Українське розчарування

Після Революції Гідності громадянське суспільство повторно наділило політиків довірою. Чому повторно? Тому, що в перший раз українці повірили в 2004 році в Віктора Ющенка, який не тільки профукав кредит довіри, але й кинув українців в глибоку депресію щодо політичних еліт і перспектив України. Упущені були всі можливості і зроблено все для реваншу Януковича. "Любі друзі" стали тавром і констатацією розчарування, а так само підтвердженням того, що українські політики не варті довіри. І все ж українці спробували повірити в те, що політики прийшли у владу після терору на Майдані зможуть об'єднатися в більшість і почнуть робити те, що вони пообіцяли суспільству.

Але знову розчарувалися. Якщо не у всіх то в багатьох. І тут справа не в завищених очікуваннях і не в тих, хто прийшов у владу, а в тому для чого вони це зробили. Біда України не в тому, що не та політична більшість біля керма, а в тому, що ця більшість переслідує старі цілі, використовує ті ж методи і технології, що і попередники. Метою так і залишається влада, як інструмент для отримання грошей. Про соціальне запити на справедливість, реформуванні та еволюційних діях лише говорять. Міняти не на словах, а на ділі ніхто з них нічого не хоче. Єдиним порятунком може бути відхід від старих традицій і чіткий план подальших дій з виписаним таймингом. І тільки тим новим політикам, хто зможе запропонувати таке і зможе чітко аргументувати за рахунок чого він цього доб'ється, суспільство повірить.

Прийшов час конкретних пропозицій і рішучих громадян. Застарілі і остогидлі традиції української політики повинні померти, а Україна вижити!