Трембіта як вувузела

Один мій знайомий полюбляє розводитись про принципи нової журналістики. Одного разу він повчав свого молодшого колегу з висоти своєї кваліфікації і досвіду: «Сучасний журналіст мусить не шукати інформаційні приводи, а створювати їх.»

І справді, здавалося б, що за новина – німецький восьминіг Пауль, що прогнозує результати футбольних матчів? Однак, ні, журналісти не просто зробили його новиною, а й зробили модним і популярним на весь світ. Ба більше, в образ восьминога Пауля якось ніхто досі не помітив алюзію на Ктулху – головне «божество» віртуальної реальності, запозичене з творчості письменника-фантаста Говарда Лавкрафта. І вже сьогодні авторитетність цієї цілком «бульварної» креатури здатна затьмарити будь-який професійний футбольний аналіз: Пауль сказав, а він ніколи не помиляється. Зрештою, таки правда – не помиляється.

Творити новини – справа захоплива, надто беручи до уваги загальну настанову на повторення вже кимсь виданої на-гора новини. Культура «копіпастерів» витворила загалом малосимпатичний образ інтернет-журналістики, де інформаційний привід уже вигаданий і готовий, а тобі всього лише залишається зробити «репост». Кілька днів тому я долучився до чужої гри, в якій мимоволі поєднав «креатив» і «копіпаст».

Популярний російський LJ-юзер drugoi у своєму шоденнику опублікував новину про те, що в Росії налагоджують серійний випуск вувузел для потреб футбольних фанів російської прем’єр-ліги. Його повідомлення, на хвилі футбольної ейфорії миттєво розтиражоване і взяте на віру багатьма інтернет-сайтами, виглядало так.

«03.07.2010, Россия | Один из подмосковных заводов по производству пластиковой посуды приступил к изготовлению труб-вувузел по образцам, привезенным из ЮАР. Первая опытная партия будет бесплатно предоставлена фан-клубам ЦСКА, «Спартака» и «Локомотива». Завод рассчитывает выпускать по 30-40 тысяч вувузел в месяц, чтобы полностью обеспечить ими болельщиков, приходящих на матчи российского первенства по футболу. Вувузелы будут выпускать трех типов — детские (от 30 до 40 см длиной), взрослые (от 50 см до 1 метра) и ВИП-модель из полимерного композиционного материала «карбон» длиной до двух метров.»

Ця новина була настільки нахабна у своїй недостовірності, що в неї неможливо було не повірити. Особливо, коли мова про Росію зокрема і постсовєтський простір узагалі, де неймовірне стає реальністю так само легко, як реальність перетворюється на фантастику. Я не міг втриматись від спокуси, і в такому ж легковажному дусі на основі фейку Другого створив свій пост, який, з одного боку, був його копією, але з другого містив у собі чітку інформацію про його несправжність і вигаданість у темі – «Новости будущого». Мій запис виглядав так:

03.07.2012, Россия | Один из подмосковных заводов по производству деревяной посуды приступил к изготовлению труб-трембит по образцам, привезенным из Украины. Первая опытная партия будет бесплатно предоставлена фан-клубам ЦСКА, «Спартака» и «Локомотива». Завод рассчитывает выпускать по 30-40 тысяч трембит в месяц, чтобы полностью обеспечить ими болельщиков, приходящих на матчи российского первенства по футболу. Трембиты будут выпускать трех типов — детские (от 50 до 1 м длиной), взрослые (от 2 до 5 метров) и ВИП-модель из полимерного композиционного материала «бамбукоид» длиной до 22 метров.

Звісна річ, я не маю й сотої долі популярності Другого, який згодом насолоджувався тим, як він хвацько підколов 1/6 земного суходолу. Та й амбіцій я жодних не плекав. Це був жарт, під яким «відписалося» коментарем кілька друзів. Але варто було вже 8 липня задати в пошуковику фразу «Гуцульські трембіти виготовлятимуть в Росії», як і мені можна було переконатись у тому, що новину «зроблено». І вже сотні, а, може, й тисячі співвітчизників переконані в тому, що Москві віддали фактично останнє, що в нас іще залишалось – наші рідні гуцульські трембіти.

Таким чином «створена» новина оголила і злиденність вітчизняної онлайн-журналістики, і кризу журналістики взагалі, і кричущу неуважність «копіпастерів», і брак почуття гумору. Однак десь на дні мого серця залишилось якесь нехороше відчуття, якийсь поганенький осад – навіщо я в оману ввів цих наївних і добрих людей? Тому користуючись нагодою, перепрошую за відверте знущання над правдою. Трембіти все ще належать українському народові, а, точніше, його гуцульській гілці. І так воно й буде – рівно до 3-го липня 2012 року. Якщо ми, звісно, раніше за росіян не налагодимо серійний випуск трембіт на якомусь українському заводі з виробництва дерев’яного посуду.