«У хлопчика всі органи були розташовані хаотично»

Маленький Дмитрик – особлива дитина. Він народився з надзвичайно рідкісною комбінацією патологій. Хлопчик мав подвоєну тонку кишку, одна частина якої була в черевній порожнині, а інша – в грудній клітці, за плеврою. При цьому вона розташувалася вздовж хребта і міцно зрослася з нижньою порожнистою веною. Та частина кишківника, яка у черевній порожнині має знаходитися справа, була зліва, а дванадцятипала кишка була там, де має бути селезінка, хоча у нормі має бути за брюшиною.

Та з такою патологією Дмитрик ні на що не скаржився, нормально їв, пив, спав, розвивався. Йому вже виповнився рік і місяць. Утім, дитячі хірурги твердять: ці вади у дитини слід якомога швидше виправити, бо згодом у неї можуть бути надто серйозні проблеми зі здоров’ям.

Вади у дитини – це відлуння Чорнобиля

Мати хлопчика Надія живе у селі на Рівненщині, Дмитрик її перша дитина. Під час вагітності на УЗД жінці сказали, що у дитини – киста легень.

«Мене заспокоїли, сказали, що нічого страшного. І порадили після народження дитини звернутися до хірурга. Коли сину виповнився місяць, я пішла до хірурга і просила скерувати нас до Києва. «А чого ви поїдете до столиці, коли я можу прооперувати дитину тут, на місці», – сказав мені хірург і оскільки у сина не було жодних скарг, порадив прийти пізніше, коли син трохи підросте», – каже мати хлопчика.

Жінка спершу особливо не переймалася. Сина нічого не турбувало, не було ні задишки, ні кашлю, він нормально їв, спав, розвивався, але думка про те, що у дитини є щось таке, чого не повинно бути, не давала матері спокою. І коли Дмитрику виповнилося шість місяців, Надія знову поїхала до дитячого хірурга.

Дмитрика ще раз обстежили. На МРТ хірург побачив, що у легенях хлопчика – петлі кишківника. Дитину відразу почали готувати до операції.

«Мені хірург сказав, що схожі операції робив і повідомив, що операція триватиме 40 хвилин, максимум - годину 20 хвилин. Та минула година, друга, третя, а хірург з операційної не виходив. Операція тривала 6 годин. Коли нарешті він вийшов, то сказав лише одне: «Моліться, аби хлопчик вижив», – згадує Надія.

Матері лячно було таке чути, адже хлопчик ішов на операцію без особливих скарг.

Наступного дня хірург зізнався матері: за 30 років роботи з такою патологію зіткнувся вперше і жалкує, що відразу не відправив їх до Києва.

Під час операції петлю кишківника з легень хірург витягнув, але куди її подіти? У черевну порожнину її опустити не вдавалося, бо вона йшла поряд з веною. Тоді через грудну клітку під руку вивели хлопчику стому (штучний отвір). Але це ускладнило життя маленького пацієнта: їжа, шлунковий сік просочили шкіру навколо стоми, у цьому місці утворилася жива рана. Дитина стала неспокійною, плаксивою.

«Хірург порадив нам негайно їхати до Києва, аби там якнайшвидше прооперували Дімочку», - каже Надія.

У Києві хлопчика заново обстежили, сказали, що оперували дітей зі схожими вадами, але з такими складними, як у Дмитрика – ні.

«Нам порадили приїхати пізніше, бо у той час багато дітей хворіло на кір. Сказали, що прооперують, але жодних гарантій не дають, бо вади надто складні. Знайомі з Одеси, яким ми розповіли про свої проблеми, порадили їхати прямо до Львова, до дитячого хірурга Галини Курило. Вона може допомогти нашому хлопчику», – каже мати Дмитрика.

У всіх лікарів (і рівненських, і київських, і львівських) жінка допитувалася, чому син народився з такими важкими вадами? Чіткої відповіді медики не дали, але схиляються до думки, що це могло бути відлуння Чорнобиля. Село, де мешкає Надія з родиною, належить до чорнобильської зони.

Коли робота хірурга нагадує дії сапера

Завідувачка II хірургічного відділення львівської міської дитячої лікарні, що на вул. П. Орлика, Галина Курило і дитячий хірург Дмитро Грицак були переконані: хлопчика однозначно треба оперувати, бо ці вади у майбутньому призведуть до серйозних проблем зі здоров’ям.

«Однак оперувати дитину у тому стані, в якому вона прибула до нас, було нереально – хлопчик би не переніс другої важкої операції, бо ще добре не відійшов від попередньої. Тому вирішили дати йому трохи часу, аби набрався сил», – каже Галина Василівна.

З такими вадами, як у Дмитрика, схоже рідко зустрічаються не тільки українські хірурги, але й європейські. Львівські хірурги не знайшли в медичній літературі опису таких випадків. Тому чітко розробити план операції було нереально. Хірурги розуміли: рішення, як діяти, доведеться приймати вже під час самої операції. Треба бути готовим до різних несподіванок.

До операційної бригади, окрім дитячих хірургів Галини Курило і Дмитра Грицака, увійшли анестезіолог Сергій Шиш, реаніматолог Михайло Троянівський, досвідчені операційні сестри.

Операційна бригада, що рятувала Дмитрика: дитячі хірурги (справа наліво) Дмитро Грицак, Галина Курило, анестезіолог Сергій Шиш і операційна сестра Наталія Слимак

А несподіванок під час оперативного втручання було доволі багато. Після першої операції утворилося дуже багато спайок в черевній порожнині, грудній клітці. Кишківник «зрісся» з легенями. Права легеня огорнула стомовану кишку, що було вкрай небезпечно.

Оцінивши ситуацію, хірурги вирішили провести операцію у два етапи: спершу частину подвоєного кишківника у черевній порожнині видалили з системи загальної кишкової трубки і з’єднали здорові частини.

Тоді перейшли у грудну клітку і забрали звідти другу частину подвоєної тонкої кишки. Оскільки вона зрослася з нижньою порожнистою веною, то видаляли її буквально по міліметрах.

«Коли ми взялися видаляти тонку кишку з грудної клітки, Дмитро Грицак сказав, що ми в даний момент схожі на саперів. Варто схибити буквально на міліметр, пошкодити порожнисту вену і виникне така кровотеча, що дитину можемо і не врятувати», - каже Галина Курило.

Та хірурги спрацювали ювелірно. Подвоєний кишківник успішно від’єднали від порожнистої вени, видалили його, а здорові частини кишківника з’єднали у нормальну кишкову трубу. Форму кишківника залишили таку, яка була індивідуальна для цього хлопчика.

Далі хірурги забрали стому, яка так дошкуляла дитині, забрали спайки в легенях. Їх також видаляли по міліметру, щоб, бува, не зачепити судини легень і не спровокувати легеневу кровотечу.

Операція тривала шість годин. Операційна бригада чудово справилася з усіма викликами, що свідчить про високу кваліфікацію дитячих хірургів.

«Бозя дуже хоче, щоб цей хлопчик жив»

«Коли Галина Василівна вийшла з операційної, перше, що вона сказала: «Бозя дуже хоче, щоб цей хлопчик жив», – каже мати дитини Надія.

Коли мама поруч, нічого не страшно

За 25 років роботи дитячим хірургом, таку операцію Галина Курило проводила вперше. Каже, що після такої операції варто піти у відпустку, бо лікарі виклалися по максимуму, і зробили все, що могли.

Чи ризикували хірурги? Ще й як. Та окрім ризику, був виклик, бажання зробити неймовірне, щоб допомогти, віра в свої сили.

Свідченням того, що дитячі хірурги підібрали правильні методики оперативних втручань є той факт, що Дмитрик дуже швидко після операції почав одужувати. У нього не було жодного післяопераційного ускладнення.

«Син дуже швидко відійшов після операції. Зараз нормально їсть, п’є, бігає, поправився. Спершу ніяк не міг повірити, що його не болить ручка (стому забрали). Піднімав ручку і такими дивними оченятами дивився на мене, ніби хотів сказати, що вже не болить. Ми провели в лікарні трохи більше двох тижнів і у середу, 5 травня, їдемо додому», - каже Надія.

Коли ZAXID.NET прийшов провідати Дмитрика, він сидів у ліжечку і так смачно їв печиво «Марія». Йому лише рік і місяць, а вже такий самостійний. А, головне, веселий, усміхнений. Дивлячись на нього, аж ніяк не скажеш, що два тижні тому він переніс таку важку операцію.