Улюблена «іграшка» Порошенка

Переможець на виборах президента України мільярдер Петро Порошенко ще до своєї інавгурації почав нехтувати громадською думкою. Тільки так можна розцінити його заяву про те, що після вступу на посаду глави держави він розпродасть всі свої бізнес-активи, крім «5 каналу».

Коли б така заява була зроблена на початку передвиборної кампанії, це можна було виправдати намаганням не ділити шкуру невбитого ведмедя. Але коли такі слова звучать уже після виборів, на яких пан Порошенко переміг, стало цілком очевидно, що українському суспільству кинуто серйозний виклик. Адже у багатьох жива ще в пам'яті історія з іншим державним мужем, який також володів телеканалом. Йдеться, як ви вже здогадалися, про Валерія Хорошковського. Будучи головою СБУ і членом Вищої ради юстиції, він одночасно володів медіа-холдингом, у який, серед інших, входив один з найпопулярніших українських каналів «Інтер». Тоді це визнали конфліктом інтересів. Були гучні заяви деяких політсил, протестували журналістські колективи. Звернули увагу на цей факт і в політичних колах Європи та США.

Конфлікт інтересів – проблема серйозна. На Заході це вважається абсолютно неприпустимим. І ось в Україні, яка прагне до Євросоюзу, з'явився високий політик, який вирішив наплювати на політичні традиції цивілізованого світу й залишитися при своїх інтересах.

Світова преса вже почала непокоїтися з цього приводу. Кореспондент журналу Time Саймон Шустер, наприклад, навів думку українського політолога Тараса Березовця про те, що жоден президент в історії України ще не володів безпосередньо великим ЗМІ, не кажучи вже про один із найпопулярніших телеканалів. «Але це його ( Порошенка, – авт.) улюблена іграшка , – процитував політолога журналіст. – Якщо він колись і погодиться з нею розлучитися, в чому я сумніваюся, це буде останнє, що він продасть».

Утім пан Порошенко і сам, очевидно, розуміє слабкість своєї позиції, тому починає виправдовуватися: «Іноді "5 канал" мене критикує жорсткіше, ніж будь-хто інший». Але серйозно такі виправдання ніхто не сприймає.

Та й привід не довіряти в цьому питанні пану Порошенку є. Так, відомий київський журналіст-розслідувач Сергій Лещенко звинуватив «5 канал» у тому, що під час передвиборчої кампанії він надавав більше ефірного часу своєму власникові – на шкоду іншим кандидатам, природно. Звісно, зауважив журналіст, Порошенко є господарем телеканалу і може розпоряджатися власністю на свій розсуд, проте тоді він нічим не відрізняється від інших олігархів України, які вбачають у ЗМІ інструмент політичної боротьби. «Порошенко не є найчеснішим політиком в Україні, він використовує "5 канал" для самореклами. Є ризики авторитаризму після його перемоги» , – написав у своєму мікроблозі Лещенко.

Такий висновок може здатися передчасним. Але з історії відомо чимало прикладів, коли з маленьких «слабкостей» правителів виростають величезні проблеми народів. Власне кажучи, і падіння Януковича теж сталося не відразу.

Небажання нового глави України розлучитися зі своєю «улюбленою іграшкою», всупереч загальноприйнятому в цивілізованому світі принципу не входити у конфлікт інтересів, дає українцям слушний привід задатися питанням: а що, якщо і Порошенко теж «поверне не туди», почне зловживати службовим становищем і – не дай Боже – виявляти авторитарні замашки? Чи існують політичні інструменти, щоб усунути з посади президента, котрий не виправдав довіри виборців? Чи знову доведеться українцям виходити на вулицю? Дехто з тих політиків, хто програв, вже прогнозує Майдан №3...

На жаль, надійних політичних інструментів для імпічменту президента України на сьогодні не існує. Нова редакція відповідного закону ще не прийнята, а над старим навіть поплічники Януковича посміювалися – згідно з ним, оголосити імпічмент президенту видавалося справою абсолютно нереальною, настільки складною і довгою була процедура.

Правда, дещо в Україні відтоді змінилося. Однією з головних змін стало те, що президентсько -парламентську форму правління замінили на парламентсько-президентську. Але це не має нікого розхолоджувати. Пан Порошенко – олігарх, серед його друзів – не менш грошовиті персони. Багаті люди, особливо в країні з напівзлиденним населенням, можуть запросто «домовитися»...

Розуміти все це треба правильно. Вони можуть домовитися служити народу чесно, не шкодуючи живота свого і нажитих мільярдів. Але можуть домовитися і про інше. Хтось може дати стовідсоткову гарантію, що команда Порошенка буде суцільно складатися з кришталево чесних і порядних людей? Я б не поспішав... Ризики дуже високі, тим більше, що минуле у нового президента України далеко не таке світле і безхмарне, щоб люди могли йому вірити безоглядно і на слово.

Не варто також забувати, що український політикум сильно перевантажений корупціонерами, «тушками», зрадниками та іншими непорядними особистостями. Оновлення політикуму після Євромайдану практично не відбулося, і ніщо наразі його не віщує. Нові парламентські вибори, якщо будуть проходити за старими правилами, нічого не змінять. Українців знову «розведуть, як кошенят». Буду радий, якщо помилюся.

Дуже важливо зараз відстежувати, як формується оточення президента. В українській пресі зараз висловлюється чимало припущень щодо того, хто після інавгурації Порошенка займе основні державні посади. Погоджуються політологи та оглядачі лише в одному: новий президент, напевно, пропонуватиме в глави РНБО, ГПУ, СБУ і МВС своїх, лояльних людей.

Хоча люди, котрі стояли в перших лавах груднево-лютневих акцій, очікують цілком іншого. На народному віче, що відбулося 1 червня на головній площі країни, було зачитано Маніфест громадських організацій Майдану. Учасники народних зборів заявили, що не розійдуться, поки не будуть виконані всі їхні вимоги: проведення люстрації, прийняття пакету законів для зміни системи влади, покарання винних у смертях і тортурах активістів...

Характерний штрих: на віче також запропонували розробити систему діалогу між Майданом і владою. Сам факт появи такої пропозиції засвідчує, що влада вже встигла відгородитися від Майдану. Залишається сподіватися, що зробила вона це ненавмисно, у запалі інших невідкладних турбот. Тож нехай виправляється!

Але сказано ж: на Бога надійся, а сам розум май. Населенню країни, українській громадськості на обрану владу, обраного президента можна і треба сподіватися. Але краще тримати держчиновників під контролем, щоб їхні маленькі «слабкості» й «іграшки» не перетворилися на великого антинародного кийка.