Бунт Філарета
IQ

Бунт Філарета

Чому екс-патріарх почав радикально виступати проти Томосу і ПЦУ

Любко Петренко, 13 червня 7222 5

20 червня екс-патріарх екс-УПЦ КП Філарет має намір скликати помісний православний собор Київського патріархату. Це буде вже друга його спроба відновити очолювану ним раніше церкву, руйнуючи при цьому створену Томосом Православну церкву України.

Першу таку спробу Філарет здійснив 14 травня, запросивши на зустріч ієрархів церкви. Проте на його заклик відгукнулося лише кілька осіб, серед яких (що знаково) були архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент та група ієрархів з колишніх парафій УПЦ КП в Росії. Тих, хто проіґнорував запрошення, екс-патріарх назвав «зрадниками».

Філарет не складає зброї, він все ще прагне повернути собі колишні позиції в українському православ’ї, яких його нібито позбавив Томос. «Цей Томос ми не приймаємо, бо ми не знали змісту Томосу, який нам дали. Якби ми знали зміст, то 15 грудня не голосували б за автокефалію. Тому що нам не потрібно переходити з однієї залежності до іншої. Московський патріархат служить інтересам Москви, ПЦУ служить грекам. А хто буде служити Україні?» – такі заяви лунають тепер з його уст.

Зрештою, ще виступ Філарета наприкінці січні на з’їзді партії «Батьківщина» багато хто витлумачував як певний протест. Проти кого? Ймовірно, проти Петра Порошенка, проти Томосу, проти ПЦУ і її настоятеля Епіфанія. Стало зрозуміло, що колишній патріарх УПЦ КП незадоволений передовсім своїм новим статусом, непідконтрольністю Епіфанія, втратою впливів. Ті, хто його знав ліпше, усвідомлювали, що підігруванням партії Юлії Тимошенко це не закінчиться, слід чекати від Філарета нових демаршів. І ми їх дочекалися…

А як все красиво виглядало ще якихось півроку тому. Патріарх Філарет – відданий борець за автокефалію, за помісну церкву, за відрубність українського православ’я від Москви. Він погодився заради великої справи розпустити очолювану ним церкву, втратити свій високий статус, не претендувати на керівництво новоствореною церквою.

Тоді це був зоряний час Філарета. Адорації, нагороди, медалі, лауреатства посипалися на нього як з рогу достатку. Тільки в одному Львові він здобув кавалерство ордена «За інтелектуальну відвагу» від незалежного культурологічного часопису «Ї» та статус і звання «Почесний громадянин міста Львова» від Львівської міської ради. А ще – золоту зірку Героя України з рук тоді ще президента Порошенка. А що вже начувся хвалебних од від окремих громадян, організацій та установ – не злічити.

Нещодавно прочитав чорний жарт у Facebook, що мовляв, забрав би Бог до себе свого раба Філарета цієї зими, то залишився б він для українців вельми шанованою людиною, героєм та моральним авторитетом. А то йому вже 90, а він все живий та активний. І дай Боже йому здоров’я. Проте авторитет, моральність, шана екс-патріарха тане на очах.

На піку своєї популярності Філарет дав інтерв’ю Радіо Свобода, де, зокрема, пролунало питання про співпрацю церкви з КДБ в радянські часи. «Справа в тому, що не було жодного єпископа, який не мав би контактів з ними (із КДБ, – ред.). Якщо він не мав контактів, то він не був єпископом. Тому, якщо хтось з архієреїв тих скаже, що він не мав контактів, то це означає, що він говорить неправду. Я це точно знаю», – щиро визнав він.

Тепер саме час дати коротку біографічну довідку про Філарета, в миру – Михайла Денисенка.

Він є випускником Московської духовної семінарії Російської православної церкви. Ще 1962 року став єпископом Лузьким, працював навіть в Австрії (1962–1964) єпископом Віденським. 1966 року він став митрополитом Київським і Галицьким, екзархом України Російської православної церкви й перебував на цій посаді аж до 1990 року.

Я досі добре пам’ятаю багатотисячні демонстрації прихильників УГКЦ у Львові 1989–1990 років. Люди йшли до Собору св. Юра, несучи транспаранти з вимогою передати греко-католицьку святиню матірній церкві. Найпопулярнішим тоді було гасло «Геть Філарета!». І йшлося саме про нього, нашого героя.

Навесні 1990 року влада у Львові помінялася. В обласній та міській радах засідали головно націонал-демократи. Одним з перших їхніх рішень стала передача УГКЦ Собору св. Юра.

