Аваков як тест для Зеленського
IQ

Аваков як тест для Зеленського

Чи слід очікувати відставки глави МВС після трагедії в Переяславі-Хмельницькому?

Любко Петренко, 10 червня 1577 3
фото УНІАН

Коли вмирає мала дитина, то це – трагедія не тільки для батьків, а й для тих, хто знав її, хто мешкав по-сусідству, в одному місті, в одній країні. А якщо це ще й убивство, то в душах людей мимоволі спалахує потяг до помсти зловмисникам чи принаймні до суворого покарання в межах Карного кодексу.

Смерть 5-річного Кирила Тлявова в Переяславі-Хмельницькому навряд чи могла залишити когось байдужим. Особливо з огляду на ту обставину, що він загинув від кулі нетверезих поліціантів, котрі своєрідно розважалися зі зброєю біля свого будинку. Зрозуміло, що суспільство не заспокоїться, допоки ці два негідники не отримають найсуворішого покарання за скоєне. Але чи варто обмежуватися притягненням до відповідальності лише цих двох осіб? Очевидно, що ні.

Трагедія зі застреленою дитиною буквально волає, що в українській правоохоронній системі далеко не все гаразд. Що атестація кадрів провалилася, хвалена реформа поліції зазнала цілковитого фіаско, а мільйони закордонних спонсорів, витрачені на неї, пішли котові під хвіст. І хто ж передовсім у цьому винен? Для мене відповідь однозначна – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Звісно, можна знайти безліч відмазок для нього. Зокрема, можна стверджувати, що формально Нацполіція не підпорядковується міністру, що це дві окремі структури тощо. Насправді ж усі ці відмазки дуже «гнилі». Вже хоча б тому, що навіть суто формально, тобто згідно зі Законом «Про Національну поліцію» міністр має визначальний вплив на цю правоохоронну структуру (стаття 16). Ще більшим є його неформальний вплив, традиційний для пострадянських держав.

Загалом варто зазначити, що Арсен Аваков – унікальний у певних сенсах міністр. Передовсім тому, що ще ніхто так довго, як він, не перебував на цій посаді в Україні. По-друге, жоден керівник МВС ще не мав у цій країні таких прав, як має Аваков. Він одноосібно керує Нацполіцією, МВС, патрульною поліцією, Державною прикордонною службою, ДСНС, Державною міграційною службою, Нацгвардією та ще й створює під себе парамілітарні організації. По-третє, це міністр, який постійно з дня свого призначення порушує Конституцію і закони, які зобов’язують посадовця використовувати в роботі державну мову.

Бо якщо хтось думає, що цю претензію до Авакова можна висувати лише з травня цього року, коли президент підписав ухвалений парламентом закон про мову, то він дуже помиляється. Ця вимога міститься в Конституції. А ще 20 років тому цю мовну норму для українських чиновників уточнив Конституційний суд. «Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим» – мовиться в рішенні КСУ від 14 грудня 1999 року.

Окрім того, є ще й Закон «Про Кабінет Міністрів України». Процитуємо витяг зі статті 7 «Вимоги до членів Кабінету Міністрів України»: «Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою». Так що його взагалі не мали права призначати на міністерську посаду. Як зізналися мені депутати з фракції «Народний Фронт», котрі передовсім відповідальні за свого протеже: коли Авакова призначали на посаду, він бився в груди й обіцяв швиденько вивчити українську мову. Як бачимо, слова свого він не дотримав. То ж мав би, якби був людиною честі, подати у відставку. Але з честю якось не склалося.

Загалом підстав, щоб вимагати відставки Авакова зібралося на десяток міністрів. Пригадати бодай інцидент зі Сашком «Білим» Музичком. Гидкою була вже сама риторика міністра, котрий, як гопник, обіцяє розправитися зі своїм опонентом. Ще гидкішою була реальна розправа над ним у березні 2014 року. Не всім може подобатися такий екстремальний персонаж, як Сашко «Білий», для одних він був героєм чеченської війни, для інших – банальним бандитом. Але його вбивство під час затримання, скоєне спецпризначенцями, мало б призвести до низки відставок, включно зі самим міністром. Цього, зокрема, вимагала Рівненська міська рада. Нагадаємо, що 27 березня 2014 року рівненські депутати оголосили загибель Олександра Музичка політичним вбивством і закликали міністра внутрішніх справ Арсена Авакова подати у відставку. 31 березня 2014 року таку ж заяву зробила і Луцька міська рада. Аваков же тільки посміявся із цих вимог.

Не менш скандальна історія з фактичною реабілітацією «Беркуту». «Орли Захарченка», котрі катували і вбивали учасників Євромайдану, фактично майже всі змогли уникнути покарання. Дехто з них утік на окуповані Росією території, де тепер служить ворогу, а ще більша їх частина змогла під прикриттям міністра, оминувши люстрацію, знайти собі тепле містечко в структурі «оновленого» МВС. Дехто з них нібито пройшов АТО, хоча для переважної більшості реабілітованих «беркутівців» це було лише формальне відрядження, яке не було небезпечнішим за журналістський виїзд на передову.

Треба ще з’ясувати ступінь провини Авакова в одеських подіях 2014 року. Чому, зокрема, було допущено, що тамтешня міліція вступила у змову з проросійськими бойовиками й допомагала їм нападати зі зброєю в руках на патріотично налаштовану ходу в центрі міста? Чому не було зроблено термінових висновків зі самих подій, відпущено головних винуватців… Запитань є ще дуже багато, і більшість з них – саме до Авакова.

Пригадаймо ще криваве побоїще у Княжичах 4 грудня 2016 року, коли два підрозділи поліції влаштували між собою перестрілку. П’ятеро осіб тоді загинуло. Чи не Аваков першим мав би відповідати за ці смерті?

Уже якось і забулася справа про «наплічника Авакова», до якої окрім самого міністра був причетний його син Олександр Аваков. Йшлося про те, що наплічники для підрозділів Міністерства придбали за завищеними цінами через підприємства, підконтрольні родині Арсена Авакова. Тож готувалася резонансна справа про корупцію в Міністерстві, про конфлікт інтересів, про непотизм. Чергова причина для міністра подати у відставку. Але ж ні, справу вдалося звести на пси.

Проте найбільше претензій до Авакова стосуються, звісно, реформи Нацполіції. Як уже міністр піарився на тлі вбраних в новеньку форму поліціантів, як уже вихвалявся своєю провідною участю в реформі. А в підсумку вийшов суцільний пшик.

Оновити правоохоронну структуру так і не вдалося. Атестація не виконала ролі того фільтра, котрий мав би відділити доброго поліцейського від поганого. Згідно з підсумковою статистикою, понад 93% колишніх міліціонерів успішно пройшли атестацію. Тобто майже вся та «прогнила міліція», яку хотіли усунути від правоохоронної діяльності, перебралася у нову форму, отримала нові посвідчення, де вже значилася «поліція».

А навіть ті сім відсотків, що не пройшли атестації, могли легко відновитися на роботі через суд. І приблизно половина з них так і зробила. Чому їм це вдалося? Завдяки підзаконним актам до Закону «Про Нацполіцію», складеним уже в МВС. Як стверджують експерти, саме ці документи були написані з неймовірною недбалістю (чи не зумисно?), що потім давало суддям підстави трактувати результати атестації, як їм заманеться.

Журналістка Ольга Худецька, котра теж була членкинею Атестаційної комісії поліції, у статті «Міліцейський саботаж і суддівська змова» подає дуже показовий приклад:

«8 квітня суддя Ковальчук виносить постанову, якою залишає без задоволення позов екс-працівника поліції. У рішенні він детально виписує правову позицію про те, чому атестація мала формальні підстави і не суперечить закону про Нацполіцію, Інструкції та нормативним документам. Співробітника не поновлюють на роботі, він програє суд.

Цього ж дня, 8 квітня, в аналогічній справі про поновлення на посаді цей же суддя Ковальчук повністю задовольняє позов. Вживає в обґрунтуванні твердження, що «не можна визнати законним звільнення з цих підстав, лише покликаючись на рішення атестаційної комісії», та, судячи з тексту постанови, проводить «атестацію» прямо в судовому засіданні, оцінюючи позивача та його відповідність займаній посаді».

Мимоволі закрадається підозра у злому умислі з боку міністра. Чи не хотів він у такий спосіб (як і у випадку з «Беркутом») мати під своїм керівництвом побільше таких «підвішених» копів, котрі мали б бути йому безмежно вдячні, тобто віддані, а отже виконувати всі його накази?

Але повернімося до трагічного інциденту в Переяславі-Хмельницькому. Тим паче, що підозрювані у вбивстві поліцейські якраз належать до тих, що, не пройшовши атестації, відновлювалися на посадах через суди. Уже й раніше траплялися випадки, коли поліціанти з необережності чи здуру вбивали або травмували невинних громадян. Але цей вражає своєю брутальністю. А ще намаганням місцевої поліції прикрити колег, подати вогнепальне поранення за побутову травму, де винен сам хлопчик. Дивують також якісь дилетантські слідчі дії, дозвіл підозрюваним не здавати аналізів на алкоголь, на наявність слідів пороху на руках. Не дарма обурені місцеві мешканці ледь не спалили тамтешній відділок поліції. Справа йде до ще однієї Врадіївки, котра стала передвісником Революції гідності.

Тут би й мав сказати своє жорстке слово новообраний президент Володимир Зеленський. Поки що він обмежився заявою у Facebook:

«На жаль, усі зусилля медиків виявилися марними. 5-річний Кирило помер у лікарні. Звісно, ніщо у світі не може втішити рідних і близьких. Але я – як президент і як батько – хочу запевнити, що зроблю все, аби винні були покарані по справедливості. Жодного пом’якшення. Жодної спроби зам'яти цю справу. Ця трагедія має стати уроком. Ті, хто повинні дбати про безпеку громадян, мусять щохвилини пам’ятати про свою відповідальність. За життя. Перед людьми, перед народом, перед країною».

Але цього замало. Логічним було б, якби президент ініціював відставку глави МВС. Адже сам Аваков вже встиг заявити, що подавати у відставку не збирається.

6 червня електронна петиція на сайті президента України з вимогою негайної відставки міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. «Діяльність міністра внутрішніх справ Авакова давно викликає у громадян питання. Імітація і провал реформи поліції, неспроможність довести до кінця резонансні розслідування, корупційні скандали з родичами та заступниками — і останньою краплею стало вбивство двома співробітниками поліції 5-річної дитини та систематична брехня "реформованої" поліції про цю подію», — йдеться у тексті петиції.

Чи варто очікувати, що Зеленський таки розгляне петицію і вдасться до активних дій? З одного боку, нібито сподівання й виправдані. Адже на кін поставлена президентська репутація. А справа напередодні виборів, де партія «Слуга народу» все ще має шалену підтримку електорату. А поблажливість до Авакова може виявитися токсичною для рейтингу популярності. Окрім того, багато експертів вважали, що повернення Міхаеля Саакашвілі до України організовано саме для того, щоб його руками топити Авакова.

З іншого боку, надії можуть виявитися марними, адже досі команда Зеленського жила у злагоді з Аваковим. Балакучий представник команди Борис Шефір уже встиг заявити, що вважає Авакова найефективнішим міністром. «Нам сподобалося, що відбувалося з поліцією. Коли ми зустрілися з Арсеном Борисовичем, він прямо сказав: "Я взагалі не за вас, але буду робити все, щоб вибори пройшли чесно і відкрито". ...Він сказав жорстко, зате відверто. З тих пір він завжди говорив, що його завдання — зберігати законність», – сказав Шефір в інтерв'ю порталу theБабель.

Можна було б і не зважати на ці слова, бо формально Борис Шефір не репрезентує президентської влади. Однак є один момент, який непрямо підтверджує близькість між Аваковим і президентською командою. Полягає він у тому, що, як стверджують знаючі люди, близько третини першої двадцятки виборчого списку «Слуги народу» займають саме люди Авакова.

Але ми ще не втрачаємо надії на справедливість.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук