Українське неправосуддя. Назавжди?

Йде реорганізація органів міліції в поліцію й заміна старих кадрів на молодь. Оголошений конкурс на заміщення посад понад 700 прокурорів. (Можна сподіватися, що їх замінять в усіх районних центрах?) А що з суддівською владою? Верховна Рада ніяк не може ухвалити ще один новий Закон? А як ухвалить, то є упевненість, що все відразу кардинально зміниться? Не впевнений. Адже на початку своєї роботи (08.04.2014 р.) нинішня Верховна Рада вже прийняла Закон “Про відновлення довіри до судової влади “, згідно з яким

З дня набрання чинності цим Законом вважаються таким, що звільнені з адміністративних посад, голови вищих спеціалізованих судів, їх заступники, голови апеляційних судів, їх заступники, голови місцевих судів та їх заступники. Звільнені також секретарі цих судів  (розділ ІІ, пункт 2).

Позвільняли. Відбулися вибори на звільнені посади. Щось змінилося за півтори року? Закон був просто дискредитований. Рада суддів надала можливість наново обрати усіх тих, що себе скомпрометували. Не лише себе:

Судові рішення ухвалюються судами іменем України.

Так записано в Конституції (стаття 124, частина 5). Судові рішення іменем України ухвалюють судді, які на 80% були підібрані відомим “правоохоронцем“ А. Портновим і призначені не менш відомим керівником держави В.Януковичем.

Нещодавно загальновизнаний моральний авторитет української нації Архиєпископ УГКЦ Любомир Гузар висловився про наші суди словами з поезії Шевченка: “Докотилась Україна…“ (“Українська правда“, 2.09. 2015). А наступного дня у ZAXID. NET Владика висловив серйозну тривогу:  “Держава, позбавлена чесної судової влади, приречена на загибель“. Позаяк чесної судової влади у нас немає, то виходить, що ми приречені?:

Блаженніший з неабияким почуттям гумору пропонує починати кожне судове засідання зверненням до судді: скільки йому треба заплатити за правове рішення, або ж нехай на Біблії й Конституції поклянеться, що не бере хабарів. А вкінці запитує читачів: “Що ви про це думаєте? “

Спробую відповісти.

Немає сумніву: кожен із нас чув, читав, сам був присутнім при тому, як іменем України суди ухвалювали протиправні, а то й злочинні рішення. Звичайно, насамперед шкода тих, кого торкнулося неправосуддя, але ж безмежно боляче за Україну, від імені якої твориться свавілля. Чи ми, українці, внаслідок століть несвободи і безправ’я , вже геть відучилися ототожнювати себе зі своєю державою, вболівати, соромитися за неї? Так, ще зовсім недавно суди в нас були каральним знаряддям окупанта. То ми й звикли, що вони – отакі. А не пора схаменутися? Саме зараз – пора!

Негатив насамперед іде з Києва. Досить якомусь печерному районному судді столиці винести зухвало-неправосудне рішення щодо явного вбивці Небесної Сотні, сепаратиста, відвертого корупціонера-крадія, за яким тягнеться шлейф багатомільярдних пограбувань і все. Хто після цього повірить, що найвища влада в країні готова рішуче боротися з корупцією, притягати до відповідальності злочинців? Адже такі рішення безцеремонно виносяться на очах усієї України, всього світу, демонструючи сваволю, безкарність. Як так же само на очах усього світу за грати можуть потрапити - волею тих же суддів  – невинні люди.

Цьому необхідно рішуче покласти край! І нехай ніхто не міркує, що цього ніяк не вдасться здійснити. Не можуть уся Країна, Держава, Влада демонструвати перед власним народом і всім світом аж таку безпорадність перед Злом.

Не лише українці, але й наші доброзичливці в Європі та Америці визнають: боротьба з корупцією – другий український фронт. Це справжня підступна війна, яка ведеться всередині країни. Отож, не лише від наслідків на Східному фронті проти московського окупанта, але й від наслідків на другому (внутрішньому) фронті залежить: бути чи не бути самостійній Українській державі. Пропоную почати “бойові“ дії на другому українському фронті, спираючись на “Основний Закон“ держави. Адже:

“Норми Конституції України є нормами прямої дії“ (ст.8,ч 3).

 Ретельно придивімося, які “норми“ тут записано і відповідно до них – прямо й безпосередньо діймо.

“Президент України є главою держави і виступає від її імені“ (ст.102, ч.1).

 Спитаймо в Петра Порошенка, главою якої держави він є і від чийого імені прагне виступати? Звісно, кому б хотілося бути главою наскрізь корумпованої держави і виступати від імені крадіїв-олігархів? Упевнений, не хоче цього й Петро Олексійович. Тим паче, що Конституція надає йому великі права, які заразом передбачають і обов’язки.

“Президент України є гарантом … додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина“ (ст. 102, ч. 2).

Як Президент міг би гарантувати своїм співгромадян захист на фронті боротьби з корупцією, якщо б у нього не було інструментів для такої боротьби? То пошукаймо в Конституції такі норми прямої дії, які можуть стати зброєю в руках глави держави. Стаття 106 містить повний перелік його прав та обов’язків. Зокрема ч. 23 цієї статті передбачає:

“Президент України утворює суди у визначеному законом порядку

Щоб не було жодних сумнівів, наведу норму Закону “Про судоустрій і статус суддів“ (мені довелося брати участь у його розробці і прийнятті 2010 року) :

Суди загальної юрисдикції утворюються, у тому числі й шляхом реорганізації, та ліквідовуються Президентом України на підставі пропозицій Державної судової адміністрації України (стаття 19, п.1)

Президент України узгодивши свої дії з ким потрібно, видає Указ, у якому перед усім Українським народом і світом характеризує загрозливість внутрішньої ситуації, висловлює своє розуміння обов’язків  глави Української держави і гаранта Конституції, а тому виносить ухвалу про створення окремого спеціалізованого суду для боротьби з корупцією. Конституція забороняє “створення надзвичайних та особливих судів (ст..125, п.5). Малося на увазі небезпеку відновлення зловісних ЧК (чрєзвичайок) і особливих “троєк“. А спецсуди якраз передбачені. Одна лише служба Антикорупційного бюро без спеціалізованого суду з цим завданням – ну, звісно ж, ніяк не справиться. Такий суд функціонуватиме при Вищій Раді юстиції, яку, слава Богу, нарешті наново створена. Відсутність у державі такої інституції протягом тривалого часу при наявності двох фронтів, було недопустимим недбальством. Непоквапливу лінькуватість та легковажність – насамперед Верховної Ради – не можна виправдати нічим.

У статті 131 Конституції України сказано:

“В Україні діє Вища Рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або звільнення їх з посад“.

Отже, Президент використовує своє конституційне право на утворення суду (в даному разі спеціалізованого),Вища Рада юстиції  разом із Конкурсною комісією підбирає кандидатури і вносить до Верховної Ради подання про затвердження суддів, а Верховна Рада у встановленому порядку їх затверджує. Все. У державі реалізовано конституційні норми, які є нормами прямої дії. Кандидатури на керівників підбирає Конкурсна комісія, яка діє за тим же принципом, що й при відборі голови Антикорупційного бюро.

А що робити з горезвісним київським районним судом? Згідно зі статтею 125, частина 1 Конституції України

“Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності і спеціалізації “

Суд загальної юрисдикції (першої інстанції) Печерського району міста Києва побудований за принципом і територіальності, і спеціалізації. Себто, він розглядає такі ж кримінальні справи, які розглядають й інші територіальні (районні) суди першої інстанції, і спеціальні справи загальнодержавного характеру, зокрема саме цей суд розглядає і виносить вердикти щодо обвинувачень державних службовців І, ІІ, ІІІ категорій – аж до прем’єр-міністрів, міністрів. Як було з Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. Судді цього суду виносять явно беззаконні, протиправні, по суті – злочинні рішення. А тому є нагальна необхідність провести реорганізацію  й оновити Положення про діяльність цього суду. Аналогічні процедури мають відбутися у всій суддівській системі України. У такий спосіб Президент України виконає і свою функцію глави держави та гаранта дотримання Конституції , і вимоги Закону про очищення суддівської влади. Внаслідок Указу про реорганізацію усіх суддів звільняють з їхніх посад – і тут же призначають наново (хто вартий довіри) або підбирають нових. Президент же – повторюю – утворює суди. Які на цей раз мають стати інституціями захисту прав і законності.

Передбачаю: який крик підніметься в “українських“ засобах масової інформації. Це буде третій український (інформаційно-психологічний) фронт. Будуть казати про порушення “демократії“, загрозу “авторитаризму“, навіть нашестя “диктатури“. Голос майдану під час Революції Гідності співачка Руслана Лижичко вже й так висловила занепокоєння, що “Порошенко велетенськими кроками йде по дорозі Януковича до диктатури“. Так і каже  -  “велетенськими“. Що поробиш, “жаль серцю буде“, як співає сама Руслана, але робити це треба. Йдеться про те – бути чи не бути Україні. Ось у чому суть. Усе інше – менш важливе. Український народ, немає сумніву, це зрозуміє і підтримає.

То ж нехай зважиться Президент України, заради святої справи порятунку Української держави, навіть більше – самої України, виконати свій обов’язок (і повноваження) Глави держави, гаранта додержання Конституції України.