Віталій Орлов: Європі потрібна стабільна держава у своєму географічному центрі

- Вся ця гра на різницях – це маніпуляція, створення напруги, аби вирішувати свої суто економічні справи. Коли ж в Україні все буде поділено, коли все матиме свого постійного господаря, то ситуація вгамується, як у нас. У нас вже майже не лишилося об’єктів для приватизації. Доки такого не відбудеться у вас, залишатиметься поділ на західників-східняків.

Депутат латвійського Сейму Віталій Орлов є активним членом міжпарламентської групи «Латвія-Україна», яку створено для активізації співпраці між нашими державами. У межах реалізації цієї місії він відвідав Львів, зустрівся з львівськими депутатами, бізнесменами, лікарями, студентами. «Я хочу допомогти Україні максимально безболісно вступити до Європейської Унії», – так він окреслив одне зі своїх завдань в інтерв’ю для ZAXID.NET .

- Почнемо розмову з мети Вашого візиту до Львова.

- Я приїхав на запрошення львівських депутатів і почесного консула Латвії у Львові Володимира Гарцули. Мій візит пов'язаний із започаткуванням низки гуманітарних і економічних проектів між Латвією та Україною, а також Львовом та Ригою. Я провів зустрічі, які, я сподіваюся, стануть першими кроками для вирішення конкретних проблем.

- Чи не могли б Ви розповісти конкретніше, про які проблеми йшлося?

- Під час моїх відвідин Львівського національного університету піднімалися питання визнання українських дипломів у Латвії та латвійських в Україні. І це реалізувати цілком реально, адже у вас уже укладено аналогічний договір з Польщею. Тобто прецедент уже існує, тож нам буде простіше повторити цей шлях. Мова йшла й про студентські обміни. І для цього є багатий потенціал, адже українські проблеми схожі на латвійські. 

Окрім того, Львів можна вважати другим за значенням містом в Україні і мова йде не лише про його історію чи культуру. Варто поглянути хоча б на кількість консульств, які тут працюють, як почесних, так і генеральних. Це однозначно свідчить про значення і регіону, й міста як такого. Тож нам треба поміркувати про налагодження транспортних зв’язків. Мова йде передовсім про авіарейс Львів-Рига, який би могли здійснювати лайнери авіакомпанії AirBaltic. Вирішення цього завдання особливо актуальне в контексті проведення 2012 року Чемпіонату Європи з футболу, оскільки частина матчів пройде у Львові. Окрім того, 2014 року Рига стане столицею UNESCO, туди прибуде багато гостей, ми вже готуємося до цієї події.  Наявність уже хоча б цих двох подій дозволить нам підвести економічну базу під створення цієї прямої повітряної лінії. Принаймні у мене буде черговий привід звернутися до Міністерства транспорту. (Нині літати зі Львова до Риги можна через Київ, ціна квитка в обидва боки – приблизно три тисячі грн, - ZAXID . NET). Окрім того, великий латвійський оператор переробки сміття висловив намір допомогти Львову вирішити проблеми з утилізацією сміття. Зараз він готує відповідні пропозиції щодо цього.

- Це може бути сміттєспалювальний завод?

- Ні, мова йде про сортування сміття і повторну переробка окремих компонентів. Окрім того, у Латвії вже освоєно технологію видобування газу зі старих сміттєзвалищ. Для цього над ними встановлюється велетенський ковпак. Представники фірми готові приїхати до Львова, аби розпочати конкретніші переговори.

- Ви також відвідали клініку Володимира Козявкіна в Трускавці. Це теж пов’язано з майбутнім проектом?

- Проблема лікування ДЦП у Латвії надзвичайно актуальна. На жаль наші реабілітологи не можуть похвалитися великими успіхами в лікуванні цієї хвороби. Але водночас, захищаючи честь свого мундиру, вони не надто охоче йдуть на те, щоб пропонувати пацієнтам інші методики. Я є членом парламентської комісії з питань соціально-трудових відносин. І завдання нас як політків – розумно використовувати гроші, мова йде про ті кошти, котрі виділено державою на лікувальні потреби. І варіанти вирішення проблеми можуть бути такими: 1) створення спільного підприємства з українськими медиками; 2) ми запрошуємо українських медиків і вони діляться своїм досвідом, технологіями; 3) використовуємо ці гроші на перевезення та лікування дітей за межами Латвії, зокрема в Трускавці. Бо абсолютно немає сенсу, аби ці гроші використовувалися без жодного ефекту для хворих діточок. До речі, у Трускавці я зустрів жінку з Латвії, яка привезла свого внука на лікування. До того дитину лікували в нашому профільному санаторії, але це не дало позитивних результатів. Бабця із захопленням розповідала, якого ефекту одужання для внука вдалося досягнути у клініці Козявкіна.  

- Ви є депутатом Сейму Латвії від виборчого блоку «Центр згоди». Розкажіть коротко про вашу політичну програму.