А що Філарет? Він, звісно, висловив рішучий протест таким діям нової львівської влади. Пропонуємо до уваги читачів кілька цитат зі «Заяви Синоду Української Православної Церкви в зв’язку з незаконним рішенням Львівської міської Ради народних депутатів про передачу Собору святого Юра католикам східного обряду», підписаної Філаретом:

«Синод Української Православної Церкви з глибоким засмученням і тривогою сприйняв прикру звістку про рішення Львівської міської Ради народних депутатів від 6 квітня 1990 р. передати католикам східного обряду православний собор святого Юра та єпархіальну резиденцію. Цей акт ми розцінюємо як грубе порушення прав віруючих Православної Церкви, зневаження радянських законів і міжнародних угод. На превеликий жаль, «отці» м. Львова вирішили задовольнити вимоги католиків східного обряду за рахунок прав православних. Хіба це справедливо? Вони відбирають храм у православних і передають католикам. Засуджують сталінські методи, а самі чинять не краще. Одних виводять з підпілля, а інших заганяють у нього. Де у великодні мають молитися православні українці? Адже депутати відібрали в них – віруючих Української Православної Церкви у м. Львові – останній їхній храм і не запропонували їм іншого. Чи це не глузування з демократії?»

«Депутати Львівської міської Ради беруть на себе всю відповідальність за розпалювання релігійної ворожнечі, за розділення нашого народу і сім’ї, за національний розбрат, за ображання релігійних почуттів і зневажання святині, за роздирання української душі».

«У цій вибухонебезпечній обстановці від імені Української Православної Церкви ми звертаємось до всіх народних депутатів Української РСР, до Уряду УРСР, до громадськості, до православних і католиків, до всіх віруючих і невіруючих з проханням усвідомити всю трагічність ситуації, що склалася в ці передвеликодні дні у Львові, а також її можливі сумні наслідки для українського народу та всієї нашої Вітчизни».

Ось таке нагадування передовсім для львів’ян (але не тільки), котрі кілька місяців тому співали осанну Філаретові. Але продовжимо вивчати його біографію далі. Отже, 3 травня 1990 року помирає патріарх Російської православної церкви Пімен. І хто ж опиняється на звільненому престолі? Саме Філарет. І як тут не згадати про його слова в інтерв’ю про те, що не можна було стати єпископом без контактів з КДБ. Тоді який же рівень контактів має бути для самого патріарха, який чин. Знаючі люди стверджують – не нижче генерал-полковника. Може й так, ми ж поки що можемо оперувати наявними доказами. А знаємо ми точно, що Комісія з розслідування причин і обставин ГКЧП опублікувала в грудні 1991 року матеріали, де стверджувалося, що Філарет (Денисенко) як інформатор був завербований КДБ СРСР ще на початках своєї культо-служительської кар’єри. У звітах він фігурував як агент під псевдо «Антонов». Що й не дивно.

Філарет, щоправда, не став повноцінним патріархом Московським і всія Русі, а тільки виконувачем обов’язків, місцеблюстителем. Чи хотів він стати повноцінним керівником РПЦ? Безумовно, тому й виставив свою кандидатуру на синоді. 6 червня в Патріаршій резиденції в Даниловому монастирі у Москві відбувся Архієрейський собор РПЦ. На ньому й відбулися вибори патріарха. І виграв їх у ході таємного голосування не Філарет, а митрополит Ленінградський Алексій.

Історія не має умовного способу, але уявимо собі на мить, що ці вибори виграв би саме Філарет. То нині б українці спрямовували свій праведний гнів не на Кіріла-Гундяєва, а на Філарета-Денисенка.

Ну, що ж, не склалося в Москві, то Філарет вирішив випробувати свою долю в Києві. Тут йому повелося значно краще, благо було проголошено українську незалежність, що дало підстави для створення й незалежної православної церкви.

Досі ніхто достеменно не знає: повернення Філарета до облюбованої України було його власним кроком чи вказівкою з Луб’янки. З останніми демаршами екс-патріарха чимраз більше людей схиляється до другого варіанта.

Звісно, ми всі пам’ятаємо патріотичну риторику Філарета, особливо з початком українсько-російської війни. Ніхто з керівників церкви так не ганив російське світське й духовне керівництво, як він.

У цьому контексті пригадалася одна весела німецька історія. Років приблизно 15 тому прокуратура ФРН відкрила провадження проти однієї ультраправої партії. Підставою стали ксенофобські промови її членів. Але досить скоро справу довелося закрити, бо виявилося, що найгаласливішим ксенофобом був агент Відомства зі захисту Конституції, котрий працював у цій партії під прикриттям.

То чи не були антиросійські промови Філарета такою ж ширмою? Напевно, це питання ставить собі тепер багато мислячих людей, спостерігаючи за тим, як екс-патріарх намагається зруйнувати таку для українців дорогу, вистраждану століттями Помісну церкву.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук