заборону на в’їзд йому оголосив і уряд Республіки Молдова. Тобто Гаврилов був відомою одіозною особою, тому дійсно виглядає легковажною політика чинного грузинського керівництва, яке дозволило йому не тільки перетнути грузинський кордон, не тільки зайти до парламенту, але й всістися у крісло спікера, звідки 1991 року була проголошена незалежність Грузії.

До речі, щодо Гаврилова й України. Ми поки що не маємо доказів, що Гаврилов діяв на окупованій території Донбасу. Але він точно голосував за надання Владімірові Путіну права використати війська проти України, а також за анексію Криму Росією.

Цього вже мало б вистачити для заборони в’їзду, але це ще не все. Наприкінці листопада 2018 року, коли в Стамбулі вирішувалося питання про надання Томосу Україні, Сєргєй Гаврилов як голова МАП побував на аудієнції в Патріарха Варфоломія, а також зустрівся з членами Вселенського Синоду. Зловживаючи статусом організації, православний комуніст намагався переконати Варфоломія і членів Синоду не надавати Українській православній церкві автокефалії. Він змальовував жахливі картини міжрелігійних чвар і кровопролиття. Утім залякування Гаврилова не справили враження на стамбульських співрозмовників. Однак він досі не відмовився від ідеї зруйнувати Помісну церкву в Україні.

З джерел, близьких до української делегації на 26-й сесії Міжпарламентської асамблеї православ'я, відомо, що на порядку денному стояло питання «церковного розколу в Україні», тобто створення ПЦУ. І лише зрив подальшого засідання грузинськими протестувальниками не дав можливість розглянути його.

І як тут не пригадати, що саме 20 червня екс-патріарх Філарет проводив розкольницький собор, щоб заявити про відновлення УПЦ КП, ліквідацію ПЦУ і неправомочність Томосу. Випадковість? Не думаю. Очевидно, був розрахунок на те, що збіговисько Філарета буде ефективнішим. А тоді в Тбілісі можна було б заявити, що українська церква відмовилась від Томосу і повернулася в лоно матірної церкви. Але не склалося ні з першим, ні з другим.

Отже, 20 червня обурені грузини пішли на штурм парламенту. Учасники акції несли в руках транспаранти з написами: «Russia is occupant», «Putin – Khuilo!», «Stop Russia!» тощо.

Для когось може це здатися дивним. Ну, бо вже минуло сім років відтоді, як партія «Грузинська мрія» здобула більшість у парламенті. 2016 року «мрійники» не просто повторили свій успіх, а значно його перевершили, здобувши фактично конституційну більшість у парламенті. Уже вдруге поспіль в Грузії обирають президентом ставленика «Грузинської мрії» – партії, яка послідовно декларує свої наміри налагодити взаємини з Росією. Але вони ніяк не налагоджуються, а навпаки – ще більше псуються, що яскраво засвідчує «казус Гаврилова».

«Видимість заспокоєності в двосторонніх відносинах, яка спостерігалася до інциденту з Сєргєєм Гавриловим, нікого не мала вводити в оману, оскільки залишається невирішеною фундаментальна проблема Абхазії і Південної Осетії, а на її тлі будь-яка іскра могла викликати полум'я», – пояснив грузинський політолог Давид Авалішвілі.

Та й дійсно, складно було б вимагати від грузинів прихильного ставлення до Росії, коли та все ще окуповує 20% грузинської території, обгороджує її колючим дротом, чинить постійні провокації проти Грузії, засилає туди безліч своїх таємних агентів. Цей російський нарив на грузинському тілі раніше чи пізніше мав прорвати, а Гаврилов став лише каталізатором процесу.

Тим часом партія «Грузинська мрія», яка вже повірила у свою бездоганність, допустилася низки проколів у цій ситуації, які можуть стрімко понизити її рейтинг. Передовсім владі за жодних обставин не можна було допускати до країни одіозного Гаврилова. Раз без нього як голови не можна було проводити сесію МАП, то не треба було її й проводити взагалі. Адже наскільки краще й простіше було з проведенням у Тбілісі парламентських асамблей НАТО і ЄУ. Невже грузинське керівництво не усвідомлювало, хто сіпає за ниточки в МАП і чого від цієї асамблеї очікувати?

Другий прокол стався під час розгону мітингу з-під стін грузинського парламенту. Поліція чомусь зробила це з особливою жорстокістю. Беззастережно використовувалися спецзасоби, зокрема, ґумові кулі, сльозогінний газ, водомети. У результаті близько 240 осіб потрапили до шпиталю з пораненнями. Дехто з протестувальників втратив око, хоча правоохоронцям суворо заборонено стріляти навіть ґумовими кулями в обличчя.

Як стверджують експерти, востаннє з такою жорстокістю акцію протесту розганяли ще за президентства Саакашвілі. Саме це головно і збило рейтинг як самого екс-президента, так і його партії «Єдиний національний рух». Тепер варто очікувати аналогічних результатів і для чинної влади.

Зрозуміло, що Росія не проґавила нагоди, аби скористатися політичною кризою в Грузії. Першою справою Владімір Путін підписав указ про тимчасову заборону для російських авіакомпаній перевозити пасажирів до Грузії. Враховуючи, що, наприклад, минулоріч Грузію відвідало понад півтора мільйона російських туристів, така заборона може відчутно вдарити по туристичному бізнесу кавказької країни. Окрім того, Розспоживнагляд погрожує заблокувати імпорт грузинського вина та деяких сільськогосподарських продуктів.

Зрозуміло, що ні для першої, ні для другої санкції в Росії немає причин. Бо в Грузії не зафіксовано жодного випадку агресивного ставлення до росіян. Окрім, звісно, «казусу Гаврилова», коли російського депутата облили водою та закидали яйцями, поки він йшов з парламенту до готелю. Але це радше виняток, який лише підтверджує правило.

Та ще тривожніші сигнали можна відчитати з повідомлень російських пропагандистських ЗМІ. Останні кілька днів з рос-ТВ тільки й чути, як грузини нібито погрожують вбивати росіян чи вже когось побили, обікрали, зґвалтували. Хоча насправді це все такі ж новини про «розіп’ятого хлопчика», про бандерівців, які їдуть вбивати російське населення Криму й Донбасу. Ми всі пам’ятаємо, яке продовження мала така пропагандистська атака.