Війна за українську ідентичність
IQ

Війна за українську ідентичність

В Україні чимраз інтенсивніше зростає число прихильників «третього шляху»

Павло Кост, 27 серпня 1622 0

Опитування громадської думки в Україні викликають запитання: чи геополітичний вибір українців незворотний? Відповідь – ні.

По-перше, з регулярно оприлюднюваних даних соціологічної групи «Рейтинг» чітко випливає, що вибір ЄС як єдиного напряму інтеграції домінує в національному масштабі. Проте перевага цього варіанта не є переконливою. Це свідчить про відсутність критичної маси, яка могла б сприяти ефективному зближенню України з ЄС.

По-друге, до роздумів підштовхує яскраво виражений спад підтримки європейського напряму цього року, який зараз підтримують 42% українців, що на 10% менше, ніж у березні.

По-третє, на національному рівні не проглядається зростання підтримки інтеграції з Євразійським економічним союзом Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Вірменії (ЄврАзЕС). Навпаки, цей вектор помітно спадає, і в липні його підтримали лише 11% українців.

І, нарешті, по-четверте, привертає увагу популярність «третього шляху», тобто іншого варіанта, ніж ЄС чи ЄврАзЕС. За останні три роки частка його прихильників збільшилася втричі. Крім того, через близькість варіантів «важко відповісти» та «інший напрям» експерти у своїх оцінках навіть сумують їх. Це призводить до того, що іноді його вважають домінантним.

Знову поляризація?

В Україні розбіжності в окремих регіонах щодо бажаного напряму зовнішньої політики були «споконвічною проблемою». Однак після російської агресії 2014 року здавалося, що вони остаточно зникнуть. Тим часом згадане опитування та багато інших соціологічних досліджень змушують нас замислитися: чи ця проблема не починає повертатися, хоча і в модифікованому варіанті?

У південних областях проглядаються три основні тенденції: одночасне падіння підтримки інтеграції з ЄС і з ЄврАзЕС, а також динамічне зростання популярності «третього шляху».

У східних областях можна зауважити принаймні чотири тенденції. Перша – це драматичне (майже втричі) зниження протягом останніх трьох років відсотка «невизначених», тобто тих, хто після російської агресії розчарувався в Москві, але не підтримав прозахідного напряму. Друга тенденція – регулярне та щораз сильніше зростання підтримки інтеграції в ЄврАзЕС. Третьою є незначне зростання популярності «третього шляху», а четвертою – стійке зниження відсотка прихильників ЄС.

У Центральній Україні переважають дві тенденції: зростання більш ніж утричі за останні три роки відсотка прихильників «третього шляху» та яскраво виражене падіння підтримки інтеграції до ЄС. Центральна частина України традиційно найкраще ілюструє загальну тенденцію для всієї країни.

Нарешті, досить несподіваними є результати досліджень у Західній Україні. Тут не може бути й мови про популярність інтеграції з ЄврАзЕС. Традиційно найнижчим є й відсоток «невизначених». Водночас чітко видно відтік прихильників ЄС до групи «третього шляху» – упродовж трьох років відсоток останніх виріс вчетверо, особливо швидко зростання відбувалося цьогоріч.

Узагальнюючи, можна говорити про повернення регіональних відмінностей в Україні, але в новому модифікованому варіанті. Виразно видно, що південні області дедалі більше тяжіють до центру країни. Проте на сході країни проглядається чітке домінування проросійського тренду.

Причини та наслідки

Перша причина таких тенденцій, безсумнівно, – розчарування постмайданними елітами, які у свідомості більшості українців асоціюються з «європейським» вибором Києва. Друга причина, тісно пов'язана з першою, – прикра соціальна ситуація над Дніпром. Це зумовлено спробами провести болісні реформи, які подаються як частина інтеграції з ЄС. Третя причина – це втома від війни, яку більшість суспільства сприймає за ціну вибору ЄС як напряму інтеграції. Четверта причина полягає у відсутності деолігархізації медіа-ринку, внаслідок чого ЗМІ залишаються елементом ігор олігархів, а громадською думкою легше маніпулювати. Нарешті, по-п'яте, еліти в країнах ЄС останніми роками дали українцям значні підстави сумніватися в європейських цінностях, що відбилося гучною луною над Дніпром.

З остаточними оцінками варто зачекати до пізньої осені, коли соціологічна група «Рейтинг», а також інші центри, які вивчають громадську думку, оголосять чергові результати досліджень. Тоді і стане зрозуміло, наскільки стійкі описані вище тенденції. Однак уже зараз варто подумати про можливі наслідки цих тенденцій.

По-перше, намічений відхід від європейського вибору українців не означає повернення до моделі «братніх» відносин з Росією – для такого сценарію практично немає шансів. Водночас відродження регіональних відмінностей означає, що Москва захоче скористатися цією тенденцією. У той час як сприйняття мешканців південних областей чимраз більше стають схожими на сприйняття мешканців центру країни, на сході спостерігається чітке зрушення в бік ЄврАзЕС. У Кремлі, можна бути певним, цю тенденцію помітили і вирішили її поглибити. Наприклад, обговорюється проект закону про санкції Російської Федерації проти України, які мають вдарити передовсім по промисловості, зосередженій у Східній Україні. Це вплинуло б на соціальне становище мешканців і ще більше переконало б їх у необхідності відновлення співпраці з Російською Федерацією.

По-друге, за таких обставин вибір «третього шляху» вітається в Москві, оскільки він збільшує можливості впливу на Україну та сприяє гальмуванню реформ на західній основі. «Третій шлях» – це зростаюче значення популістів, відсутність чіткої програми реформ і консервація поточного стану. Для Кремля це зараз єдиний позитивний (серед реалістичних) сценарій курсу Києва. Цей варіант також відкриває Росії шлях до прагматизації відносин з Україною, важливою ланкою якого є реконструкція ділових відносин – зрозуміло, що не прозорих.

По-третє, ці тенденції не можна оцінювати у відриві від важливих процесів у країні, тобто війни та майбутніх президентських і парламентських виборів, призначених на весну та осінь 2019 року. Експертні кола часто говорять про збройний конфлікт з Росією, зазначаючи, що це війна не за територію, а за ідентичність. Зміни громадської думки щодо сприйняття війни та виборів – це дійсно частини однієї мозаїки. З погляду Кремля, українські вибори створюють підстави для припинення війни на російських умовах, а результати соціологічних досліджень показують, які інструменти слід застосувати для досягнення цієї мети.

Нагадаю, що в концепції Генерального штабу Російської Федерації «мирна операція» є заключним етапом війни нової генерації. Вона не повинна мати ознак військової операції – досить, щоб Київ акцептував вибір «третього шляху». Такий сценарій практично підірве європейські перспективи України та фактично перекреслить здійснені реформи. За таких умов тиск Кремля на Україну буде щораз успішнішим, а простір для маневру в Києва стрімко звужуватиметься.

Тому наявне в Польщі задоволення фактом, що Україна не повернеться до «братніх» відносин з Росією, є не до кінця обґрунтованим. Надзвичайно важливі битви у війні за українську ідентичність ще попереду, а згадані тенденції свідчать про те, що перед Москвою відкриваються перспективи, принаймні компенсувати наслідки своїх агресивних дій і поступово відновити вплив над Дніпром.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Wojna o ukraińską tożsamość (Nowa Europa Wschodnia)

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук