У передчутті «м'якої революції»
IQ

У передчутті «м'якої революції»

Захід застерігає українську владу напередодні місцевих виборів

Олександр Косвінцев, 22 жовтня 201546713

Днями інформаційний простір сколихнуло повідомлення про нову книгу відомого російського тележурналіста Михайла Зигаря «Вся кремлівська рать». Українським читачам книга може бути цікава тим, що в ній, крім усього іншого, описано подробиці саміту в Брюсселі семирічної давнини, на якому йшлося і про Україну. Путін тоді заявив, що не вважає її державою. «Ти ж розумієш, Джордже, – сказав російський фюрер, звертаючись до президента Буша, – що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами».

Пізніше це гучне за своїм цинізмом, але порожнє по суті висловлювання не раз цитували різноманітні ЗМІ. Водночас дуже мало уваги з боку журналістів, політиків і різних аналітиків було приділено іншому характерному моменту в дискусії на саміті. Коли мова зайшла про розширення НАТО, Путін прямо попередив, що у разі вступу до Альянсу Україна позбудеться двох регіонів – Донбасу і Криму. Проте ні західні лідери, ні світова громадськість на це ніяк не відреагували.

Виявивши цей епізод у своєму архіві, Зигар просто нагадав світу про ту загрозу з боку Путіна. І зараз, у світлі останніх подій, ця інформація прозвучала абсолютно по-іншому. Деякі коментатори добалакалися навіть до того, що назвали ті слова Путіна «пророчими». Але чи просто здогадки він висловлював, говорячи про можливий розділ сусідньої держави? Думаю, що ні. Позаду у Путіна був напад на Грузію, який Захід безтурботно «проковтнув». Перебуваючи на саміті, російський свавільник знав, що вже віддано наказ готувати армію до військових операцій в Україні.

Фактично, це було «самовикриття» очманілого від безкарності диктатора, котрий мріє про поневолення хоча б частини України. І, треба сказати, це прагнення Путіна деякі представники преси все-таки вловили. Так московський «КоммерсантЪ» за підсумками Брюссельського саміту повідомив з посиланням на своє джерело в оточенні господаря Кремля: «І тут він (Путін, – О.К.) дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все ж таки приймуть до НАТО, то ця держава просто припинить існування. Тобто, фактично, він пригрозив, що Росія може почати відторгнення Криму і Східної України».

Судячи з посилань у Мережі, статтю з видання «КоммерсантЪ» в ті дні передрукували й використовували у своїх матеріалах багато українських видань. Загалом інформація про можливу експансію з боку Росії не була ні для кого секретом в Україні. Ні для влади, ні для політиків, ні для широкого загалу. Однак ніхто на цю інформацію належно не відреагував. Попередження з перших вуст не почули.

Звісно, у той період в Європі та Україні панувала дещо інша атмосфера. Мало кому в голову тоді могло прийти, що Росія нападе на Україну і почне жорстоко розправлятися з тими, кого здавна вважала «братами». Але не всі плекали ілюзії. Не вважайте за хвастощі, але особисто я завжди був абсолютно впевнений, що рано чи пізно путінський режим щось зробить для того, щоб перетворити Україну на свою вотчину. Я тоді щойно був змушений покинути Росію і подати в Україні заяву про надання політичного притулку. Перспектива знову опинитися в «Путінстані» мене анітрохи не приваблювала, тому ще на самому початку 2007 року, всього лише через кілька тижнів після прибуття в Україну, я за власною ініціативою кілька разів відвідав Секретаріат Президента України.

Що мене спонукало на це? Навіть за такий короткий термін перебування в країні мені стало абсолютно зрозуміло, в якому напрямі розвивається ситуація в низці областей. Мене вкрай дивувало й тривожило, що центральна українська влада нічого не робить для протидії сепаратистським настроям, наприклад, на Донбасі.

Поспілкувавшись із чиновницею, котра відала інформаційним забезпеченням діяльності президента Ющенка, я швидко переконався, що відповідне управління тодішнього СП літало десь у хмарах і далі вулиці Банкової нічого не бачило. Набравшись духу, запропонував відрядити мене на місяць в ролі  експерта у вугільний басейн. Людина я не юна, майже три десятки років відпрацював у обласних і московських виданнях. В які лише теми й ситуації не доводилося вникати. Специфіку довоєнного Донбасу знав і відчував, як свої п'ять пальців, тому що раніше довго жив і працював в аналогічному регіоні – російському Кузбасі.

Я розумів, що в українських чиновників, що називається, «око замилилося», і вони не бачать найочевидніших речей. Зради не припускав... Будучи в Україні свіжою людиною, я міг би абсолютно неупереджено поглянути на ситуації в Донецьку і Луганську, поспілкуватися з людьми, перейнятися настроями тамтешніх робітників і начальників, бюджетників, інтелігенції, студентів та пенсіонерів... За підсумками поїздки хотів видати певні рекомендації і для прес-служби глави держави, і для деяких інших держструктур.

Ніякої плати за дану експертну роботу я не вимагав – тільки покриття витрат на відрядження. Але чиновниця сказала, що вона не бажає цим займатися...

Розповідаю все це, повторю, не заради самореклами – мені це зовсім ні до чого. Просто був би дуже радий, якби дорогі моєму серцю українці зрозуміли: є речі абсолютно очевидні. Як день і ніч. Як небо і земля. І нерідко саме людям «зі сторони», не обтяженим тісними зв'язками всередині країни, не причетним до жодних партій, не просяклим тутешніми традиціями і негативним досвідом, набагато видніше та зрозуміліше те, що відбувається в Україні. Не ображайтеся, але це так.

