Важко сподіватися на ідеальний уряд в неідеальному суспільстві, – Маринович про WikiLeaks

Постать засновника WikiLeaks Джуліана Асанджа є досить складною, вона не позбавлена певних психологічних зламів і деформацій. Наскільки мені відомо, боротьбу з урядами як такими він поклав за мету свого життя, а в цьому є щось від анархістів – такий собі новітній Бакунін, що свого часу зворохобив усю Європу.

Так прокоментував появу в Інтернеті сайту WikiLeaks віце-ректор з питань призначення та місії УКУ Мирослав Маринович.

Про це ZAXID.NET повідомили у відділі інформації та зовнішніх зв’язків Українського католицького університету.

«Я не можу стверджувати, що спроби притягнути його до відповідальності за зґвалтування мають якісь правові підстави, – як і не можу вважати, що таких підстав немає, – сказав Мирослав Маринович. У мене просто нема з цього приводу жодної інформації. Можу лише висловити переконаність, що хоч правосуддя на Заході і не безгрішне, воно все ж не настільки «орадянщене», щоб взяти на озброєння ті методи, якими свого часу послуговувались сталінські «трійки».

Стосовно свого ставлення до WikiLeaks український правозахисник зауважив: «З одного боку, я не вірю в ідеальні уряди в неідеальному суспільстві, а тому перед кожною державою стоїть проблема відстежування процесів в інших державах задля гарантування власної безпеки. Відтак таємниця дипломатичних депеш є легітимним і загальновизнаним запобіжним інструментом. Для дисидентів радянського періоду недоторканність дипломатичної пошти була чи не єдиним надійним каналом, через який опозиційні матеріали діставалися на Захід. Отож, хай буде цей благословенний канал недоторканним і надалі.

З іншого боку, як відомо, «щука потрібна, щоб карась не дрімав». Ліхтар WikiLeaks освітив ті коридори потаємної дипломатії, які далеко не завжди використовуються для шляхетної мети. Тому хай кожен дипломат, пишучи свій документ, чується відповідальним не лише перед своїми роботодавцями, а й перед платниками податків і – в разі витоку інформації – перед публічною опінією. Бо ж сказано: «Немає нічого таємного, що не стане явним».

На думку віце-ректор з питань призначення та місії УКУ «головні стріли Джуліана Асанджа спрямовані проти США. І схоже, що найбільш вигідними опубліковані матеріали будуть для терористів. Це ще одна причина, щоб поставитися до оприлюднення цих матеріалів з осторогою. Що стосується американського уряду, то йому насправді нема чого соромитися.

І тут я цілком погоджуюся з російською журналісткою Юлією Латиніною, яка зауважила, що американські урядовці не говорили у своїх депешах щось радикально інше, ніж вони говорять публічно. Скажімо, і в публічній мові, і в таємних повідомленнях Муамар Каддафі окреслюється як диктатор. Гірше було б, якби публічно США співали йому осанну, а потайки зізнавалися, що він – деспот».

«Має рацію Латиніна і в тому, що друзям по телефону ми описуємо якусь особу чи подію іншими словами, ніж даючи офіційне інтерв’ю публічним медіа. Ясна річ, нам буде неприємно, якщо нашу телефонну версію хтось прокрутить по радіо. Але від того, що ми в різних контекстах говоримо різними мовами, ми не вважаємо себе негідниками: такі закони різних жанрів.

Отже, навряд чи американським дипломатам у Росії приємно було дізнатись, що оприлюдненим виявилось їхнє окреслення В. Путіна як alpha-dog, тобто як «альфа-самець», «вожак зграї». Значно безпечніше було б окреслити його як «визнаний лідер російського народу». Але бодай і в одному, і в другому випадку його лідерство не ставиться під сумнів», – сказав Мирослав Маринович.