- Основу виборців нашого блоку становлять, звичайно, російськомовні громадяни Латвії, але також за нього проголосувало на минулих виборах 25 відсотків латишів. Наша політична ідеологія близька до соціал-демократії, водночас ми виступаємо за суспільне примирення. Пам’ятаєте, як в Іспанії після громадянської війни для того, щоб рухатися вперед, було вирішено забути старі образи: з цього моменту ми будуємо нову Іспанію, а все, що було раніше, залишаємо історикам. Ми теж повинні будувати нову Латвію, всі мешканці якої вважають себе її патріотами, незалежно від того, ким вони є за національністю. Лише так можна консолідувати суспільство, знайти спільну ідею. Ділитися за принципом «росіянин-латиш», «твій дід воював за червоних, а мій – за вермахт» - ні до чого не приведе. Ніхто не забажає відмовлятися від своїх батьків і дідів. Ми намагаємося робити все для консолідації суспільства. Ми стверджуємо, що державна мова – латиська, але російськомовні мешканці можуть звертатися в органи влади російською мовою й ми повинні приймати їхні заяви. У Ризі вже так і робиться. Але жодних вимог щодо другої російської мови не може бути.

- І все ж під час останніх виборів у Латвії деякі політичні сили піднімали питання про надання російській мові статусу другої державної.

- Піднімала його та політична партія, котра не пройшли до парламенту – «За права людини в єдиній Латвії» – вона набрала лише два відсотки голосів. Зараз радикальні партії з одного і другого боку зазнають стрімкої втрати популярності. Щоразу менший прошарок суспільства дозволяє маніпулювати собою завдяки пропонуванню простих рішень складних проблем. Треба робити все для того, щоб зміцнювати статус державної мови і в Латвії, і в Україні, але водночас треба давати молоді чітко зрозуміти, що знання інших мов, зокрема російської, - це додаткова перевага, а не повернення до чогось радянського.

- Ви відчуваєте міцніший ментальний зв'язок з Латвією, ніж з Росією?

- Звичайно. Коли я служив у війську в 1982-1984 роках, то саме тоді на телебаченні транслювався фільм «Довга дорога в дюнах». Кілька моментів знімали в моєму рідному місті Єкабпілсі. Коли я побачив на екрані нашу лютеранську церкву, в мене з’явилися сльози на очах. Я плакав від того, що бачив своє рідне місто. Звичайно, Росія – це мова, культура. Але коли я приїжджаю туди, то розумію, що ми – інші. Принаймні ми менше п’ємо. Водночас ми перейняли те найкраще, що є в балтів. Ми – скромніші, тихіші.

- Можливо, у багатьох українців та росіян оманливе враження створюється після виступів Вашого земляка гумориста Міхаіла Задорнова. В його оповідях латиші постають ледь не фашистами. Отже, багато хто думає, що відносини між корінними мешканцями та російськомовними у Латвії надзвичайно напружені.

- Він надто різко реагує на окремі висловлювання певних політиків. Я – політик, тож розумію, що будь-яке моє висловлювання буде оцінюватися через певну призму. Я бачу, що націоналістичні настрої в Латвії сходять нанівець. Тому я ніколи не буду відповідати на якісь різкі вислови, аби не мусувати зайвий раз цього питання, аби не створювати якомусь радикалу зайвого піару. Хоча це висловлювання може викликати обурення й у мені. А Задорнов не стримується, він відповідає, причому жорстко й публічно. І його висловлювання вже підхоплюють медіа.

- Довкола чого, яких цінностей чи спільних завдань вам вдається найефективніше об’єднувати суспільство?

- По-перше – це спорт. Всі національні збірні – хокейні, футбольні тощо – складаються і з латишів, і з росіян чи представників інших націй. От 2002 року ми вийшли у фінальну частину Чемпіонату Європи з футболу. Це було дуже сильним об’єднавчим чинником. Дуже добре, коли на цю справу працюють зірки, актори, музиканти. У нас є така музична група Prata Vetra, в їхньому репертуарі є пісні латиською, англійською і російською мовами. Її популярність можна порівняти з ВВ чи «Океаном Ельзи».  Якось латиська радіостанція прокрутила пісню Prata Vetra російською мовою. Після цього зателефонувала якась стурбована людина й почала бештати ведучих: що ви там ставите російські пісні, як вам не соромно. А потім цілу годину дзвонили латиші, заспокоюючи ведучого, що мовляв не варто звертати увагу на зауваження якихось хворих людей. Якби таке казав росіянин, то він би захищав себе. Але коли латиш йому каже, що цей слухач не правий, то це вже звучить по-іншому, він вже захищає істину. І слухаючи це, я зрозумів, що все у нас буде добре.

- Наскільки затято російськомовна громада Латвії виступала свого часу проти вступу країни в НАТО?

- Ми виступали за те, щоб у нас був референдум. І хотіли ми цього вже хоча б для того, щоб у майбутньому не було маніпуляцій стосовно того, правильно чи не правильно ми вчинили. Бо якщо вже ми вважаємо себе країною, де керує народ, то треба було дати народові висловити свою думку. Проте рішення було ухвалено суто в парламенті. Я вважаю, що це не правильно. Адже вступ до НАТО – це засадниче питання. А варто пригадати, що 1990 року, коли був референдум щодо незалежності, 80 відсотків населення Латвії проголосувало за вихід з СРСР, хоча лише 55% населення  - латиші за національністю. Тому боятися, що росіяни своїми голосами сприятимуть негативній відповіді на запитання щодо НАТО, було б недоречним. 

- Чи після кризи не змінилося ставлення громадян Латвії до ЄУ?

- Євроскептиків у нас, звичайно, побільшало. А пов’язано це з тим, що ми наробили багато помилок, не захистивши свого часу власних інтересів.

- А що, в Риги була можливість, ведучи переговори про вступ, діяти якось по-іншому?

- Так, ми, наприклад, могли під час вступу до Євроунії взяти перехідний період на виконання деяких вимог. Проте ми підписали угоду, що з першого січня 2004 року ми виконуємо всі вимоги. Тоді з наших полиць зразу ж зникли дешеві медикаменти українського, білоруського, російського виробництва. Адже вони були виготовлені за ГОСТом, а Європа вимагала GMP (Good Manufacturing Practice ). І зразу ціни стрімко зросли. Корвалол і валокордин – здавалося б одні й ті ж ліки, з тією ж хімічною формулою. Але німецький валокордин коштує вп’ятеро дорожче за корвалол. Тобто були моменти, на які б Європа могла погодитися, але ми дуже спішили зробити все і зразу. Думали, що скоріше вступимо, то скоріше захистимо себе від Росії. Тепер виступаючи, зокрема, перед українськими депутатами, я їм кажу: нехай громадяни будуть оптимістами, а ви повинні бути прагматиками. Потрібно продумувати всі найменші деталі.

- В Україні час до часу проводять соціологічні дослідження, на яких ставиться запитання: чи не шкодуєте ви за розвалом Радянського Союзу? Чи проводять такі опитування в Латвії?

- Ні, ставити такі запитання в Латвії було б некоректно. Звичайно, нам треба було б зберегти все те найкраще, що було в радянські часи, і взяти все те найкраще, що дає Європа. Латвія вже пережила період різкого відкидання всього того, що нас поєднувало з СРСР і з Росією, як його правонаступницею. У країні вже привалює думка, що Росія – наш сусід, з яким потрібно торгувати.

Щодо економічних зв’язків – це справа уряду. Їх можна без проблем відновити, залишаючись незалежними й самодостатніми. От дуже добрий приклад – Азербайджан. Наскільки він вміє маневрувати між Сходом і Заходом, зберігаючи старі зв’язки, знаходячи нові, продаючи нафту й газ. От є Богом дані сусіди, треба вміти і дружити з ними, й відстоювати свої інтереси.

- Як Ви вважаєте, чому, на відміну від Латвії, в Україні певним політичним силам вдається доволі успішно грати на етнічних і мовних різницях?

- Напевно, тому, що у вас ще є що ділити, ще не завершилася приватизація. Припускаю, що в цьому й полягає основна проблема. І вся ця гра на різницях – це маніпуляція, створення напруги, аби вирішувати свої суто економічні справи. Коли ж в Україні усе буде поділено, коли все матиме свого постійного господаря, то ситуація вгамується, як у нас. У нас вже майже не залишилося об’єктів для приватизації. Ще є хіба що державні ліси, Латенерго… Все решта має господаря, а тому всі дотримуються економічних правил гри. Доки такого не відбудеться у вас, залишатиметься поділ на західників-східняків. А це найгірше, що може бути для будь-якої країни. Для мене Україна – єдина, і ви теж повинні знайти модель, де кожен зможе зробити крок на зустріч іншому, поступившись у певних непринципових питаннях. Європі потрібна стабільна держава в своєму географічному центрі. 

Довідка ZAXID.NET

Віталій Орлов (Vitālijs Orlovs) народився  30 травня 1964 в латвійському містечку Єкабпілсі. В 1982-1984 роках служив у Радянській армії. У 1984-1985 році працював на будівництві. 1991 року році закінчив Латвійську Медичну академію. Працював керівником відділу медичного страхування SIA Balva. 2002 року вперше обраний депутатом Сейму Латвії. Вдруге – 2006 року. Втретє – 2010 року як представник виборчого блоку «Центр згоди» (Saskaņas Centrs).

Спеціалізація – медицина, охорона здоров'я. Член комісії Сейму в соціальних і трудових справах. Почесний член Латвійського об'єднання інтелектуалів.