Якщо судити з політичного розкладу, сьогодні чимала частина громадян України не цілком усвідомлює, що відбувається в державі. У силу тривалої заглибленості в місцевий політичний ландшафт, в силу тісного переплетення особистих і суспільних контактів у багатьох українців «око замилилося», і вони втратили здатність розрізняти не тільки півтони, а й чорне і біле. Таким людям можна порадити більше звертати уваги на сигнали збоку, від закордонних друзів України.

Взяти хоча б американського посла в Україні Джефрі Пайєта, який має славу щирого прихильника Революції Гідності. Нещодавно дипломат в дуже жорсткій формі розкритикував хід українських реформ і заявив, що ГПУ відкрито й агресивно саботує перетворення. За словами посла, прокурори-корупціонери постійно заважають кримінальному переслідуванню корумпованих чиновників в Генпрокуратурі. «Вони залякують і перешкоджають зусиллям тих, хто працює чесно на ініціативи з реформування в рамках цієї посади», – додав Пайєт.

Для багатьох українських активістів і політиків вже давно стало зрозумілим, що проблема реформування наглядового відомства впирається в кадри, які ставить на чолі ГПУ президент Порошенко. Спочатку він посадив у крісло генпрокурора колишнього міліцейського слідчого з сумнівною репутацією Віталія Ярему. При ньому і законникам-корупціонерам привільно жилося, і розслідування злочинів проти учасників Майдану успішно гальмувалося.

Здоровій частині суспільства з чималими труднощами, зі скандалами вдалося позбавити країну від цього «генпрокурора». І що ж? Порошенко висунув на цей пост іншу близьку до нього людину – свого кума Володимира Шокіна, котрий також не вирізнявся гідною прокурорською репутацією. Це ж фактично щодо Шокіна зробив свій безсторонній висновок американський посол.

Але кому сигналізував містер Пайєт? Не президентові і не Верховній Раді. Вони і так прекрасно знають, що Шокін став не просто гальмом реформи ГПУ, а чимось на зразок «даху» для старої корумпованої «еліти».

Виступивши з нехарактерною для іноземного посла критикою країни перебування, містер Пайєт посилав сигнал всьому українському суспільстві, причому напередодні місцевих виборів. Цей сигнал варто читати так, що верховна влада України не бореться з корупцією і оберігає корумпованих чинуш.

Трохи раніше ЗМІ також повідомили, що Білий Дім «вкрай стурбований» тим, що масштаб корупції в Україні не зменшується. Віце-президент США Джо Байден нібито під час брифінгу зробив «жорстке і конкретне» попередження президентові Порошенку і прем'єр-міністрові Яценюку про те, що подальша підтримка Києва Вашингтоном опиниться під загрозою, якщо ситуація в Україні не зміниться. Щоправда, повідомлення про можливу відмову в допомозі Україні пізніше Білий Дім спростував. При цьому його представник підкреслив, що Джо Байден «вказував на важливість зусиль у боротьбі з корупцією в Україні у рамках проведення економічних і політичних реформ». То все ж посутньо перше повідомлення залишилося незмінним.

Схожий сигнал буквально днями пролунав і з дружньої Німеччини. Канцлер Анґела Меркель, зробивши деякий реверанс на адресу уряду Яценюка, твердо заявила, що Німеччина може допомогти Україні за рахунок власних промислових ресурсів і підприємств, готових інвестувати у випадку, якщо правові рамкові умови будуть виконані. «Необхідно послабити домінуючу роль олігархів, забезпечити прозорість, потрібна боротьба з корупцією», – підкреслила Меркель.

Слава Богу, що Захід не кидає Україну наодинці з путінською Росією. Але терпіння Заходу не безмежне. Дуже характерно 16 жовтня на цю тему висловився фінансовий експерт, керуючий партнер інвесткомпанії Capital Times Ерік Найман. Він вважає, що в Україні можлива чергова зміна влади. «Це може статися. І все це буде обернено проти чинної влади – проти нинішнього президента, прем'єра. Їх призначать винними в першу чергу. Ну, і деяких міністрів, глав ДФС, прокуратури та інших організацій. У них повинен в якийсь момент спрацювати інстинкт самозбереження. Тим більше, що МВФ їх підштовхує до цього. Якщо цей інстинкт самозбереження у них не спрацює – можливо, і з боку Заходу буде ініційована м'яка революція або м'яка зміна влади», – заявив експерт.

Посполиті українські громадяни, не партфункціонери, котрі нерідко мають шкурний інтерес через гроші від господарів партій під час виборчих кампаній, повинні уважно відстежувати такі сигнали ззовні. І правильно їх інтерпретувати. Наприклад, якщо хтось із західних друзів каже, що «необхідно послабити роль олігархів, потрібна боротьба з корупцією», значить, саме з цим справи в країні йдуть кепсько. Все інше – з царини політкоректності.

До речі, екс-президент Грузії, нині одеський очільник Михайло Саакашвілі, котрий поки що, на щастя, теж не асимілювався і уособлює погляд «зі сторони», нещодавно заявив, що за останні півтора року чиновницька корупція в Україні не тільки не зменшилася, але й набула нових форм. Це політичний вирок «Блоку Петра Порошенка» і партій, котрі увійшли з ним у спілку – на зразок «Народного фронту» і УДАРу. Але це також можна розцінити як чесне, відверте попередження українському суспільству напередодні виборів.

Напередодні надзвичайно важливих для життя місцевих громад виборів українцям варто дуже серйозно і відповідально поставитися до таких сигналів від друзів, щоб не уподібнитися тим, хто свого часу відмахнувся від погрози Путіна і пропустив удар від ворога. Якщо українці будуть пропускати такі сигнали – ну що ж... Потім не скаржтеся, що вас не попереджали.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук