Уроки кишинівського «Майдану»
IQ

Уроки кишинівського «Майдану»

Чим схожі й чим різняться акції протесту в Молдові та Україні

Любко Петренко, 21 вересня 2015 1271 0

Чи можна безстрокову акцію протесту у центрі Кишинева назвати «Майданом»? Лише до певної міри. Звісно, деякі схожі риси між молдавською та українською акціями протесту проглядаються. Утім самі молдавани не поспішають (на відміну від, приміром, вірмен) запозичувати чужу назву. Адже у справі антиурядових виступів вони відчувають себе лідерами, бо легко дадуть фору будь-кому на пострадянському просторі.

У понеділок, 21 вересня, молдавський «Майдан», який триває вже понад два тижні, записав у свій актив перший успіх: керівництво Національного банку Молдови пішло у відставку. Президент НБМ Дорін Дреґуцану та його заступник Марін Молошаґ самі оприлюднили заяву, що йдуть з посад за власним бажанням. Причиною вони назвали «політичний тиск».

«Сьогодні керівництво Національного банку йде у відставку. Відповідно до закону, протягом трьох місяців ми повинні представити тимчасове керівництво. Ми продовжимо працювати стільки, скільки буде потрібно, щоб забезпечити працездатність Нацбанку. Але ми готові піти і завтра – уряду є ким нас замінити. Ми просимо політиків утриматися від заяв і дозволити НБМ робити свою роботу. Відставка викликана тиском, вчиненим деякими політиками. Вони вважали за краще вдатися до брудних методів. Якби ми не пішли, їхні аргументи завдали б шкоди Нацбанку. Час покаже, що стоїть за цими нападками», – заявив Дреґуцану, котрий обіймав посаду голови Нацбанку з листопада 2009 року.

Справді, тиск був, але не політичний, а передовсім громадський. І був він аж ніяк не причиною, а наслідком дій НБМ.

З відставкою керівництва Нацбанку було виконано одну з вимог протестувальників – засадничу, оскільки з НБМ все й почалося, але далеко не єдину. Пригадаймо собі, як розвивався протест.

Шостого вересня на головній площі молдавської столиці – площі Великих Національних Зборів – Громадянська платформа «Гідність і правда» (Demnitatea şi Adevăr) розпочала безстрокову акцію протесту. На мітинг, за різними даними, прийшло від 50 до 100 тисяч учасників.

«Хочемо нормального майбутнього для наших дітей!», «Хочемо, щоб закінчилися нарешті наші негаразди і нам припинили брехати!», «Всі винні мають опинитися за ґратами», «Протестуємо проти нинішньої влади, проти бідності, до якої вона довела народ!», «Хочемо позбутися злиднів і корупції, повалити владу, яка довела країну до кризи!», – такі репліки й гасла лунали з вуст ораторів, з вуст активістів-організаторів акції протесту, у котрих брали інтерв’ю місцеві й закордонні кореспонденти, з вуст пересічних учасників мітингу, котрі зі всією щирістю сприйняли цю акцію.

Головним підбурюючим чинником протестів стала інформація про так звану «крадіжку століття». Саме так назвали в мас-медіа зникнення мільярда євро державних грошей.

Крадіжку виявили фінансові детективи американської компанії Kroll, розслідуючи схеми виведення з країни активів трьох молдавських банків – Bancа de Economii, Banca Socială і Unibank – котрі отримали величезне, як на Молдову, рефінансування від Національного банку. У звіті слідчих йшлося про те, як протягом минулого року кілька разів змінювався склад акціонерів згаданих фінансових інституцій. Контроль над ними переходив від одних до інших олігархічних груп, причому не лише молдовських, а також російських та українських.

Дуже символічно, що банків було саме три – як три наперстки у спритних пальцях шахрая. Все завершилося тим, що нові власники зняли з рахунків цих банків суму, еквівалентну одному мільярду доларів, яка, звісно, опинилася на закордонних рахунках в офшорах. Хитрі ділки дуже спритно замели сліди, видаливши трансакції з електронних баз даних банків та ще й спаливши паперову документацію. 

Тим не менше, агентству Kroll все ж вдалося «взяти слід» і навіть виявити, так би мовити, «головного диспетчера» цієї оборудки. Ним виявився молодий, але перспективний  екс-голова адміністративної ради Banca de Economii Ілан Шор. Донедавна 28-річний фінансист був відомий головним чином як чоловік російської естрадної співачки, акторки й модельки, котра виступає під псевдо Жасмін. Очевидно, така жінка вимагає чималих видатків.

Так-от, цей самий Ілан Шор – видатний майстер фінансових маніпуляцій і чоловік чарівної Жасмін – після оприлюднення інформації на короткий час  потрапив за ґрати. Але, вже перебуваючи під слідством, він зумів виграти вибори мера міста Орхея і вийти на свободу. Навіть дурневі зрозуміло, що сам Шор не зміг би реалізувати такої серйозної оборудки без «батьківської» підтримки представників вищого керівництва країни.

Втрата мільярда доларів для бюджету країни, де мешкає лише 3,6 мільйонів людей, була більш ніж відчутною. Адже це, немало-небагато, восьма частина ВВП країни.  Тож зрозуміло, що наслідком такої втрати стали фінансова нестабільність, інфляція, банківська криза. Економіку залихоманило, стрімко зросла соціальна напруженість. Урешті-решт люди вийшли на вулиці з вимогою відставки уряду, президента, керівництва Нацбанку, розпуску парламенту й проведення позачергових парламентських виборів не пізніше березня 2016 року.

Попередні вибори в Молдові відбулися щойно у листопаді минулого року, на них доволі невпевнену перемогу здобули три проєвропейські партії: Ліберальна, Демократична і Ліберально-демократична. Коаліція гордо назвала себе «Альянсом за Європейську Інтеграцію – 3».

Але за цей час в країні змінилося вже чотири уряди й чотири прем’єри. До 18 лютого 2015 року кабінет очолював ліберал-демократ Юріє Лянке, потім до 22 червня – безпартійний Кирило Ґабуріч. З 22 червня до 30 липня обов’язки прем’єра виконувала ліберал-демократка Наталія Ґерман, а з 30 липня її заступив однопартієць Валеріу Стрелець, котрий прем’єрує й донині.

Тобто сказати, що політична й економічна ситуація в країні нестабільна, – це нічого не сказати. У плані зовнішньополітичних векторів країна розривається між рухом до Європейської Унії та дрейфуванням у фарватері Росії. Якщо б довелося складати виборчу карту Молдови й порівнювати її з Україною, то можна було б з певним наближенням стверджувати, що, за відсутності проросійського Придністров’я, електоральні преференції молдаван у сенсі привабливості проєвропейських чи проросійських політичних сил нагадують преференції українців до моменту, коли ще у загальнонаціональних виборах брали участь Крим і цілий Донбас.

Те, що минулого року виграли проєвропейські сили, варто вважати неймовірною удачею, а не логічною закономірністю. З тим же самим успіхом виграти могли й Партія комуністів Модови, Партія соціалістів, а ще – виборчий блок «Вибір Молдови – Митний союз». Всі вони конкурують між собою за прихильність Кремля. Поки що цю конкуренцію виграють соціалісти на чолі з недавнім комуністом Ігорем Додоном.

У таких непевних політичних умовах поведінка партій урядової коаліції більш ніж безвідповідальна. Замість того, щоб закріпити свій успіх, розпочати необхідні реформи, боротьбу з корупцією й зближення з ЄУ, урядові політики почали розкручувати свої корупційні схеми. Тому й не дивно, що люди, які менше року тому проголосували за лібералів, демократів та ліберал-демократів, нині вимагають їхнього сходження з політичної арени.

Трохи незвична складається ситуація. На Євромайдані у Києві 2013-2014 років проєвропейські мітингувальники виступали проти проросійського президента й уряду. У Молдові ж по обидва боки барикад – прихильники європейської інтеграції.

І більшість з молдавських експертів упевнені: якщо справа таки дійде до розпуску парламенту, то наступний буде проросійський (хоча зауважують: якщо не з’явиться свіжа проєвропейська політична сила, яка стрімко здобуде симпатії виборців). Про це свідчать і результати місцевих виборів у Молдові, і наявність непоганого фінансування з Москви, і розчарування проєвропейськи налаштованих громадян Молдови. Останнім вистачить просто впасти в апатію й не прийти до виборчих дільниць, щоб забезпечити прихід до влади прихильників Митного союзу.

Європейські сили в країні потрапили у виразний цуґцванґ: шкідливо протестувати, але й шкідливо не протестувати. І в цьому аспекті ситуація дуже близька до актуальної української, коли влада все робить для провокації гіпотетичного Третього Майдану, але відповідальні громадські активісти усвідомлюють, що цей Майдан може бути самогубчим для країни.

І все ж у Кишиневі на площі Великих Народних Зборів протест не припиняється. Межі наметового містечка розширюються. Учасники акції поки що не готові ескалувати протистояння з владою, побоюються, аби кишинівський «Майдан» не став таким самим кривавим, як київський.

Зайве казати, що Кремль і його спецслужби уважно стежать за розвитком подій в Кишиневі й намагатимуться вплинути на розвиток протесту в потрібному собі напрямку. Не виключено, що Москва докладатиме всіх зусиль, аби загострити протистояння й навіть спровокувати кровопролиття.

Та все ж у молдаван є більше шансів довести акцію до переможного кінця без людських жертв. Адже західні посередники, які вже вступили в переговорний процес між владою та протестувальниками, мають значно більше важелів впливу на офіційний Кишинів, ніж мали на Януковича та його команду. А от позачергових виборів, яких так боїться чинне керівництво республіки, скоріш за все, не уникнути. 

Але як тоді запобігти приходу до влади проросійських сил, котрі, без сумніву, розвернуть вектор зовнішньополітичного розвитку на 180 градусів? Для цього є лише один спосіб – перетворення Громадянської платформи «Гідність і правда» на суб’єкт виборчого процесу, активізація громадської активності й перемога реальних проєвропейських політичних сил, а не олігархічних виборчих проектів, забарвлених у кольори ЄУ.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук