Влада голодних

Андрій Бондар, 18 лютого 201110122

Ми розмовляли про сьогоднішню Україну, її політику і владу. І хтось із моїх знайомих, який у кожній ситуації намагається знайти світло в кінці тунелю, коли всі аргументи вичерпались, трохи скрушно, та все ж із якимось дивним оптимізмом, сказав: «Головне, аби в Україні голоду не було. А в нас голоду ніколи не буде. Встромив патика в землю – і росте!..» І раптом мені здалося, що насправді вся розмова про владу взагалі і владу «донецьких» зокрема в нашій країні по суті може бути зведена до речей вельми простих. Я б навіть сказав, речей фізіологічних. Приблизно таких, якими є елементарні проблеми людини – в харчах, теплі та безпеці.

Що завжди зостається від нашої політики останніх років, коли залишити лише її, висловлюючись по-марксистському, базис і відкинути надбудову з ідеологічним окозамилюванням, телевізійною пропагандою та боротьбою різних бачень історії? Зостається народ, у якому, умовно кажучи, відбуваються різного роду взаємодії між трьома категоріями громадян – «голодними», «ситими» й «пересиченими». «Голодні» в нас такі, що від нестачі їжі не вмирають. «Ситі» в нас такі, що їм завжди загрожує скотитися до рівня «голодних», хоч і, знову-таки, без загрози померти з голоду. А «пересичені» – це якраз колишні «голодні», які внаслідок соціальних трансформацій у цілком дарвіністському дусі з голоду перескочили через ситість у стан пересичення.

Якраз у стосунках між «пересиченими» та «голодними» й відбувається те, що в нас іменується гордим словом «політика», яскраво явлена у регулярних виборах без вибору і демонстрована в ток-шоу Савіка Шустера. Владу «пересичених» завжди забезпечують «голодні», які незалежно від температури за вікном, повірять у гасла «покращення життя вже сьогодні». Не тому, що хочуть у це повірити, а просто не мають іншого вибору.

Ці люди здебільшого позбавлені рефлексії, але їм повсякчас хочеться, «аби не було гірше». А як буває «гірше», вже було звідано попередніми поколіннями. «Пересичені» – це влада, «донецькі» та вся економічна система, яка цю владу підтримує. «Голодні» – це електорат, «бидло», «бюджетники», люди здебільшого підневільні й легко піддавані маніпуляціям. Просто історія поставила їх саме в таку  позицію – і з цим нічого не вдієш. Їх можна легко, за 50 гривень, вивести на демонстрацію і потім «кинути на бабки». Їм можна пообіцяти десятигривневу прибавку до пенсії і подарувати мішок гречки. Медійна «демократія» в дусі сьогоднішнього «Першого національного» – це своєрідний «секс для бідних», точніше, імітація сексу, тобто демократії.

Між цими двома категоріями встановлено цілком гармонійні товарно-грошові стосунки: «голодні» завжди забезпечують владу «пересичених». Голосуючи за партію влади, «голодний» завжди голосує за теплу буханку хліба під пахвою. Він міряє свій світ не можливістю, механізмом цю буханку хліба завжди заробити, а правом власності на цю буханку. Він дбає про те, щоб за замовчуванням її мати, а не заробити. Увесь арсенал пропаганди «пересичених» спрямований саме на «голодних». Влада «працює» з цими людьми, лякаючи перспективою абсолютного голоду, який завжди десь маячить на обрії. Тому «покращення життя вже сьогодні» підсвідомо сприймається ними, як «не дадуть померти». «Голодні» є в кожній країні, але лише на постсовєтському просторі й, зокрема, в Україні вони становлять «становий хребет влади», є її вічними колаборантами. Люмпен-пролетаріат породив люмпен-еліту. Тому в антропологічному плані переміг негативний відбір. Тепер ми можемо пишатися, що саме в нас втілилися ідеали меритократії – тільки навпаки.

У цій ситуації приказка «ситий голодному не товариш» набуває в нашій країні додаткового сенсу. Між «ситим» і «голодним» приблизно така ж різниця, як між «електоратом» і «громадянським суспільством». Адже «ситий» – це завжди носій іншої психології. Йому йдеться не так про буханку під пахвою, як про систему, в якій він зможе собі забезпечити не лише її, а й власну можливість її заробити, тобто незалежність від «пересичених». Тому всі по-справжньому конфліктні ситуації в нашій країні відбуваються між «ситими» та «пересиченими». Підприємницький Майдан, утім, так само, як і Майдан 2004 року, був загрозою для гармонійних стосунків між «пересиченими» та «голодними». Тому справедлива українська влада – це майбутня влада «ситих», людей, які піднімаються над елементарно-фізіологічними потребами. Перетворення «голодних» на «ситих» – ось справжня загроза для «пересичених».

Штука якраз у тому, що пересит і голод – це речі одного порядку. І коли ми говоримо про сучасну українську владу та її бажання домінувати в усіх сферах життя, то слід згадати про її первісну природу. Бертран Рассел в інтерв’ю 1959 року на запитання, що змушує людей бажати влади, відповів:

– Припускаю, що вихідні імпульси, внаслідок яких у людей з’явилося бажання отримати владу, припадають на періоди голоду в людській історії, коли люди хотіли бути впевненими в тому, що в них буде їжа і вони не помруть, а це вимагало влади.

Схоже, Рассел це написав про нашу країну і про наш час.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук